У матеріалі «Вигравши судовий процес, взялися за невідкладне», опублікованому в одному із листопадових номерів «ОВ», зокрема, йшлося про закінчення юридичної суперечки між Тарутинською райдержадміністрацією та Міноборони України за землі Тарутинського полігону. Але, схоже, «болісний шлюборозлучний процес», як його влучно назвала авторка публікації, буде мати продовження.
Саратський район розраховує відновити історичну й соціальну справедливість, повернувши до свого складу частину земель, відведених 1946 року для навчального артилерійського табору.
Спочатку здавалося, що в одинадцятирічному позові можна поставити крапку. Нарешті простори, що служили в останні роки інкубатором для розведення сарани, всепожираючої посіви у Тарутинському та суміжних Татарбунарському, Арцизькому й Саратському районах будуть перебувати під невсипущим сільськогосподарським оком Тарутинської РДА. Оскільки після закриття колишнього полігону площа у 29 943 гектари за рішенням арбітражного суду закріплена, як землі запасу, за Веселодолинською сільрадою Тарутинського району.
Та ба! Настінна рушниця, що стріляє за законами драматургії у третьому акті, відповідно до жанру повелася відповідним чином. І сухий шелест архівних документів виробництва 1946 року, виявлених у Саратському районі, пролунав гучніше за рушничний постріл.
Передісторія така: площі Тарутинського полігону формувалися зі складу земель, вилучених 1946 року в Тарутинського, Саратського, а також раніше існуючого Бородінського районів. Відповідно до оригіналів старих документів із Саратського району за постановою Ради Народних Комісарів України від 18 грудня 1945 року при передачі Одеському військовому округу для артполігону було вилучено земельну площу 5532,27 га. У тому числі по селах Кантемир-1 – 1608 гектарів, Кантемир-2 – 2390 гектарів, Благодатне – 444,97 га, Надія – 387,97 га, Молодово – 701,33 га.
У загальному пакеті знайдених схем землевідведення й експлікацій є також знайдені акти, складені на паперовій (синя у квіточку) шпалері, де мешканці вищезгаданих сіл письмово висловлювали згоду щодо вилучення земель, і, отже, переселення їх до інших населених пунктів. До слова, деякі нинішні сільчани Саратського району тепер впізнають у паперах підписи батьків та інших родичів. Впізнавши ж, звертаються із цивільним позовом до суду про встановлення факту вилучення земель, як таких, що мають для них досить важливе юридичне значення.
Проти справжніх підписів, написаних на прозаїчній шпалері, як і інших документів, важко висунути контраргументи. Колективну позовну заяву мешканців сіл Благодатне, Надія, Молодово Саратський райсуд у липні 2006 року задовольняє цілком і визнає, що 1946 року в Саратському районі на користь Одеського військового округу вилучено земельну ділянку площею 5532,27 га.
Начальник Саратського районного відділу земельних ресурсів Держкомзему України Геннадій Павлович Проданов, який розшукав архівні папери, говорить про можливості повернення земель їх законним власникам.
– Гадаю, – заявляє Проданов, – те, що землі колишнього полігону сьогодні територіально розташовані в Тарутинському районі, ще не дає стовідсоткових підстав для Тарутинської райдержадміністрації розпоряджатися ними, передаючи в оренду структурам, які використовують земельні масиви без врахування сівозміни із метою одержання разового врожаю. Справді, відповідне рішення господарського суду є. Однак варто врахувати, що при винесенні рішення вищезгаданий суд не розглядав знайдені у Саратському районі архівні документи. Отже, не брав до уваги претензії нашого району з приводу земель, які раніше належали йому. Тому Саратський район має намір відновити статус-кво. Й, насамперед, нас цікавить підхід з погляду соціальної справедливості, щоб землі, вилучені 1946 році, повернули Саратському району, його мешканцям на підставі наявних документів.
У цій історії, яка набула несподіваного обороту, є інший цікавий аспект. У визначений період із колишнього Бородінського району до Саратського за бажанням громад приєдналися Петропавлівська, Старосільська та Міняйлівська сільради. З їхнього складу на підставі постанови Ради Народних Комісарів також було вилучено землі для полігону. На превеликий жаль, мешканці громади Старосільської сільради сьогодні мають найменший пай – 2,8 га. У той час як середній земельний пай по Саратському району складає 4,2 га.
У вкрай невигідному становищі опинилися мешканці створеного селища Пасічне, що було раніше радгоспом Міністерства оборони, а нині збанкрутілого «Чорноморського». Причому мешканці Пасічного, що також залишилися при незатребуваному земельному інтересі, адміністративно обслуговуються у Саратському районі.
Перспективи, позначені винесеним рішенням господарського суду на користь Тарутинської РДА, Саратський район представляє реально. Однак руки опускати не збирається. Насамперед з питання відновлення справедливого рішення районна влада має намір звертатися до губернатора, голови й сесії облради із проханням створити комісію з перевірки знайдених документів для справедливих висновків. Паралельно готується проект рішення райради щодо звертання до Верховної Ради України для розгляду даного питання, а також підготовки техдокументації та проекту землевпорядкування на передані під полігон землі.
У тексті «Вигравши судовий процес, взялися за невідкладне», сказано: «У найближчих планах райдержадміністрації (Тарутинської – авт.) – площі полігону розділити між сільрадами, що межують з ними. Щодо домагань Саратського району на частину своїх земель, які відійшли від нього у період формування полігону, то цю суперечку мають намір завершити мирним шляхом – землю розпаювати, видати паї плюс додатковий резервний фонд, пасовища – у підсумку до трьох-чотирьох тисяч гектарів Саратському району повернуться».
Але, схоже, що Саратський район шляхетних обіцянок сусідів не слухає. Мабуть, добре розуміючи, які величезні суми доходів до місцевого бюджету можна одержувати, здаючи землі у довгострокову оренду, скажімо на 49 років, не лише своїм, тарутинським, підприємствам та фермерським господарствам, але й районам, чиї кордони прилягають до полігону, а саме: Саратському, Арцизькому, Татарбунарському.
