...На Куликовому полі, на тому місці, де стояв «великий Ленін», ростуть тепер розлогі дерева. А Володимир Ілліч перебрався до парку, який носив раніше ім’я Ленінського комсомолу, по суті, до своєї вотчини. Поселення «вождя світового пролетаріату» до напівзанедбаного парку, куди рідко заходять одесити і гості міста, навіть почесним засланням не назвеш, по суті, це перенесення на «смітник історії». Втім, виглядає цей «смітник» напрочуд пристойно: пам’ятник Леніну стоїть на початку парку, навколо – заасфальтована територія і, мабуть, у колишні «червоні дні календаря» комуністи і ті, хто їм симпатизує, покладатимуть до підніжжя монумента квіти...
Рішення міської влади про перенесення пам’ятників, що викликало резонанс, успішно виконується. Другим у списку після Леніна стояли “потьомкінці”. І ось вже немає їх на звичному місці – Катерининській площі, і нова адреса – площа Митна, поруч з “потьомкінцем” же Григорієм Вакуленчуком. Третій на черзі – пам’ятник академіку В. Глушку: з Приморського бульвару він повинен бути пересений на житломасив Таїрова, в район проспекту його імені.
Всі вищеперераховані монументи об’єднані однією долею, але переносять їх з різних причин. Леніна – зрозуміло чому: нові обставини дискредитували світлий образ Ілліча. “Потьомкінців” – через історичну справедливість: на їхнє місце повинен повернутися, як його називають одесити, “пам’ятник Катерині”, а точніше – монумент засновникам Одеси. Академік Глушко просто стоїть на невдалому місці: чи то початок Приморського бульвару не дуже підходить для розсекреченого академіка, чи то він – для нього. Добре, що на заслуги його перед радянською наукою ніхто не зазіхає.
Втім, немає і бажаючих відстояти право цього пам’ятника залишатися на колишньому місці. Тоді як Леніна завзято захищають комуністи, а “потьомкінців” – козаки. Їх послухати – Катерина ІІ не мала жодного стосунку до заснування Одеси. І люто ненавиділа Україну. Справа серйозних, не обтяжених кон’юнктурними інтересами, істориків виносити вердикт щодо цього питання. Але від її участі у заснуванні нашого міста нікуди не дітися, – як і від необхідності дотримуватися історичної справедливості.
Серед опитаних мною при підготовці цього матеріалу одеситів переважна більшість була згодна з переселенням Леніна, майбутнім воцарінням на колишньому місці засновників Одеси і майже байдуже поставилися до переміщення академіка Глушка. І якщо проаналізувати результати цього міні-опитування, то виходить, що ставлення людей до долі пам’ятників залежить від їх оцінки особистості тих, кому пам’ятники поставлено. “Байдужість” же щодо пам’ятника В. Глушку можна пояснити тим, що сам академік, через відомі причини, не був особливо близький “до народу”.
“Це наша історія!”, – кажуть противники перенесення пам’ятників. Проте, все ж, перенесення, а не знесення – як було під час революційного чаду з монументами самодержців і “царських сатрапів”, – які теж “історія”. Пам’ятник засновникам Одеси недаремно споруджено вдячними нащадками у безпосередній близькості від пам’ятника “незабутньому герцогу” – дюку де Ришельє. У їхньому відновленні – не лише історична, але й моральна справедливість.
...Є ще один кандидат на переселення – пам’ятник апельсину, споруджений зовсім недавно на перетині Ланжеронівської та Пушкінської вулиць. Ні, проти ролі “апельсина” в історії Одеси міська влада не заперечує, – просто поставлено його невдало. Більш вдале для нього місце – на Бульварі Мистецтв... Можна, звичайно, перенести – але чи не буде це перенесення заради перенесення?
P.S. Доки стаття готувалася до друку. пам’ятник апельсину з попереднього місця прибрали.
