КИЇВ – НАЙДОРОЖЧЕ МІСТО НА ПРОСТОРАХ КРАЇНИ
Ті, хто не був у Києві 10 – 15 років, не можуть стримати подиву. Центр міста – Хрещатик, майдан Незалежності, район Бессарабського ринку, Софійська площа, Києво-Печерська Лавра, врешті-решт, – все змінилося до невпізнання!
Практично кожна з трансформацій пов’язана з іменем Олександра Омельченка, який керував в Києві ще з часів “першого Кучми”. Екс-президент України Леонід Кучма, власне, і призначив Олександра Олександровича на головний міський пост “в обхід загальноміських виборів”. Втім, Омельченко двічі підряд зумів “захистити” вибір свого патрона, – у 1998 і 2002 роках. Скоріше за все, він переміг би і втретє у 2006 році – якби не “замучив” корінних киян своєю пристрастю до безперервної реконструкції “старого міста”. Постійно розкопані вулиці і проспекти, двори і пустирі на околицях тільки додавали електорату рішучості у боротьбі з “мером-будівельником”.
Чи стануть “омельченківські” новобудови через 10 років визначати лице Києва? Зараз складно тільки підтверджувати або спростовувати тезу, озвучену екс-мером. Але зроблено за роки його правління і справді багато: продовжені майже всі лінії внутрішньоміського метро, по суті заново побудовано залізничний вокзал Київ-Пасажирський (з реконструкцією відразу двох привокзальних площ), побудовано понад десять нових мостів і шляхопроводів. У районі існуючого залізничного мосту через Дніпро (що веде до Москви) розпочато будівництво ще одного шестисмугового автомобільного мосту, ось-ось побудують розвідний міст на Рибальський острів.
Кожен новий об’єкт при цьому не виникав сам по собі: вздовж трас, нових станцій метро, основних міських магістралей інтенсивно йшло освоєння територій. Київський будівельний ринок залишається надприбутковим і тепер, коли містом керує Леонід Черновецький. Оскільки новий мер не корінний киянин, а колишній харків’янин, до міста за останні 15 місяців прийшов солідний капітал зі сходу і південного сходу України. Навіть відомі донбаські олігархи брати Андрій і Сергій Клюєви квапливо продають свої активи у шахтарському краї, щоб щільно зайнятися будівельним бізнесом у Києві. Для забудови 46 гектарів столичної землі вони за 36 мільйонів євро придбали 60 відсотків акцій австрійської компанії CEE Immobilien Development AG.
Звісно, при розтавлених таким чином “акцентах” настільки ж бурхливо розвивається і промисловість будівельних матеріалів.
Крім неї, провідними галузями київської промисловості є: електроенергетика, машинобудування і металообробка, харчова, медична і легка промисловість.
АКЦЕНТИ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ
У Києві на сьогодні працюють 485 великих і понад 4 з половиною тисячі середніх і дрібних промислових підприємств. Після здобуття Україною незалежності частина їх, що орієнтувалася на республіки колишнього СРСР, були змушені скоригувати номенклатуру продукції, що випускається. Так, “Ленінська кузня” – величезний суднобудівний завод, що випускав кораблі для річкового флоту, “навчився” випускати також …трактори за ліцензією Мінського тракторного заводу. На ТОВ “Ленінська кузня” як і раніше спускають на воду судна (щоправда, не у такій кількості, як колись): для Російської Федерації “ковалі” виготовляють траулери, для Німеччини і Нідерландів – корпуси суховантажників, для Грузії і деяких середньоазійських республік колишнього Союзу – прикордонні катери і “сторожовики”.
Одне із найдавніших підприємств, ДП “Київський завод “Радар” (існує з 1944 року) спеціалізується на виробництві сучасного складного радіоелектронного і радіолокаційного обладнання для літаків і гелікоптерів. Крім цього, “Радар” робить високоякісне газорозподільне обладнання, комплектуючі деталі для автомобілів і тракторів, електротехніку і вироби медичної техніки. Підприємство – єдиний у СНД виробник метеонавігаційних комплексів “Буран” і радіолокаційних станцій МНРЛС- 85, для літаків АН-72, АН-74, ТУ-204, ТУ-334, ІЛ-114.
Державний авіаційний завод “Авіант” виготовляє нові види літаків, а також тролейбуси К12.
АНТК імені О.К. Антонова разом з підприємствами України і Росії випускає літаки АН-74-88, АН-148, АН-70 і АН-140.
На інших так званих промислових гігантах, що у радянські часи орієнтувалися на військово-промисловий комплекс, також навчилися виготовляти “мирну” продукцію. Завод “Більшовик” опанував випуск перших українських ескалаторів і тунелепрохідних комплексів КТ-6, 2 для будівництва метрополітену.
Завод “Магістраль” вперше у країнах СНД виготовив автомобільний евакуатор для транспортування автомобілів вагою до 2 з половиною тонн. Завод “Електронмаш”, крім всього іншого, виробляє також комп’ютерні класи для шкіл української столиці. Мешканці кажуть: не знайти роботу у Києві здатен тільки дуже ледачий. Розмір заробітної плати, порівняно з іншими українськими містами, значно вищий. Якщо в інших регіонах України він складає 1277 гривень, у Києві кожному платять щомісячно у середньому по 2122 гривні. Середньоукраїнський розмір трудової пенсії і у Києві, і у регіонах однаковий – 553 гривні.
Найбільш “легально високооплачувані” мешканці Києва – судді Конституційного суду: щомісяця вони отримують по 50 тисяч гривень. 20 тисяч гривень – середньомісячна зарплата депутата Верховної Ради. Стільки ж отримують члени уряду. Все це – без урахування додаткових виплат і безкоштовного літнього оздоровлення. (Для порівняння: середня зарплата українського шкільного вчителя – 800 гривень).
У статистичних звітах подібні диспропорції навчилися згладжувати. Скажімо, у 2005 році губернатор української області отримував зарплату 20 тисяч гривень, а у 2007 році – 30 тисяч, – загальне зростання його достатку виходить не таким вже й великим, в якихось півтора рази. Звичайний роботяга, якому підвищили зарплату з тисячі гривень до півтори тисячі, точно так же тішиться зростанню доходів у півтора рази… (Щодо цього у країнах Євросоюзу зовсім інші традиції. Заробіток у бізнесі там значно перевищує зарплату діючого урядового чиновника або депутата. Наприклад, річний прибуток члена парламенту Великої Британії – 45 тисяч фунтів стерлінгів, річний прибуток директора початкової британської школи – 31 тисяча фунтів, річний прибуток британського лікаря – 46 тисяч).
Крім високопоставлених держслужбовців (значних політиків і бізнесменів до уваги не беремо), добре заробляють у Києві представники таких професій: маркетологи, хороші програмісти, рекламісти, фінансисти, юристи, керівники відділів у великих компаніях. Їх місячний заробіток у кожному разі не нижчий 2500 доларів.
Тим же, хто заробляє не настільки великі гроші, часом доводиться тугувато. Економити доводиться на всьому, починаючи з купівлі газет і поїздок у громадському транспорті і закінчуючи їжею і витратами на оновлення особистого гардеробу. На щастя, громадський транспорт у Києві недорогий: 50 копійок на проїзд у метро, автобусі, тролейбусі або трамваї. Маршрутка обходиться в 1 гривню, незалежно від подоланої відстані. Якщо купувати не більше 1-2 щоденних газет, можна вкластися у 30 гривень на місяць; ті, що намагаються знати більше про навколишній світ, платять вдвічі-втричі більше. Середня вартість “легкого перекусу” на обід – 20 гривень. Розкішний обід у центрі міста “потягне” вже на 30 – 40 гривень. Найпопулярніші у киян і гостей столиці страви: солянка, рибна юшка і борщ (від 3 до 20 гривень за порцію, залежно від “класності” закладу), вареники (від 6 до 10 гривень порція), голубці (5 – 8 гривень); чашка кави може коштувати і 2 гривні, і 6, кухоль квасу місткістю 0,5 літра – півтори гривні і більше.
Одяг – взуття кияни зі скромним і середнім достатком звичайно купують не у магазинах, а на речових ринках, найбільший і найпопулярніший із яких – Троєщинський. У межах міста є і інші оптові ринки, де за найнеобхідніше можна заплатити більш-менш “справедливу” суму.
При купівлі перевага надається, звісно, “імпорту”. Його до столиці завозять як напряму з Європи, так і через “проміжну ланку” – Одеський, Хмельницький або Чернівецький ринки.
Досить великим попитом користуються і секонд-хендні ринки. Найвідоміший – біля станції метро “Шулявська”. Втім, його незабаром можуть ліквідувати, у найкращому випадку – перенести куди-небудь подалі на околицю. На ринок, крім регулярних наїздів податкової і всеможливих інших інспекцій, періодично нацьковують “червоного півня”. Внаслідок пожеж вигорає зазвичай багато хламу і його “куратори” вважають за краще по-доброму звільнити прибуткове місце…
ЖИТЛО СТРІМКО ДОРОЖЧАЄ
У Києві, як ні у жодному місті України, постійний “будівельний бум”. Протягом останніх 5 років будується приблизно 1 мільйон квадратних метрів житлової площі. У 2005 і 2006 роках здали навіть більше – 1200 тисяч. Потреба ж – 2 мільйони кв. м. У кожному разі так стверджує голова Київського міського відділення Асоціації фахівців з нерухомості України Михайло Жоголєв. Основні покупці квартир – заможні люди і приїжджі. Кожного року населення Києва зростає на 55 – 60 тисяч “новеньких”. Найбільш популярні – 1-кімнатні квартири. Їх розбирають як гарячі пиріжки; щоправда, багато хто не знає, наскільки незначна різниця у вартості одно- і двокімнатних квартир. Найдорожчі квартири, ясна річ, у центрі міста. Оренда двокімнатної квартири у Печерському районі коштує 60 – 140 доларів на добу. На околиці, скажімо, на Позняках, в Отрадному або на Лісовому масиві у середньому місяць оренди 2-кімнатної квартири обходиться у 500 доларів. Втім, відомі випадки, коли “для своїх” цю плату знижували до 300 – 350 “зелених”.
Дешевизна квартири залежить від того, у якій глибинці вона розташована. Якщо далеко від метро – навіть хороша однокімнатна після ремонту може коштувати 85 – 90 тисяч доларів, якщо за 5 – 10 хвилин ходу – то всі 100 тисяч доларів. Близькість метро збільшує ціну на 10 – 20 відсотків, просто хороша інфраструктура, магазини поруч, парки, дитсадки – на 5 – 10 відсотків, зручний поверх – на 3 – 5 відсотків. Метраж також впливає, але тут вже залежить від кількості “квадратів”. Ясна річ – що більші квартири – то вища ціна. Відносно невеликий прошарок киян віддає перевагу квартирам бізнес-класу і класу “люкс”. До бізнес-класу відносять все, що було побудовано за останні роки, – “свічки”, так звані новобудови. Однокімнатні тут розміром від 50 кв. метрів, кухні великі – від 10 – 12 кв. м і до 20 кв. м. Ціни стартують від 100 – 120 тисяч доларів. Житло “люкс” – це великі квартири з терасами, пентхаузи, цілі 2 – 5-поверхові будинки, розраховані лише на 1-2 сім’ї. Ціни астрономічні.
Вважається, що середня вартість 1 кв. метра київського житла – 2464 долари. Неофіційно називають іншу цифру: 2800. А у тому житлі, що будується нині, один квадрат буде реалізовуватися за 20 тисяч гривень. Причина дорожнечі – у суттєвому збільшенні площі квартир у будинках нової забудови. У той же час у структурі пропозицій вторинного ринку частка квартир з великою кількістю кімнат – вища, ніж у структурі пропозицій первинного ринку. (Для порівняння: один квадратний метр житлової площі у середньому по Одесі тепер коштує 1300 – 1500 доларів. Такі цифри надає голова Одеського регіонального відділення Асоціації фахівців з нерухомості України Ігор Єфремов).
Квартирна плата у Києві, звісно, набагато вища, ніж звичні старшому поколінню 26,3 копійки за квадрат. З початку поточного року найскромніші витрати на 1-кімнатну, включаючи електроенергію і воду, складають 200 гривень на місяць. Відомо, що найбільш дисциплінованими платниками є саме не дуже заможні кияни і що кількість олігархів-боржників з квартплати регулярно зашкалює за дві сотні чоловік; по суті, їхні палаци оформлені на якихось пільговиків із числа далеких родичів…
Черги на отримання квартири з часів СРСР не зникли. Темпи їх просунення також не пришвидчилися. У державному бюджеті на побудову нового житла щорічно виділяють 400 мільйонів гривень, а потрібно як мінімум у 8 разів більше. Іпотека, до якої марно намагаються привчити обивателя, популярною все ж ніяк не стає, адже вартість квартири, що будується, за час спорудження будинку може зрости у півтора, а то й у два рази. Кредити “під житло” банки видають вкрай неохоче. Ідеальних позичальників, які б заробляли не менше 1000 доларів на місяць, із яких 40 відсотків підтверджувалися б офіційно, у Києві не так вже й багато. Звичайно, кредити видаються – переважно співробітникам самих банків, їхнім близьким друзям, а також тим, хто працює у компаніях корпоративних клієнтів фінустанов.
Українське законодавство передбачає можливість видачі 30-річного кредиту на житло. Щоправда, видають його не на придбання вже існуючої квартири, а тільки “на подальше інвестування у житлове будівництво”. Виходить невигідно, адже ніхто не знає, коли будівництво закінчиться і якої якості воно виявиться.
Кому у Києві пощастило, так це інвалідам Великої Вітчизняної війни; кожен із них протягом 2005-2006 років отримав окрему квартиру. Якихось вже дуже великих витрат мерія міста-героя не зазнала: інвалідів війни залишилося не набагато більше однієї тисячі чоловік.
Для тих будорганізацій, хто погоджується споруджувати житло для черговиків і так зване соціальне житло, передбачено звільнення від сплати ПДВ. У кожному багатоповерховому будинку, який тепер будується в українській столиці, від 5 до 10 відсотків житлової площі віддається на потреби цих самих черговиків.
ЯКІСТЬ ЖИТТЯ
Хліб – 2 гривні/буханка.
Молоко – 2,5 – 3,5 грн/літр.
Яловичина – 20 – 30 грн/кг.
Яблука – 4 – 6 грн/кг.
Батон – 1,80 грн.
Сир (творог) – 8 – 10 грн/кг.
Свинина – 20 – 35 грн/кг.
Помідори – 5 – 8 грн/кг.
Сир – 15 – 30 грн/кг.
Огірки – 4 – 6 грн/кг.
Квиток до кінотеатру – від 10 до 50 гривень/сеанс.
Квиток на концерт – від 10 грн.
Квиток на футбол – від 5 до 60 грн.
Місячний абонемент до звичайного спортзалу+басейн – від 50 до 200 грн.
