«Наші» пляжі – власність і гордість всієї Одеси! Але слово «наші» недаремно взято у лапки: уже не перший рік міські пляжі одеситам фактично не належать, і можливості вільно відвідувати їх у городян з кожним роком стає усе менше.
Мені доводилося бувати на атлантичному узбережжі США: там повний простір, гуляй цілий рік, купайся, засмагай на океанських пляжах, скільки душі завгодно, навіть у розпал купального сезону – доступ до води зовсім вільний. А солідні прибутки підприємців пляжного бізнесу складаються з наданих відпочивальникам послуг і розваг. І жодного натяку на їх нав'язування! Усе зроблено для того, щоб люди не відчували жодних незручностей і обмежень. Тільки приходь, насолоджуйся і, якщо є бажання, витрачай гроші на платні розважальні доповнення до безкоштовного і відкритого для будь-кого пляжу.
Чому ж у нашому славетному місті одесити навіть у міжсезоння, щоб потрапити на пляж до морського прибою, повинні в багатьох місцях узбережжя долати огорожі, перелазити ворота, ризикуючи зламати шию? Що це за зневага до своїх співгромадян? І чому наші пляжні бізнесмени замість того, щоб запозичити в закордонних колег по бізнесу все краще, найчастіше поводяться на народній землі і воді як загарбники?
Люди, що поначіплювали замки на пляжні входи, самі колись бігали до моря з друзями, не зустрічаючи на своєму шляху ніяких воріт і замків, і кращі спогади дитинства і юності напевно пов'язані в них з доступним для всіх вільним морським простором, хвилею прибою на улюбленому пляжі, що гойдає на своєму гребені хлопців і дівчат. То як же совість дозволяє позбавляти цієї природної радості нові покоління одеситів? Чи совість і бізнес – поняття, не завжди сумісні? Тоді ми вправі уповати на державні органи, які повинні стояти на сторожі інтересів усього суспільства і зменшувати непомірні апетити тих, хто робить гроші.
Навіщо, від кого відгородили огорожами пісок і замкнули ворота на деяких морських пляжах? Наприклад, на 13-й станції Великого Фонтану, де навіть один час намагалися брати плату за вихід до моря?
Самозвані «господарі» понаставили огорож, поначіплювали воріт, перекрили дамби-хвилеломи так, що єдина смуга міських пляжів, що існувала десятиліття, розкололася на невеликі зони-загінки, з яких перейти по пісочку з пляжу на пляж вже неможливо. За яким правом, запитується?
У той же час стан сходів, що ведуть з терас до моря, їх не цікавить, от вони і руйнуються, у багатьох місцях стали небезпечні, «непрохідні».
Пляжний пісок «власники» так заставили тапчанами, що просто повалятися під сонечком на пісочку на своє задоволення можуть далеко не усі відпочивальники: вільного піску майже не залишається, люди змушені оплачувати настирливий сервіс.
Ті, хто сьогодні «застовпив» пляжі, майже не вкладають у їхній благоустрій ні копійки, а тільки експлуатують те, що не вони створювали. У багатьох місцях крізь пісок уже проступили валуни, є пляжні ділянки, на яких піску залишилося дуже мало, купатися там стало небезпечно. Огорожі-перегородки споганюють вільний природний пейзаж, ображають почуття людей, даючи їм зрозуміти, що вони не господарі тут, а лише клієнти, джерела наживи для кожного, хто в бізнесі нахабніший та безсовісніший.
Навряд чи хтось буде заперечувати, що повна і необмежена приступність пляжів для всіх охочих у будь-який зручний для них час перетворюється в зміцнене здоров'я тисяч і тисяч людей, що здійснюють повітряні моціони в поєднанні з морськими купаннями. І, зрозуміло, є взаємозв'язок між зниженням відвідувань морського узбережжя і збільшенням відвідувань поліклінік. Самі орендарі пляжів повинні б здогадатися, що кількість відпочивальників безпосередньо залежить від того, наскільки зручно і невимушено люди почувають себе на ділянках міських пляжів, що обслуговуються ними.
Та й гостей міста навряд чи приваблює вигляд обгороджених металевими сітками пляжних кліток. Але ж вони можуть дуже істотно поповнювати міську скарбницю і збільшувати доходи підприємців, якщо створити комфортні умови для відпочинку на морі. Тут є, де розгорнутися заповзятливим людям. Потрібно тільки виявити фантазію і кмітливість, вкласти, зрозуміло, певні кошти, щоб запрацювали на наших пляжах і зручні душові, і мангали напрокат (для бажаючих самостійно посмажити шашлики), і оглядові майданчики з підзорними трубами і біноклями, і спортивні, ігрові майданчики для дітей і дорослих, і басейни з морською водою для дітей, яких будуть навчати плаванню досвідчені інструктори, і біотуалети, і багато, багато чого іншого.
Міській владі, що курирує соціальну сферу і підприємницьку діяльність, варто було б надати орендарям пляжних ділянок реальну податкову і фінансову підтримку, допомогти їм активно розвивати пляжний сервіс. З цією метою було б дуже корисно провести семінари для вивчання аналогічного закордонного досвіду щодо ведення цієї непростої справи, що є одночасно прибутковим бізнесом.
Усі пляжні орендарі повинні керуватися єдиним вектором розвитку курортної сфери, обумовленим міською владою, виходячи з того, що ця сфера – найважливіша природна цінність Одеси й одна з пріоритетних перспектив її розвитку.
Історичні визначні пам'ятки, пам'ятні місця, музеї, театри і т.п. є в безлічі міст, а от їхнє поєднання з морем і сприятливим кліматом – далеко не скрізь. Належним чином підготовлені і комфортні у всьому морські пляжі, безсумнівно, приваблять в Одесу звідусюди туристів, відпочивальників, котрі охоче витратять гроші на безліч задоволень, наданих до їхніх послуг. При відповідному розв’язанні пляжної проблеми місто одержить додаткову можливість успішно розвивати готельний, транспортний, сувенірний, ресторанний, розважальний та будь-який інший бізнес. Треба тільки посприяти і надати практичну допомогу тим, хто береться облаштовувати міські пляжі, і з боку міської влади, і з боку зацікавлених колег з інших сфер бізнесу.
Якщо ж і далі тримати пляжі на замку і нічого не робити для їх розвитку, то не тільки одесити стануть менше їх відвідувати, але й іногородні, засумнівавшись в якості послуг, що надаються, усе рідше будуть бувати в літній Одесі. А отже, і виторг від курортного бізнесу буде ущербним, з тенденцією на зниження. Кому це вигідно? Програють усі.
