Сім’я Бурятинських нічим особливим не відрізняється від багатьох інших сільських родин. Олександр має свій невеличкий бізнес – торгує канцтоварами та ще деяким дріб’язком. Надія ж останні роки займається вихованням діток. І хоч після виповнення меншенькому Олежці трьох років, рада піти на роботу, та роботи немає. Тож займається домашнім господарством. Та воно б і нічого, якби вистачало коштів на прожиття. Прибутки в Олександра мізерні. Скажімо, від реалізації зошита він має 2 копійки “навару”. За день заробляє хіба що на хліб та пральний порошок. Спасибі, що допомагає молодій сім’ї бабуся Валя. Вона на пенсії, ходить на базар, підсобляє синові з торгівлею, та й діткам багато чого купує зі своєї пенсії. Пощастило цій родини й в тому, що не доводиться, як багатьом іншим, ще й даху над головою шукати.
Якось бабуся підрахувала, що тільки на молочні продукти потрібна значна сума щотижня. А без молока, сметани, сиру, коли в сім’ї є двоє малолітніх діток, не обійтись. Тож запропонувала купити корівку. І випадок підвернувся: одні люди хотіли здати на м’ясо добру корову. От Бурятинські й ризикнули. Тепер і не уявляють, як раніше без неї жили.
– Навіть не віриться, що нині не я несу на базар 20 – 30 гривень на молокопродукти, а сама кожного базару вторговую, – ділиться своїми думками Надія. Тішиться за діток, онуків і бабуся.
А вони всі стараються, щоб корівка була ситою, доглянутою. Завчасно запасли паші. А для цього обробили великий город. Звичайно, нелегко все це дається, та всі стараються. Навіть діти допомагають. Вовчик вже й сам пійличка корівці занесе, напоїть чи сінця кине. А трирічний Олежка не відстає, коли мати йде провідати свою годувальницю на пасовищі (на знімку).
– Ви знаєте, – з радістю говорить Олександр, – тепер наш Вова не те що молоко, сметану кружкою п’є.
– Своє ж бо, – додає бабуся.
– Що там казати, – робить висновок Надія, – корівка – наша годувальниця.
