З дитинства Вадим Матлашевський мріяв стати медиком. Його батьки, прості трудівники з села Гольма Балтського району, приклали максимум зусиль та фінансових “вливань”, щоб їхній син здобув грунтовну медичну освіту. Люблячий син не осоромив своїх батьків. Він добре навчився в Котовському медичному училищі, навіть брав участь в обласному конкурсі професійної майстерності і посів друге місце. Здобувши омріяну професію фельдшера у 2004 році, Вадим Матлашевський отримав право вибору місця своєї майбутньої роботи. Не вагаючись, молодий фахівець обрав Любашівський район, щоб бути ближче до батьків.
У той час жителі села Іванівка вже довго потерпали через відсутність сільського медика, навіть за невеличкою медичною допомогою їм доводилося добиратися у райцентр. Тож сільчани разом з правлінням сільради привітно зустріли молодого фельдшера та надали йому квартиру.
Іванівський фельдшерський пункт відлякував своїм занедбаним виглядом, вікнами та дверима, навхрест забитими дошками, а саме (правда, добротне) приміщення ледве виглядало з височенних бур’янів. Засукавши рукава, громада, місцева влада і Вадим Матлашевський взялися до впорядкування фельдшерського пункту, і через місяць плідної праці сільський медик розпочав прийом хворих у відремонтованому ФП. Роботи виявилося непочатий край, адже з чотирьохсот дев’яти іванівців половину складали бабусі, які за довгий трудовий вік заробили чимало болячок. Потребували регулярного обстеження й сто дітей. Часто коштів, виділених сільрадою на придбання ліків, не вистачало. Тоді принциповий і добросовісний фельдшер докладав їх з власної кишені, щоб наповнити необхідними ліками аптечку невідкладної допомоги. Також він умудрявся без спеціальних вагів слідкувати за ростом п’яти немовлят. А через відсутність холодильника домовлявся зберігати вакцину для щеплення у сердобольних бабусь. Щоб не втратити лікарських навиків і бути в курсі медичних новинок, йому доводилося купувати дорогу спеціальну медичну літературу. А також тримати напоготові каністру з бензином, якщо потрібно буде терміново везти вагітну жінку у Любашівський пологовий будинок.
Через вісім місяців роботи в екстремальних умовах Вадим не витримав. Хоча роботу свою любив і працював добросовісно, з повною віддачею, зарплату доводилося чекати кілька місяців, а заробленого не вистачало на прожиття.
Молодому фахівцеві доводилося знову і знову їхати за допомогою до своєї рідні у Гольму. Саме через безгрошів’я та різні злигодні фельдшер Вадим Матлашевський вирішив змінити місце роботи і шукати щастя у місті. Попередивши сільського голову Віталія Васильовича Ковальчука і своє безпосереднє керівництво у центральній районній лікарні, що покидає свій “бойовий пост”, він поїхав до Одеси на заробітки. Там Вадим за допомогою друзів влаштувався ріелтером з продажу нерухомості і почав непогано заробляти. Грошей вистачало не лише на прожиття у місті, а й навіть для придбання нормальної одежини та купівлі подарунків батькам і двом сестричкам. Одного місяця він отримав рекордний відсоток за свою роботу – 2,5 тисячі гривень. Саме таку суму становила його піврічна зарплатня фельдшера.
Але невдовзі “втікача” знайшли через прокуратуру і погрозивши, що посадять до в’язниці, примусили відробляти три роки і дану ним клятву Гіппократа. Хлопець змушений був повернутися на своє попереднє місце роботи. В Іванівці Вадим Матлашевський поселився в одній з кімнат фельдшерського пункту. Облаштував кухню, сам готує їжу і знову поринув з головою у лікарняні справи, надаючи допомогу потерпілим та важко хворим селянам.
Про своє життя-буття розповідає з гіркотою. Каже, що навчаючись в медучилищі він не очікував такого ставлення держави до сільської медицини і до молодого фахівця зокрема. Сталося не так, як обіцяли наставники та державні законотворці. Сьогодні про молодих спеціалістів дбають лише на словах, а в реальному житті виходить навпаки. Якби знав, що так станеться, то, мабуть, не обирав би цю професію. І не тому, що йому не подобається лікарняна справа або важко у будь-яку годину доби мчати на допомогу стражденним...
Закінчуючи навчання, він мріяв, що зароблятиме достатньо і сам допомагатиме батькам. Але, як і в студентські роки, знову очікує батьківської торби з харчами. До того ж ще взяв кредит, щоб купити телевізор, і добавив собі цим ще одну проблему. Також відкритим питанням залишається одруження. Хлопець має чудову дівчину, але до весілля справа дійде не скоро. Каже, що за жалюгідну зарплатню він сім’ю утримувати не зможе.
Втішно, що в поточному році сільська рада стала трішки краще дбати про медичне обслуговування своїх жителів. Для фельдшерського пункту навіть придбали холодильник. У селі розповідають, що мали намір придбати й житло для свого фельдшера. Проте із запропонованого йому нічого не сподобалося. Кажуть, він хоче, щоб йому купили добротний будинок, але господарі просять за нього аж 15 тисяч гривень. Таких грошей у бюджеті сільської ради немає. Можливо, в селі і подейкують, що знахабнів фельдшер. Проте його можна зрозуміти, бо якщо вирішив пов’язати своє життя з долею іванівської громади, то хоче мешкати не в “курнику”, а в пристойному помешканні, щоб не відволікатися від своїх, без перебільшення, святих обов’язків – лікувати людей.
З появою на селі кваліфікованого медика прості селяни вже звикли до його дбайливих, умілих та турботливих рук і вельми задоволені його роботою. Вони не уявляють, що буде, коли закінчиться термін відробітку сільського медика, фельдшера Вадима Матлашевського.
