Однією з найгостріших проблем української торгівлі є формування організованих ринків сільськогосподарської продукції. Це важлива ланка на шляху просування товару від виробника до кінцевого споживача. Зокрема, плодоовочевий комплекс неефективний не тільки тому, що виробництво цього продукту пов'язано з високою затратністю, але також багато в чому через його утруднений збут. У цілому ж торгівля сільгосппродукцією тримається на приватних контактах і має переважно стихійний характер.
Керівник проекту "Реформи у сфері сільського господарства щодо вдосконалення законодавчої бази", що діє в Одеській області, Роман Корінець пояснює це слабко працюючим маркетинговим каналом між фермером і покупцем. Відсутня також достатня кількість заготівельних пунктів і оптових ринків. У цінах виробника обсяги плодоовочевого ринку України становлять 9,5 млрд гривень. При тому, що лише 30% овочів і фруктів потрапляє до роздрібного продажу, це все одно майже відповідає фінансовим показникам ринку зерна.
Щоб зрозуміти, куди подінуться овочі, згадаймо літо. Будь-хто, хто їздив дорогами Одещини і зупинявся підкупити їстівного в бабусь на імпровізованих мікробазарчиках, може сказати, що продукти там були набагато дешевші, ніж на великих ринках. Наприклад, помідори, які ми купували на великих колгоспних ринках по 2 гривні за один кілограм, на трасах коштували 50 копійок. Чому такий розліт цін? Тому, що у міста овочі й інші продукти, виготовлені аграріями, потрапляють, пройшовши через руки торговельних посередників, простіше – перекупників. Їхня діяльність, як у розглянутому випадку з помідорами, і призводить до диспропорцій у перерозподілі прибутку.
Виробник опиняється в приниженому становищі. Виходить, що ті, хто вирощує і збирає врожай мають менше, ніж той, хто об'їжджає поля і за день-два купує продукцію, а потім продає її з лотка. Звичайно, у нього є транспортні витрати, він повинен самостійно оплачувати місце реалізації і утримувати персонал, який цим займатиметься. Але на "накрутках" він заробляє стільки, що може безболісно для своєї кишені компенсувати ці експедиційні та організаторські витрати, та ще й мати чистий "навар" небачених розмірів. У той час, поки перекупник рахує свої бариші, фермери з головою занурені в турботи, як би мати хоч невеликий приробіток на подальший розвиток. І часто бувають раді, якщо видаткова і дохідна частини в них "по нулях", і вони обходяться без “мінусів”.
Вже утворилася стійка категорія людей, які професійно займаються скуповуванням товарів у фермерів, і заробляють на перепродажу. Вони в буквальному значенні користуються людськими злиднями. Тому що добре знають: аграрію ніколи полишати свої поля і грядки і присвячувати час гарячого сезону продажу своєї продукції. Їм на це не вистачить рук. Не маючи іншої можливості збути товар, вони погоджуються на умови, які нав'язують їм, і здають врожай оптом. Торговельні посередники надають цю послугу. Визначальною рисою "послужливого" бізнесу є те, що податків вони не сплачують. Джерела початкового продажу і кількість скуплених ними товарів облікові практично не піддаються. А основна виробляюча сила залишається ущемленою і позбавляється стимулу до підвищення врожайності, від чого страждає вал. А, отже, незадоволеним залишається і споживач, якому через дефіцит, продають ті ж помідори, картоплю і моркву за вищими цінами.
Для допомоги у пошуку реального виходу із ситуації, що склалася, Одеський клуб реформ "Порто-Франко" запросив з Києва заступника генерального директора оптового ринку "Шувар" Клавдію Гордієнко. У його основу покладено досвід ЄС, де, за її словами, до 80% виробленого сільгосппродукту проходить через оптовий ринок. Найважливішим позитивом цієї торговельної методики є миттєве виведення з тіньового обороту багатомільйонної грошової маси.
К. Гордієнко була здивована, що першим оптовим ринком став київський "Шувар", тому що за всіма передумовами він повинен був відкритися в Одесі. Такого щедрого виробництва овочів, фруктів і ягід, як у нашому регіоні, немає, мабуть, ні в жодному іншому районі України. Як колишній стажист одеського Інституту проблем ринку й економіко-екологічних досліджень НАН України, вона навела дані досліджень потенціалів нашого краю. В Одеській області виробляється до 85% винограду, 22% соняшнику, 18,6% овочів, 16 % ягід щодо тих обсягів, що виробляються в країні. Одеські порти – перевалювальні пункти цитрусів, що йдуть у Росію і північну Європу. Перелічувати все – слинка потече!
Тому оптовий ринок – необхідний. Це багатогопрофільное підприємство. Воно зможе захистити вітчизняний ринок від засилля закордонними товарами, якщо ми вступимо до Світової організації торгівлі. Відповідно до досліджень робочої групи, очолюваної головою ради засновників українського оптового ринку Олегом Ярмоленком, в Одеській області вже є майже 600 фермерських господарств, готових підтримати вищезгадану ідею своєю участю. Їм вигідно привозити велику партію товару і здавати її на спецринку оптом.
Адміністрація ринку зобов'язується надавати місце для заїзду автомашин і бере на себе турботи щодо збереження продуктів. До речі, мається на увазі тільки продуктовий ринок. Особливо це зручно дрібним фермерським господарствам, які привозять партії вантажу кілограмів по 200 – 300. Здавати їх у супермаркети їм коштує дорожче, оскільки в цій мережі магазинів беруть надбавку за послуги і установлюють свої закупівельні ціни. А на оптовому ринку господар-виробник сам призначає ціну, керуючись ринковою доцільністю. Тобто цінова регуляція відбувається гнучко і швидко і відповідає попиту. У цьому ж помітне і розв’язання соціального аспекту торгівлі.
Звичайно, можна припустити, що ті ж перекупники приїдуть сюди і заберуть дешево весь товар, а потім так само знімуть вершки з його продажу втридорога. Але, як правило, тут швидко встановлюється зв'язок з перевіреною клієнтурою, зацікавленою у придбанні великої партії одразу. Наприклад, для ресторану, для системи дитячих закладів. Тому місця посередникам тут майже не залишається. Оптовий ринок бере на себе функцію пошуку покупців. Природно – не спекулянтів, інакше він позбудеться основних постачальників. До того ж фермери не продають вроздріб і частинами. Вони поспішають здати все, що привезли, а це не влаштовує любителів швидкої наживи. Тут, на відміну від колгоспного ринку, не створюється додаткова вартість. Оптовий ринок повинен стати місцем зустрічі справжнього продавця з покупцем.
О. Ярмоленко вважає, що хорошою територією для розміщення такого об'єкта в Одеській області може стати простір вздовж Київської траси. Робоча група приглянула місце біля Двох стовпів. Там багато машин і зручне підвезення. Площа ринку повинна бути не меншою 50 га, інакше використання землі буде не раціональне. Інститут проблем ринку вже одержав завдання розробити проект, як і у якій кількості на оптовому ринку повинні бути морозильні установки і рефкамери, виходячи з передбачуваного обороту товарів.
Все є: ідея, обґрунтування вигоди! Так, учасники оптової торгівлі зрівноважать пропозицію та попит, виявлять реальну ціну на товар! Навіть один такий ринок на область посприяє виведенню понад 20% обігу з тіні. Уклавши угоду на постійну співпрацю з великими замовниками, господарі-виробники зможуть планувати свою роботу у кількісному і якісному вимірах. Можна буде, як на долоні, бачити всі зміни на ринку сільгосппродукції. Будуть створені умови для демонстрації своєї продукції підприємствам, що забезпечують технологічні процеси вирощування врожаю, наприклад, виробників добрив. Очевидні, нарешті, і вигоди державі від прозорості торгівлі та створення здорового конкурентного середовища, яке дає до того ж чимало нових робочих місць. То в чому ж справа?
– Постанова Кабінету Міністрів України, яка затвердила курс на розвиток оптових продовольчих ринків, вийшла ще влітку 1999 року. Але реальна робота в цьому напрямі не провадиться дотепер, – говорить Р. Корінець. – У жовтні 2006 року група депутатів у Верховній Раді України зареєструвала законопроект з цього ж профілю. Значне місце у майбутньому законі відведено питанням державної підтримки названого починання. До стимулів можна віднести допомогу у відведенні землі, організацію пільг аж до введення податкових канікул або скасування ринкового збору, негайне підведення до ринку електроживлення та інженерних комунікацій. Але, на жаль, офіційно ці положення не затверджено. А, отже, поки що немає закону, ринок не захищений.
А чи буде? Поки сьогоднішня Україна, декларуючи своє бажання вступити до СТО, одночасно дивує Європу спонтанно виниклою дивиною, а саме: стихійною торгівлею з кузовів вантажних машин. В ЄС такого собі і не уявляють! Так само, діючі у Європі експедиторські й агентські підприємства, сервісні центри, митниця на місцях, експертиза, фітоконтроль, лабораторії логістичного аналізу ринкових перевезень, та інші цивілізовані поняття, далекі від наших селян, що квапляться продати свої овочі, як звідси пішки... ну приблизно до Парижа.
