Чи бачили ви колись живого страуса? Звичайно, бачили в зоопарку чи в цирку. А в якості домашньої птиці? І не одного, а цілу зграю? Мені пощастило, коли отримала завдання з’їздити в село Будячки, де один сільчанин займається вирощуванням цієї дивної для нашої місцевості птиці.
Життя змусило Миколу Олександровича Кримова об’їздити майже весь колишній Радянський Союз. У 70-ті роки вже минулого століття він працював електриком, механіком у друкарні, був позаштатним кореспондентом, фотокореспондентом газети “Фрунзівець” у Красному Перекопі в Криму. Вийшовши на пенсію, замислився, чим би зайнятися, аби життя не було нудним, і справа приносила прибутки. Спочатку була думка розводити каліфорнійських хробаків. Згодом вирішив зайнятися розведенням страусів. Чимало часу провів в інтернеті, вишукуючи будь-яку інформацію з цього питання, вивчав спеціальну літературу тощо. Через інтернет дізнався, де можна придбати страусів. Весь цей підготовчий процес тривав три роки.
– Хоча дружина говорить, що я морочу їй голову зі страусами вже років п’ять. Спочатку не погоджувалась зі мною, відмовляла. Потім сіла, все підрахувала (вона в мене бухгалтер) і погодилась, що справа вигідна і нею варто займатися, – зауважив Микола Олександрович.
Своїх красенів і красунь (без перебільшення) закупив у Криму на Арбатській стрілці, де розташована ферма з вирощування страусів. Спочатку поселив страусів у березівці, згодом придбав дві садиби у Будячках.
На одній садибі у загородці окремо тримають дорослу птицю, вік якої до трьох років, на другій – молодняк (від півроку до року). Ми спочатку побачили молодняк, який здавався не таким вже й маленьким, та коли господар повів нас до дорослої птиці, були вражені ще більше. До дорослих птахів ми не заходили (спілкувалися з ними через сітку), бо вони дуже боляче дзюбають. А взагалі, за кордоном страусів використовують на охороні об’єктів. Микола Олександрович також випускає одного “хлопчика”, вагою 152 кілограми, вночі “гуляти” по садибі, отже цікавим особам буде непереливки, якщо вони потрапляють вночі на цю територію. Чого тільки варті їх удари м’язистими ногами!
– Четверо у мене самостійні: самі ходять, пасуться, самі повертаються. Причому на городі об’їдають листя з дерев, а виноградні кущі не чіпають, – розповідає Микола Олександрович.
Під час розмови виникло банальне питання: чи правда, що страуси ховають голову у пісок? Микола Олександрович посміхається і пояснює, що це тільки вислів такий. Насправді, головою ця птиця робить дуже різкі руки вгору-вниз, іноді просуває її між ногами, аби краще роздивитися, що робиться навколо. До речі, ця птиця пристосовується до будь-яких кліматичних умов і однаково почувається як у Забайкаллі, Підмосков’ї, так і в умовах нашого жаркого клімату. Для неї необхідна лише загородка просто неба, без будь-яких критих приміщень.
За птицею ведеться постійний ветеринарний нагляд як з боку районної ветеринарної служби в особі Олександра Євгеновича Кротова, який буває тут 2-3 рази на тиждень (а то й частіше, за необхідності), так і місцевого ветеринара Лідії Михайлівни Стасюк.
Та чому все ж таки страуси, а не свині чи корови, чи якась птиця? Микола Олександрович зауважив, що страус через 14 місяців набирає вагу доброго кабанчика – 110 – 130 кілограмів. Його м’ясо чимось схоже на молоду телятину (господареві довелось скуштувати, коли двоє самців при перевезенні поскублися, і одного довелося зарізати). Вага яйця страуса сягає 1300 – 1700 грамів, а страусенята вилуплюються вагою 700 – 1500 грамів і чимось схожі на перепілок.
У планах господаря – збільшення кількості зграт до 100 особин (наразі їх лише сорок: 20 великих і 20 маленьких). І зараз, аби прогодувати цю кількість птиці, необхідно 40 тонн сіна і 40 тонн зерна на рік. Спеціальний корм для страусів Микола Олександрович замовляє в Любашівці, до складу якого входять кукурудза, пшениця, ячмінь, висівки, макуха соняшникова та соєва, борошно м’ясо-кісткове, крейда тощо.
Аби мати достатню кількість своїх кормів, необхідна земля для їх вирощування. Можливий навіть, випас страусів на полях. Далеко вони не підуть і завжди повертатимуться додому, як домашні гуси. Земельне питання наразі розглядається місцевою владою. За словами М.О. Кримова, Виноградарський сільський голова Іван Ярославович Пінах пообіцяв посприяти у розв’язанні цієї проблеми.
Збільшення кількості птиці, звичайно, тягне за собою збільшення обсягу роботи, до якої залучатимуть додаткову робочу силу. Зараз Миколі Олександровичу допомагають дружина Тетяна Анатоліївна, син Роман, дочка Валентина, а також онуки Микола, Сашко та Анна.
З розширенням цієї справи розквітнуть Будячки, де наразі проживає п’ять сімей. Микола Олександрович, за підтримки влади, планує відновити водогін, який був тут 20 років тому і від нього залишилася лише занедбана свердловина, а “народні умільці” зняли дроти з ліній електропередач, повикопувати труби тощо.
Звичайно, роботи у родини Кримових ще дуже багато, але господар цього незвичного господарства налаштований оптимістично, вірить у свої сили і сподівається на підтримку влади. А нещодавно Микола Олександрович приїхав з конференції щодо страусівництва, яка проходила в с. Маяки Дніпропетровської області, де займаються розведенням цієї птиці вже не один рік, і справа там налагоджена за всіма правилами науки і техніки. Багато цікавого дізнався місцевий ентузіаст, привіз спеціальну літературу тощо.
І дай Боже, щоб все заплановане цією цілеспрямованою людиною здійснилося, бо від цього буде зиск не тільки цій родині, а й селу Будячки, яке, можливо, невдовзі б зникло з карти Одеської області, якби не страуси...
