Він виріс у працелюбній селянській сім’ї. Добре вчився, допомагав батькам по господарству. Особливо любив разом з татом поратися біля виноградної лози: дбайливо її підрізав навесні, підв’язував, коли починала тягтися до літнього сонця, пасинкував і з нетерпінням чекав найдорожчого та найсмачнішого дару – важких бурштинних кетягів, під вагою яких лоза стомлено гнулася восени.
Тож недаремно по закінченню школи вирішив пов’язати свою долю з виноградарством і виноробством. Без проблем вступив до Одеського інституту харчових технологій ім. Ломоносова. Успішно закінчив перший курс і… був призваний на термінову військову службу до лав Збройних сил тодішнього СРСР (у вузі не існувало військової кафедри).
…Спекотне літо 83-го. Попереду його танка – курний, вузький гірський шлях, устелений протипіхотними і протитанковими мінами; на панцирі – відділення бійців у бронежилетах та касках; праворуч – напівлисі кряжі, де в засідках причаїлися снайпери та гранатометники; ліворуч – глибокі прірви й ущелини; позаду – траковим слідом рухається автоколона з різноманітними вантажами… Одне слово – Афганістан… Майже два роки, день у день – участь у бойових операціях, проведенні караванів, чергуванні на перевалах, підтримці піхоти та десантів. Одному Богу відомо, як лишився живим, хоч і сивим, мов лунь у двадцять два роки…
Коли, повернувшись на Батьківщину, закінчив з відзнакою інститут – отримав призначення до уславленого виноградного куточка Криму, Інкермана, що під Севастополем. Але довго там працювати не зміг – гори викликали занадто гіркі спогади про загиблих і скалічених бойових побратимів. Повернувся на рідну Одещину. Працюючи за фахом, паралельно закінчив, знову ж таки з відзнакою, регіональний інститут державного управління Національної Академії державного управління при Президентові України.
Це – штрихи до портрета Анатолія ДАРІЄНКА, призначеного на посаду голови Великомихайлівської райдержадміністрації рік і три місяці тому. Розмова, під час зустрічі з ним, вийшла конкретною і діловою.
– Анатолію Олександровичу, будучи призначеним на посаду керівника органу виконавчої влади у Вашому рідному районі, певне ж, визначили для себе якісь пріоритети?
– Головний пріоритет – бачити за стовбцями цифр бюджетних та позабюджетних надходжень і за розподілом цих коштів людину. Саме виходячи з цього, почали з перших кроків відпрацьовувати ситуацію по кожній з 22 сільських і 2 селищних рад.
Новий голова райдержадміністрації разом з підлеглими, а також депутатським корпусом попереднього – четвертого – скликання не розподіляли громади за політичними кольорами та переконаннями їх керівників. Виходячи з нагальних потреб, намагалися на фініші минулого року виділити кошти кожній з сільських та селищних рад. Сприяло цьому перевиконання районного бюджету майже на 43 відсотки. Відповідно, кожен з осередків місцевого самоуправління одержав від трьох до десяти тисяч гривень. Гроші порівняно невеликі, але використані раціонально, вони сприяли ліпшій підготовці району до минулої, доволі суворої зими. До 4-х шкільних автобусів придбали ще стільки ж. Причому один з них – спеціалізований, що відповідає усім санітарно-епі-деміологічним вимогам перевезення продуктів харчування. Отож, відтепер директори усіх, без винятку, шкіл району не ламають вранці голови над питаннями: у кого просити “пиріжка”, мотоцикла з коляскою чи, на крайній випадок, підводу, аби доставити усе необхідне для харчоблоків та їдалень. Це робить, згідно з графіком, новий автобус-продуктовоз.
Чіпке око голови райдержадміністрації одразу ж вихопило з-поміж загалом чепурних будівель центральної частини Великої Михайлівки дірявий до непристойності дах районного Будинку культури. Про себе відзначив, що хазяйська рука не торкалася цієї покрівлі щонайменше років десять. Звернувся до громади, спонсорів, депутатів. Спільними зусиллями віднайшли 80 тисяч гривень (30 тисяч бюджетних та 50 тисяч – спонсорських) і акурат перед лютою минулорічною зимою підрядники закінчили капітальний ремонт даху. Не зробивши цього, свідомо б довели будівлю до аварійного стану. Бо така зима, як торішня, не для неї... І тоді – шукай вже не 80 тисяч, а мільйони на порятунок головного районного культурного осередку. Загалом же за рік і три місяці вдалося за бюджетні, позабюджетні та спонсорські кошти відремонтувати 22 із 25 клубів і Будинків культури. Зробили б теж саме і з останніми трьома, але ті поки-що лишаються відомчими. Як тільки перейдуть на баланс сільрад – ремонти не забаряться.
– Тож бо, Анатолію Олександровичу, фінансові пріоритети – соціальній сфері?
– Висловився б навіть точніше: поліпшенню якості життя у сільській глибинці. Зараз багато хто вживає це словосполучення. І на користь справі, і всує – задля красного слівця на добряче обридлих політичних ристалищах. Для мене особисто якість життя – не порожній звук, а керівництво до постійної дії укупі з однодумцями та усім чесним народом.
– А конкретніше?
– Цього року з Держбюджету виділили для розвитку району субвенцію у розмірі мільйон 200 тисяч гривень. Куди ми вирішили вкласти ці чималі гроші? На прокладання газопроводу – відводу високого тиску до Новоборисівки. Чому саме до цього населеного пункту? Бо він є вузловим у районі і подача блакитного палива сюди дає можливість у найближчій перспективі газифікувати ще десяток доволі великих сіл довкруж (усього ж у тій зоні – 20 населених пунктів). Роботи щодо підведення газу до Новоборисівки плануємо здійснити наприкінці цього – упродовж наступного років. За вимогами чинного законодавства, провели тендер на виконання робіт, котрий виграла відома в Україні кримська фірма “Альфагазінвест”, і тепер слово за її майстрами. Між іншим, бурхлива діяльність з газифікації Новоборисівки розпочалася ще понад 10 літ тому, але невдовзі і заклякла...
Також ми отримали мільйон гривень з обласного бюджету. Ці гроші вкладені у продовження будівництва підвідного газопроводу високого тиску до Новопетрівки та Гіржового (в останньому підрядники вже вийшли на фінішну пряму). А першою ластівкою стала 100-літня за віком Кіровська загальноосвітня школа, котру було газифіковано якраз на старті нового навчального року. Там же капітально відремонтували дах. Крім того, вдалося відновити роботу “убитих” водопровідних мереж у селах Великій Комарівці та Великому Плоскому. У Новоборисівській і Цебриківській школах капітально полагоджено системи опалення. Задовольнила така конкретика?
– Цілком. Але ж, Анатолію Олександровичу, наскільки я зрозумів, увесь цей значний обсяг робіт виконано за рахунок субвенцій з Державного та обласного бюджетів. А що можна сказати про районний бюджет розвитку?
– Він затверджений на поточний рік у розмірі 282,8 тисячі гривень. Та, на превеликий жаль, його витратний механізм, через конфліктну ситуацію, пов’язану з обранням голови райради нового, п’ятого скликання, не працює. Оскільки справа вирішується у судочинній площині, сесії райради не проходять, а відтак – розподілу коштів не відбувається. Ще раз скажу – на превеликий жаль. Адже фініш року – через два місяці. А за ці гроші можна було би вирішити чимало проблем. Скажімо, газифікувати будинки культури у Цебриковому (і там же відремонтувати дитсадок) та Новоселівці, відремонтувати приміщення кількох фельдшерсько-акушерських пунктів, сільських рад, полагодити шляхи...
Та я оптиміст. Рано чи пізно кошти будуть. А, відтак, буде і подальша напружена праця, спрямована, передусім, на поліпшення якості життя моїх земляків, – підсумував нашу розмову голова Великомихайлівської райдержадміністрації Анатолій Дарієнко.
