Щойно у київському видавництві «Основи» побачила світ «Антологія болгарської поезії». Підготував її самотужки лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка Дмитро Павличко. З’явилася «Антологія» не якось раптом... Либонь, Дмитро Васильович йшов до цього видання упродовж десятиліть. У передмові Д.В. Павличко коротко оглянув перекладну поетичну болгаристику від Івана Франка до Павла Тичини та Дмитра Білоуса. Зупинупин на особливостях нового видання.
ТЕ, ЩО НА СЕРЦЕ ЛЯГЛО
Дмитро Павличко – давній шанувальник болгарської поезії. Його переклади входили до багатьох видань. Окремими книжками побачили світ інтерпретації поезій Христо Ботева (1977 р.), Николи Вапцарова (1981 р.), Костянтина Філософа (2001 р.). Та зародився намір зібрати і ще раз видати усе те, що лягло на серце. Це насамперед вірші Христо Ботева. Дмитро Павличко сприймає поета як цілком сучасного героя. Його добірка – 20 віршів. Це усе, що відомо з його поетичного доробку (ранні вірші, мабуть, навіки втрачені). Розташовані вони у тому ж порядку, що й у окремому виданні перекладів Д. Павличка (Поезії. – К.: Дніпро, 1977).
Гортаючи добірку, згадалося: це ж Одеса подарувала 15-річному юнакові натхнення! Вулицею, якою я щодня прямую на роботу, ходив колись бідно вдягнений юнак, лічив копійки на хліб і записував віршовані рядки на клаптиках паперу.
Слава Богу, у дружніх спогадах однокашника зафіксовано день, коли народився болгарський геній. Товариш Христо Ботева, Кіро Тулешков, згадував:
“...Я прийшов до нього додому і застав його збудженим. Він ходив по кімнаті і голосно декламував вірш Пушкіна, уже не пам’ятаю який... Декламував він натхненно, жестикулюючи... Після цього він прочитав мені вірш, який написав сам. Називався він “До моєї матері”. Цей вірш – його перший поетичний твір. Потім він ходив до професора Григоровича. Григорович схвалив його і порадив працювати далі”.
Кіро Тулешков, котрий повідав про про пок поетичної творчості Христо Ботева, принагідно поінформував про взаємини юного болгарина з видатним мовознавцем.
“Незайвим буде відзначити, що В. Григорович, який був професором щойно відкритого Новоросійського університету в Одесі, часто запрошував Ботева і давав йому болгарські народні пісні для перекладу російською мовою. Це дуже допомогло Ботеву полюбити поезію, тому що Григорович докладно пояснював йому теорію віршування”.
Вірш “До моєї матері” був надрукований у газеті “Гайда” (“Волинка”) 1867 року.
Майже половину свого короткого життя Христо Ботев прожив в еміграції. В газеті “Дунавска зора” друкує вірш “До мого брата”, готує до видання свою першу книжку. У цій же газеті юний поет вміщує таке повідомлення:
“Маю честь звістити своіх співвітчизників, що невдовзі буде надруковано мою невелику працю: перші поетичні спроби – прозу і вірші”. Ці “перші поетичні спроби” мали складати книжку з 30 – 40 друкованих сторінок. Поет не знайшов видавця.
1875 року Христо Ботев зібрав, поредагував і видав своі поетичні твори у збірнику “Пісні і вірші”. До збірника увійшли 16 його віршів і п’ять віршів С. Стамболова. Твори Христо Ботева уже після перших публікацій здобули популярність у народі і ставали піснями.
Як уже згадувалося, Дмитро Павличко у своїй передмові передав своє сприйняття поета таким чином:
“Я перекладав твори Христо Ботева у тяжкий для мене особисто час, коли наді мною, як над головним редактором “Всесвіту”, збиралися чорні хмари, і блискавки вже світили у моїх вікнах... Якимось дивним чином мій настрій передавався не тільки моєму перекладу, а й читанню того перекладу в Болгарії перед великими аудиторіями. Болгари, здається, відчували, що йшлося не тільки про повстанців болгарських, а й про українських, бо могутніми оваціями відповідали мені, ніби це я розповідав їм про боротьбу, яку ще треба завершити і їм, болгарам, і нам, українцям, щоб домогтися своєї справжньої свободи.”
Вдало доповнюють переклади з Христо Ботева добірки поетів ХХ століття, добірка народних пісень та твір Костянтина Філософа “Проглас” (вступ до Євангелія, написаний у ІХ столітті нашої доби). Про високу культуру видання свідчить також наявність оригіналів. В “Антології” вони розташовані поруч з перекладами. Ліворуч – оригінал, праворуч – переклад.
Дослухаючись до відлуння болгарської минувшини, вдивляючись у сучасність братнього народу, даруючи нам перли своїх перекладів, Дмитро Павличко думав про долю своєї Вітчизни.
МАЛЕНЬКЕ «АЛЕ»
Я уважно переглянув антологію, упорядковану за радянських часів Дмитром Білоусом, перечитав уподобані вірші. Потім почав звіряти з антологією, яку самотужки підготував Дмитро Павличко. Пам’ятаю, мені колись запав у душу зразок народної поезії: “Цар Іван Шишман на Софійському полі”. Виявляється, інтерпретація у виконанні Дмитра Павличка на три рядки довша, аніж у виконанні Д. Білоуса. Відсутні рядки:
“Виступають, мила моя матінко, на Софійське поле,
Їдуть битись, мила моя матінко, за Христову віру,
Та за віру, мила моя матінко, за ім’я болгарське”.
Зрозуміло, таке було ставлення до оригіналів. Заради панівної ідеології – нічого не шкодували...
А ось приклад іншого роду. Читаю передмову Д. Павличка до книжки Христо Ботева “Поезії” (К., Дніпро, 1977):
“Ботев належить до найідеальніших і найпривабливіших синів людства, і його кров, як і кров Петефі та Марті, його слова, як і волелюбне слово Пушкіна, Міцкевича, Шевченка, шумить у знаменах комуністичної епохи”. У нинішній передмові Д. Павличко пише “трохи” інакше: “Мій Христо Ботев уявлявся мені як воїн УПА”. Якому ж Павличкові вірити?
ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ
Під анотацією новенької антології Д. Павличка вдячні слова до добре знаних на Одещині людей. Процитуємо ці рядки:
“Щира подяка громадській організації “Наша Бессарабія” в особі її почесного президента пана Івана Плачкова та президентові Асоціації болгар України панові Антонові Кіссе за сприяння у виданні цієї книжки”.
Від імені численних читачів ми теж дякуємо І.В. Плачкову та А.І. Кіссе за підтримку перекладацької діяльності Дмитра Павличка, який підготував чудову антологію поетичних перекладів разом із болгарськими оригіналами.
