На перший погляд, ці троє чоловіків, яких ви бачите на знімку, зовсім різні. І якщо урахувати їхні характери, звички, темпераменти, то, звичайно, у них є багато відмінного. Проте, мають вони чимало й спільного. Всі троє, щоправда в різний період, очолили найвідсталіші господарства району. Кожен одержав у “спадок” майже мільйонний борг, занедбані землі, зневірених працівників. Йшли роки, змінювалися форми господарювання, та незмінним залишалось ставлення цих керівників до своєї справи. Вони прагнули, щоб земля давала гарні врожаї, щоб люди мали достойну зарплату, а у господарстві була власна копійка. І цього вони досягли. Вже кілька років поспіль колективи, очолювані Григорієм Петровичем Царуком, Миколою Федоровичем Прокоф’євим та Володимиром Івановичем Фіником, посідають перші місця в трудовому суперництві агроформувань району.
В цьому році пальма першості дісталась ТОВ “Нива”, директором якого Володимир Іванович Фіник. Друге місце було присуджено ТОВ імені Кірова, яке очолює Григорій Петрович Царук. І на третьому місці – ПСП імені Котовського, незмінним керівником якого вже впродовж багатьох років є Микола Федорович Прокоф’єв.
Іноді, жартуючи, в аграрних колах району кажуть, що це –три кити, на яких тримається сільськогосподарська галузь Савранщини. І це більше схоже на правду, ніж на жарт. Адже вони не тільки виробляють левову частку зернових, а й максимум тваринництва сконцентровано саме в цих агроформуваннях. Тут і врожаї найвищі, і надої найвагоміші.
Ці люди часто виступають спонсорами багатьох добрих справ. Те, що вони допомагають школам привезти вугілля, дрова, купують на новорічні свята подарунки чи фінансують екскурсійні поїздки дітей влітку, вже нікого не дивує. Якось при зустрічі ці поважні чоловіки вирішили зробити ще одну добру справу. Про неї мені повідала завідувачка терапевтичного відділення Савранської ЦРЛ Людмила Олександрівна Адаменко.
– Ось подивіться, яка у нас тепер є палата! Напевне, у міських лікарнях небагато таких знайдеться. Вона розрахована на двох хворих. Крім ліжок, тумбочок, стола та стільців, тут є гардеробна, душова кабінка, санвузол.
– І хто ж допоміг вам зробити це все?
– Четверо добрих людей: Віктор Якович Цибулько, Володимир Іванович Фіник, Григорій Петрович Царук та Микола Федорович Прокоф’єв. Всі вони керівники агроформувань і не раз бували у відділенні. Тож знають наші проблеми не з розповідей. От і вирішили, так би мовити, скластись і облаштувати хоча б одну палату відповідно до сучасних вимог. Тепер ми тут лікуємо працівників з їхніх підприємств. Причому мене вразило те, що зробили вони все це з власної ініціативи. Їх ніхто до цього не примушував.
– Ще обіцяли поставити сюди телевізор та холодильник, – до розмови долучається пацієнт палати, який приїхав з Йосипівки і добре знає наміри керівника свого господарства. – А якщо пообіцяли, то зроблять. Це люди, які слів на вітер не кидають.
До мене підійшла старенька бабуся і запитала:
– Ви з редакції?
– Так.
– Як добре. Ми дуже хочемо, щоб ви розповіли про нашу Людмилу Олександрівну. Це лікар від Бога. Ви лише подивіться, хто тут лежить. Одні немічні, старі баби та діди, які не завжди можуть до пуття помитися. Але наша лікарка робить все, аби допомогти їм. Причому з великою увагою і чуйністю ставиться до кожного пацієнта. Вона така добра, як мати, хоч більшість з нас їй в батьки та в бабусі годяться.
Слухаючи цю пацієнтку, подумала, як добре, коли і в наш час є люди, які здатні робити добро іншим, не чекаючи за це подяки чи винагороди.
