Точка зору ПРАВИТЬ НЕ ЗАКОН, А ПІДЗАКОННИЙ АКТ
«Закон – це не те, що вам належить, а те, на що ви маєте право». Саме таку тираду мені довелося одного разу почути з вуст чиновника міського масштабу. У іншому випадку було відвертіше пояснення чергової відмови: закон, мовляв, – це для пересічних громадян, щоб «не метушилися», а для можновладців – підзаконні акти у вигляді указів, постанов, роз'яснень тощо, якими керуються чиновники, але які із законом найчастіше вступають у суперечність.
З цим сумним фактом пересічному громадянинові доводиться стикатися майже щодня. І це притому, що наші політики з високих трибун на увесь світ сурмлять, що ми, мовляв, вже майже побудували правову державу відповідно до європейських стандартів.
Наведу лише один із прикладів дотримання у нас законності: про те, як відчутно вдарили у черговий раз по учасниках ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, які на вівтар рідної Батьківщини поклали свої життя, здоров'я і долі.
Через 5 років після недоброї пам'яті 1986 року було ухвалено Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи». І, як на гріх, вводився він у дію з 1 квітня. Ліквідатори – народ не забобонний, але сприйняли першоквітневе введення Закону скептично: День сміху все ж таки. І як у воду дивилися, виявившись далекоглядними у своєму скептицизмі. Не встигнувши запрацювати в повному обсязі, у 1993 році Закон зазнав цілих три редакції, «збагатився» великою кількістю всіляких указів, постанов і фактично був зведений нанівець. З 67 пільг, визначених для учасників ліквідації аварії на ЧАЕС, залишилися дві: 50% оплати за комунальні послуги і безплатний проїзд у громадському транспорті, не рахуючи пенсій, урізаних до мінімуму. Після цього здавалося: урізати більше немає чого, можна і крапку поставити. Коли б не так!
Є у цьому багатостраждальному Законі стаття 27 – «Визначення дітей, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи». Пункт 5 цієї статті однозначно говорить: «... до дітей, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, …належать діти, народжені після 26 квітня 1986 року від батька, який до часу настання вагітності матері має підстави належати до категорій 1, 2 або 3 потерпілих від Чорнобильської катастрофи».
Життя є життя. У деяких ліквідаторів аварії на ЧАЕС народилися діти після тих жахливих подій квітня 1986 року, і покалічені радіацією батьки передали своєму потомству далеко не кращі гени. У 1993 році таким дітям видали посвідчення потерпілих від Чорнобильської катастрофи. Ці документи були дійсні до досягнення ними повноліття, після чого повинні бути замінені на посвідчення дорослого потерпілого. Відомо, що більшість дітей чорнобильців з дитинства страждає на хронічні захворювання. Вони виросли, почали звертатися з приводу заміни дитячих посвідчень, і одержують ...відмову! Спливла на світ Божий Постанова Кабінету Міністрів України від 20 серпня 1997 року «Про порядок видачі посвідчень потерпілим від Чорнобильської катастрофи», у якому діти ліквідаторів, визначені п. 5 ст. 27 Закону, навіть не згадуються.
Підзаконний акт по суті є незаконним, оскільки суперечить вимогам Закону та елементарній людській моралі. Проте, цей «шедевр» законотворчості є прямим керівництвом для виконавців, до чиїх обов'язків входить видавання та обмін посвідчень особам, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи. Їм мотивують відмову і у Головному управлінні праці і соціального захисту Одеської облдержадміністрації, незважаючи на те, що документи, які подавалися для обміну, розглядалися компетентною комісією і сумнівам не підлягають. Ось і виникає питання: коли в нас настане час верховенства права, при якому головним і непорушним для всіх без винятку громадян країни стане Закон, а не підзаконний акт, який по суті, нівелює цей самий Закон?
Віктор ГОЛУБЄВ, ліквідатор аварії на ЧАЕС, інвалід Чорнобиля
Питання руба В УСЬОМУ ВИНЕН МЕНТАЛІТЕТ?
Років два, напевно, як щирий працюючий одесит, з блідим кольором обличчя та шкіри, я не був на пляжі. І ось, рятуючись від спеки, вирішив нещодавно піти увечері скупатися у морі. Йду Цегляним провулком в районі забудови елітними будинками. Отут, по дорозі до берега, і почалися мої «радощі» від передчуття пляжної ідилії. З одного боку огорожі, що оточує будинки, у дворах – охорона, стрижені газони, дощувалки, а з другого боку – розкидані де завгодно харчові відходи, пляшки з-під води і гарячливих напоїв, загалом, купи побутового сміття. Але це, як виявилося, була прелюдія, головне потрясіння чекало мене попереду. Коли я спустився по сходах, вздовж яких також безліч сміттєвих куп з гнойовими мухами, до асфальтованої «доріжки здоров'я», що веде від парку імені Т. Шевченка до Аркадії, побачив таке, що просто остовпів від жаху. Навкруги горіли багаття, навколо яких лежали, стрибали й горланили напівп'яні люди: на думку відразу стало порівняння з чортами в пеклі, пробачте за гіперболу.
Усі підходи до берега в районі «станції розмагнічування суден» (так, по-моєму, це місце колись називалося) були завалені різними пакетами, порожньою тарою, качанами від з'їденої кукурудзи й іншими відходами їжі. Коротше, майже смітник. Купатися мені перехотілося, коли побачив у воді серед людей собачі голови. Навіть у районі Аркадії (на плитах) далеко від нормальних гігієнічних умов.
Я журливо побрів додому, згадуючи своє дитинство, коли по всьому узбережжю були розставлені щити, які попереджають, що не можна запаскуджувати пляж, закопувати в пісок залишки їжі, коли будь-який відпочивальник міг сусіду зробити зауваження, якщо той мав намір залишити сміття на піску, і порадити забрати із собою додому своє «добро». А ще врізався в пам'ять такий плакат: на ньому була зображена людина, у тіло якої впився риб'ячий скелет, коли відпочивальник ліг на пісок. Чи треба говорити, що ця «наочна агітація» робила належний виховний ефект? А тепер, щоб себе не утруднювати, говорять: «Це наш менталітет». Тобто, ось зараз з'явився цей самий менталітет, а коли пляжі прибиралися й чистилися, його, виходить, не було.
А ми хочемо, щоб наше місто стало туристичною Меккою. Та який же нормальний іноземець приїде відпочивати на смітник?!
На мою думку, це не означає, що треба відразу всі пляжі віддати у приватні руки і почепити замки на входах. Адже все сміття, що залишається на піску, - відходи того, що куплено в магазинах і ларках, розташованих уздовж пляжів. Місто одержує солідні доходи від експлуатації узбережжя, то нехай влада відповідає за санітарний стан, нехай запрацює, нарешті, міліція так, як їй належить, штрафуючи за порушення громадського порядку. До слова сказати, на відстані 20 км від вул. Хімічної до КП «Алтестове» я в одну із субот нарахував 6 постів ДАІ, а на спусках до пляжів, де круті джипи незабаром і в море, напевно, заїжджати почнуть, жодного.
І ще про одне: правила поведінки в суспільстві повинні бути єдині й непорушні для всіх громадян, поза залежністю від їхнього статку і соціального стану. Можливо, тоді і менталітет зміниться.
Наум ЛИПСЬКИЙ, м. Одеса
Нам відповідають ПРО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНВАЛІДІВ АВТОМОБІЛЕМ
До редакції звернулася з листом мешканка с. Макарове Ширяївського району А.Є. Ліщинська: вона потребувала консультації з приводу забезпечення її як інваліда автомобілем. У відповіді Головного управління праці і соціальної політики Одеської облдержадміністрації роз’яснення таке:
“Згідно з висновком обласної МСЕК на право забезпечення автомобілем А.Є. Ліщинська перебуває на обліку інвалідів для придбання на пільгових підставах автомобіля з ручним керуванням. На 01.07.2007 р., її черга № 13.
Згідно з пунктом 31 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 р. за № 999 (зі змінами, внесеними Постановою КМУ від 26.04.2007 р.), автомобілями на пільгових умовах з оплатою 30% від їх вартості забезпечуються інваліди дитинства, інваліди від загального захворювання при наявності медичних показань для забезпечення засобом транспорту з ручним керуванням, посвідчення на право керування автомобілем і відсутність протипоказань щодо керування ним. Інше законодавством не передбачено.
Згідно з листом Міністерства праці і соціальної політики України від 24.05.2007 р. вартість моделей “Славута”, які будуть постачатися органам праці і соціального захисту населення для забезпечення інвалідів, а саме – автомобіля модифікації керування на дві руки, з урахуванням ураження обох ніг, складає 27629,0 грн. Заявниці треба оплатити 8288,70 грн (тобто 30% від його повної вартості).
Питання видачі А.Є. Ліщинській автомобіля буде розглядатися на колегії Головного управління праці і соціальної політики облдержадміністрації тільки при пред’явленні посвідчення водія і медичної довідки про здатність керувати транспортним засобом”.
Проблема БУДУЄТЬСЯ ВЕЖА ПОРЯД З ХРАМОМ. ПАРАФІЯНИ ОБУРЕНІ
До редакції звернулися з листом парафіяни Свято-Покровського собору м. Кілії та благочинний Кілійського району отець В’ячеслав. Вони обурені тим, що поряд з храмом, на відстані менш 50 метрів, будується висотна вежа мобільного зв’язку.
“Встановлення такої споруди, як відомо, повинно відповідати певним технічним нормам, стандартам і медичним характеристикам, – пишуть наші читачі у листі. – Також, на наш погляд, таке будівництво повинно бути узгоджено з мешканцями житлового масиву, у радіусі якого воно провадиться. Наукові дослідження свідчать про шкоду здоров’ю людини від випромінювання цих веж. Оператори мобільного зв’язку, на нашу думку, навмисно намагаються встановити такі вежі біля храмів, знаючи, що куполи будуть підсилювати ефект дії мережі.
Навпроти храму вже провадяться певні роботи щодо будівництва значного торговельного центру. Отже, в даному районі буде сконцентрована велика кількість людей, на яких негативно буде впливати випромінювання від вежі.
До того ж на території автопарку, яка межує з територією собору, вже встановлено одну з веж зв’язку.
Не менш прикрим є той факт, що висота вежі буде перевищувати висоту куполів собору. Це обурює парафіян та громадськість міста, оскільки є грубим порушенням християнської етики. Будівництво вежі змінить зовнішній вигляд собору як архітектурної пам’ятки ХІХ століття. Не треба забувати й того, що безпосереднє призначення саме цього храму – бути духовним центром Кілійського району.
Неодноразові наші звертання до міськради не дали ніяких результатів. Будівництво провадиться інтенсивно, навіть у суботу та неділю”.
Від редакції: Побоювання та обурення парафіян, викладені у листі, цілком зрозумілі. Сподіваємося, що їхнє звертання буде належним чином розглянуто Кілійською районною радою. Отже, чекаємо відповіді по суті справи.
Кілійський район
