Микола Миколайович Глембовський та Галина Володимирівна Іщенко, напевне, й не знайомі. Живуть вони в різних містах, займаються далеко не однаковими справами. Микола Миколайович – директор обласного Фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі, а Галина Володимирівна – керівник ТОВ “Прогрес-плюс”, що в селищі Ширяєвому. Але одна грань їхньої діяльності є спільною для обох – це благодійництво. Нещодавно ширяївська меценатка виділила кошти на придбання сценічного одягу для команди КВК “Чорна кішка”, яка, до речі, не тільки користується заслуженою популярністю в районі, а й знана в області. Микола Миколайович спонсорував кошти теж на сценічні костюми для клубу “Затишок”. Про цей колектив варто сказати дещо докладніше. Вік цих самодіяльних артистів далеченько за... 60. Частина учасників клубу – самотні люди. Звичайно, в більшості з них є діти, онуки, а то й правнуки, але всі вони розійшлись, роз’їхались по своїх життєвих шляхах. А старенькі залишились наодинці зі своєю самотою. Років 10 тому голова районної жіночої ради Лариса Антонівна Кисілевська зробила добру справу (до речі, в яку ніхто не вірив) – знайшла приміщення, об’єднала людей похилого віку, але молодих душею. Спочатку вони просто сходились поспілкуватись, пограти в шахи, шашки, лото. Потім якось само собою сталось, що хтось заспівав, підхопили пісню й інші. Згодом до цього гурту долучилися Раїса Остапівна Хоменко та Іван Григорович Чернега – професійні викладачі музики і талановиті люди. Іван Григорович найчастіше акомпанує, а Раїса Остапівна і за хормейстера, і за солістку. До речі, її голос визнано “золотим голосом Савранщини”.
Спочатку цей колектив виступав на сцені районного Будинку культури, у сільських клубах. Виступали і в Одесі. А кілька років тому демонстрували свій спів на столичній сцені, де брали участь у програмі “Надвечір’я”.
Перші свої сценічні костюми жінки змайстрували власноруч. Та, побачивши співучий колектив, М.М. Глембовський вирішив одягнути цих прекрасних артисток-ентузіасток у справжні сценічні костюми.
До речі, це лише одна із низки добрих справ, які зробив для мешканців Савранщини Микола Миколайович. Він постійно опікується Будинком милосердя, що в Концебі. Свого часу надав допомогу у реконструкції цієї будівлі.
Добрим словом згадують Миколу Миколайовича і в терапевтичному відділенні Савранської ЦРЛ, де він виділив кошти для ремонту однієї з палат. Працюючи з Савранським районом за програмою “Власний дім”, М.М. Глембовський часто буває тут. Мешканці Савранщини приймають Миколу Миколайовича як свого. Часто запрошують на різні урочистості. Не раз доводилось бачити його в числі гостей на професійних святах. І варто зазначити, що він ніколи не приїздить з порожніми руками. Чимало передовиків виробництва одержували від нього цінні подарунки.
Пройдуть роки, а благодійні справи не зітруться з пам’яті людей. І немає значення, скільки коштує подарунок, який обсяг має та чи інша добра справа. Головне, що зроблена вона від душі. Зовсім недавно директор СТОВ “Дружба” Володимир Устинович Лісниченко, директор газової дільниці Володимир Антонович Український та директор приватного підприємства “Савра” Олександр Чемеринський, об’єднавши кошти, придбали для лабораторії Савранської ЦРЛ два водонагрівачі. Тепер працівники лабораторії щоденно згадують цих людей добрим словом. А директор ТОВ “Завод продовольчих товарів” Юрій Ружицький надав фінансову допомогу щодо ремонту системи водяного опалення Концебівської сільської лікарняної амбулаторії. Завдяки цій молодій людині було вирішено давню проблему опалення даного медичного закладу. Приватний підприємець Анатолій Грицишин придбав за власні кошти ваги для Савранської ЦРЛ.
Можливо, хтось скаже, що все це дрібниці. Та я вважаю, що добро не можна ділити на велике й маленьке. Головне, щоб воно було зроблено вчасно і від душі. Напевне, бабусі, яка не спроможна самостійно перейти вулицю, важливіше буде надійна рука поводиря, ніж діамантове кольє. І ті, хто добро творять, завжди залишають про себе добру згадку у пам’яті людей.
