Валентина Петрівна та Василь Дмитрович Шаповал раділи за своїх синів Сергія та Андрія, коли вони стали офіцерами. Бувало, що деякі матері говорили Валентині Петрівні: “Як ти погодилась обох синів віддати в армію та ще й на все життя?”. Щаслива мати тільки посміхалася у відповідь.
І все було б добре, якби не реформування Збройних сил України, в ході якого обидва молоді офіцери залишились без роботи, потрапивши під скорочення. Удар долі був сильним, таким поворотом подій засмутились не тільки Сергій з Андрієм, а й їхні батьки. Та життя не зупинилось, і молоді керівники ухвалили мудре рішення – повернутися на свою малу батьківщину – до рідної Саврані. А вдома, як кажуть, і стіни допомагають.
Рішення прийшло якось само собою. Нині Сергій Васильович Шаповал працює начальником штабу РВ ГУМВС України в Одеській області, а Андрій Васильович Шаповал – інспектором дозвільної системи. Робота в обох відповідальна. І що головне – форму змінили не на цивільний костюм, а на іншу – міліцейську. У міліції теж потрібні освічені, грамотні кадри.
Здається, все склалось добре. Обидва працевлаштовані, мають сім’ї, та якось щемно на душі. Прослідковуючи подібні долі молодих військовослужбовців, виникає думка, що нашій державі не потрібні захисники Вітчизни.
Тим, хто пише й ухвалює закони, не зайвим було б подумати, що хлопці, які йдуть у Збройні сили за власним покликанням, роблять це не для кар’єри, не для слави. Вони справді ще не втратили патріотичних почуттів, ще зберегли передані від дідів та батьків поняття, що справжній чоловік має захищати Батьківщину. Це ще ті молоді люди, які підуть на подвиг, не зважаючи на те, що в контракті він не обумовлений.
Україна – миролюбна держава, ми ніколи ні на кого не збираємося нападати, але ж це не означає, що в неї не повинно бути своїх захисників. А те, що робиться нині, наштовхує на думку, що через кілька років ми зовсім позбудемось своєї армії. Ті умови, в які нині потрапили офіцери, аж ніяк не відповідають їхньому статусу. Вже є чимало випадків, коли кадрові військовики для того, щоб прогодувати свої сім’ї, змушені підробляти вантажниками, охоронцями, і навіть торгувати. Відсутність житлово-побутових умов змушує багатьох офіцерів залишати службу у Збройних силах і шукати іншу роботу. Хіба це правильно? На мою думку, люди, яких навчали захищати Батьківщину, мають цим і займатися.
