Села Каланчак і розташований за чотири кілометри від нього Новий Каланчак в Ізмаїльському районі сьогодні – одні з проблемних, що зазнали всіх «принад» аграрної реформи. Нараховується тут 500 дворів, у яких мешкають 1400 жителів. Чимало в селах будинків полишених і таких, що руйнуються. Доживає останні дні сільськогосподарський кооператив «Дружба», фактично існуючий лише на папері, – жодного гектара господарством не оброблено. Роздрібнене, воно поглинається фермерськими господарствами, землю повернуто пайовикам. Зруйновано ферми, розпродано зрошувальну систему. До речі, у минулому, коли зрошення діяло, й до Каланчака надходила технічна вода, тут досить успішно розвивалося овочівництво. Не стало води – і немає можливості, як у сусідній Утконосівці, займатися тепличним господарством.

Проблем дуже багато. І в кого ще так само, як у сільського голови, вибачте за повторення, болить голова про них? Як би не було важко, провадиться постійна робота щодо виконання бюджетних статей, що дає можливість вирішувати соціальні питання. Наприкінці листопада було закінчено капітальний ремонт сільського дитячого садка, що, на відміну від багатьох інших сіл, продовжує працювати цілодобово. Вирішено питання із організацією підвезення дітей до школи із Нового Каланчака. У перспективі планується благоустрій ФАПу та створення службового житла для медпрацівників.

А сільський голова думає нині про те, як домогтися, щоб односільчани знову зібралися у єдине, нехай асоційоване, господарство, за допомогою якого все ж таки легше буде упорядковувати село, утримувати соціальну сферу, та й вдасться, можливо, відкрити нові робочі місця, повернути додому молодь, яка роз’їхалася по будівництвах України та Москви.

– Розповідайте про ці проблеми частіше на сторінках обласної та місцевої преси, – порадив сільський голова. – Ви б знали, як ми у своїй глибинці чекаємо на кожний випуск «Одеських вістей». Особисто я завжди шукаю матеріали, які розповідають про досвід роботи органів місцевого самоврядування, вони мені служать своєрідним посібником у вирішенні власних завдань. Вдячний «ОВ» за ось таку можливість навчатися. По можливості роз'яснюю селянам, наскільки важлива у житті кожного з них обласна газета, а разом із нею й місцева районка «Придунайские вести», і чую лише теплі відгуки про них. І побажання – частіше розповідати про простих людей села та їхні долі.