Завершивши статтю «Вандалізм нелюдів і байдужість влади» («Одеські вісті», № 44 (3602) від 19 травня 2007 р., с. 6) про споганення пам'ятника І.М. Інзову, я десь у глибині душі сподівався, що таке лиходійство більше не повториться. Але, аналізуючи, із яким бузувірством було зроблено це блюзнірство, розумів, що воно може мати продовження. На жаль, так і сталося.
У понеділок, 14 травня, на початку десятої ранку підійшов я до відновленого п'ять днів тому пам'ятника й обімлів. Похололо в грудях, перехопило подих... Пам'ятник знову споганили!!! Виламали напис із прізвищем Івана Микитовича. Частину напису залишили на постаменті. Той же почерк. Треба думати, ті ж нелюди.
Зателефонував до райвідділу міліції, відрекомендувався черговому, попросив зареєструвати злочин і направити оперативно-розшукову групу.
Оперативники приїхали досить швидко. Вже знайомий старший лейтенант В.Г. Узун і дізнавач лейтенант А.В. Таратухіна. Швидко, професійно обстежували вони місце злочину, сфотографували, склали протокол, взяли в мене пояснення, дослідили й упакували уламок напису як речовий доказ і поїхали до райвідділу продовжити роботу, вже кабінетну.
Залишився я сам біля знову споганеного пам'ятника і продовжив моє журналістське розслідування. Відчував себе біля Івана Микитовича без прізвища дуже незатишно і ніби винним... Щось страшне відбувається у Болграді? Відкіля взялися ці нелюди?! Піднімати руку на славетного генерала, святої для Болграда людини, засновника міста, головного попечителя, захисника болгарських переселенців, що дав нашим предкам «нове життя в новій батьківщині», якого вони боготворили?! Що собі думають ці нелюди?! Чи є взагалі чим думати? Адже розплата прийде!!! Наздожене їх і людська, і Божа кара!
Щось страшне відбувається з болградцями. Того ранку повз споганений пам'ятник пройшло багато сотень людей. Сліди вандалізму помітні здалеку, просто впадають в око. Проходячи мимо, не можна не помітити їх. І жоден із перехожих не сповістив про це блюзнірське лиходійство в міліцію. Телефон-автомат – через 30 метрів. Номер «02» знають усі. Дзвінок безкоштовний. Що ще потрібно?!
Люди, схаменіться! Адже виламують не тільки написи на пам'ятнику. Ламають ваші душі! Адже б'ють не тільки по барельєфу Інзова і по карбованому напису «Болград». Б'ють по Болграду, по кожному з нас. Вибивають історичну пам'ять. Прокиньтеся, люди!
Щось ще страшніше відбувається з владою. Ні голова райдержадміністрації Д.М. Койчев, ні голова райради І.А. Насипаний, ні мер міста В.Х. Качанов і цього разу не зробили жодної офіційної заяви. Газета «Дружба», орган Болградської районної ради, яку редагує Т.П. Желяскова, також непохитно зберігає мовчання. Ось так, мовчить райдержадміністрація, мовчать депутати, мовчить мер, мовчить преса. Дружна байдужість!
А мер, зайнятий тривалої війною за ринок, довідався про нове споганення пам'ятника, як з'ясувалося, тільки через тиждень із лишком, причому, можна сказати, випадково. Хоча від кабінету мера до пам'ятника – якихось 100 метрів. І штат – чималий. Міг би і сам звернути увагу. Могли б співробітники довідатися й доповісти.
Пам'ятник розташований буквально поруч із школою № 2. За нею – гімназія. Щодня близько тисячі школярів і гімназистів двічі, на заняття і із занять, проходять повз споганений, безіменний пам'ятник і навіч бачать ставлення влади до пам'яті святої людини, завдяки якій з'явився Болград, Болградський район і, відповідно, їхні владні крісла. І що після цього підростаюче покоління може думати про нинішню владу?!
Повз пам'ятник щодня проїжджають сотні людей, що прямують до Одеси, Ізмаїла, Рені, Кишинева, у прилеглі села. Вони так само всі добре бачать, так само всі добре розуміють і так само думають про цю владу.
Щодня тисячі жителів, дорослі і діти, проходять повз адміністративний будинок. І другий місяць бачать вони на щиті, присвяченому Болграду (візитна картка міста), на місці портрета Інзова... Державний герб України, під яким – коротка біографія Івана Микитовича. І вже доводилося мені чути, як перехожі з подивом вигукують: нічого собі, мовляв, герб із біографією, треба ж...
І батьки міста й району теж, зрозуміло, бачать по кілька разів на день «герб із біографією». Але мер чомусь не поспішає розстатися з ним. Розумію, що це – унікальний винахід. Але не зрозумію, що воно означає? Знущання? Над пам'яттю Інзова? Чи над Державним гербом України?
Жителі усе бачать і розуміють усе, що відбувається навколо пам'ятника й портрета Інзова. Але чомусь мовчать. За звичкою, напевно. Адже тривалий час всіх суворо привчали мовчати.
Після виходу в суботньому номері статті «Вандалізм нелюдів і байдужість влади» працювати стало, звичайно, легше. Підходили знайомі й незнайомі. Цікавилися ходом розслідування, щось розпитували, щось розповідали, схвалювали, підтримували, дякували. Спасибі всім!
Сумно від усього, що відбувається. Сумно. І тривожно. Тому звертаюся до Д.М. Койчева, І.А. Насипаного, В.Х. Качанова як до посадових осіб, до кожного окремо. Прошу дати офіційну відповідь на такі запитання.
1. Як Ви оцінюєте факти споганення пам'ятника Інзову?
2. Яких конкретно заходів вжито Вами в цьому зв'язку?
3. Яка роз'яснювальна робота провадилася Вами для нормалізації моральних обставин у м. Болграді й у Болградському районі?
4. Яких заходів вжито Вами для попередження подібних актів вандалізму?
А до мера В.Х. Качанова, крім того, є ще запитання:
5. Після першого споганення пам'ятник Інзову простояв безіменним 22 дні. Після другого споганення пройшло вже понад тиждень. Скільки ще часу Вам необхідно, щоб відновити напис із прізвищем Івана Микитовича?
6. Скільки ще часу Вам необхідно для відновлення портрета Інзова на щиті біля адміністративного будинку?
7. Якщо в міському бюджеті немає коштів на відновлення пам'ятника й портрета засновнику міста, то чому б Вам не звернутися по допомогу до Фону ім. І.М. Інзова?
Тепер про райвідділ міліції. Приємно відзначити, що в нас налагодилася спільна, плідна робота. Журналістське розслідування плавно злилося з міліцейським. Відбулася продуктивна робоча зустріч із начальником райвідділу підполковником В.Д. Бачуром і його першим заступником майором С.Д. Андреєвим. Узагальнили всю наявну інформацію, зіставили, проаналізували і т.д. Тепер вся надія на досвід, професіоналізм оперативників. Справа, звичайно, непроста. Такого роду злочини розкриваються важко. Але не сумніваюся, що ці дикі лиходійства будуть розкриті. Ці нелюди будуть знайдені! Їх наздожене і людська, і Божа кара!
Ще раз пробачте нам, Іване Микитовичу! Ми пам'ятаємо про Вас! Ми цього так не залишимо!
P.S. Гонорар за цю статтю прошу перерахуватити до Болградської міської ради на відновлення пам'ятника і портрета І.М-. Інзова.
