– Бабусю, бабусю, на якому поверсі ми будемо жити, на п’ятому?
– Ще не знаю, Євгенку.
– А коли ми будемо жити у цьому будинку?
– Зараз до нас приїдуть, і ми про це запитаємо.
Хлопчик вже роздивився усі гусеничні трактори, “залізно” вирішив стати будівельником, і тепер відпочиває у бабусі на руках. Страшне літо 2005 року, коли у Рені була повінь, він не пам’ятає – зовсім маленький був. Але добре пам’ятає бабуся: коли у двір хлинула вода, вона з Євгенком на руках, якому тоді був один рік, ледве встигла вилізти на дах будинку, де і пересиділи стихійне лихо.
– До цього часу живемо у своїй розвалюсі, підпираємо стіни з усіх боків, – розповідає літня жінка, сім’я якої повинна отримати трикімнатну квартиру у новій п'ятиповерхівці. – Ще одну зиму наш будинок не простоїть… Дуже сподіваємося, що до кінця року будівельники впораються.
На будмайданчику з ранку зібралися люди – хочуть зустрітися з головою обласної ради М.Л. Скориком. Серед них є ті, хто вже два роки чекає свої квартири, і ті, хто у березні поточного року отримали житлову площу у першій 40-квартирній п’ятиповерхівці. Цікавлюсь, як живеться у новому домі?
– Все добре, дякуємо, – відповідає одна з пенсіонерок. – Але є у нас проблема – немає телефонів. Щоб не втратити свої номери (адже у нас у старих будинках були телефони), у вузлі зв’язку вимагають, щоб ми вносили абонплату. І ось вже два роки платимо “Укртелекому”, кожного місяця по 20 гривень – ні за що. Кому війна, а кому мати рідна…
Що ж, кожен до чужої біди підходить по-різному. Як тут не згадаєш 2006 рік, коли у державному бюджеті кошти на продовження будівництва житла не були передбачені (виборами були зайняті), однак новий депутатський корпус облради знайшов можливість знайти для потерпілих 5,6 мільйона гривень. Як далися ці гроші, знають тільки голова облради М.Л. Скорик та голова Ренійської райради В.В. Чумаченко. І ще М.М. Підопригора, керівник ЗАТ “Південьбуд”, який виступає підрядчиком. Будівництво рухалося завдяки тому, що “Південьбуд” постійно вкладав свої оборотні кошті – доки державні субвенції повзли лабіринтом чиновницьких кабінетів.
Сьогодні, суботнього ранку, ренійці терпляче чекають на Миколу Леонідовича, який дещо затримується в Ізмаїлі. Тут він вислуховує Олександра П’ятаченка, директора місцевого аеродрому, який повідомляє про важку ситуацію: підприємство обласного підпорядкування не може сповна перераховувати податки і вчасно виплачувати зарплату. На запитання голови облради про плани виходу із кризової ситуації, О. П’ятаченко… просить із обласного бюджету грошей. Начебто бюджет – бездонний.
Трохи пізніше, коментуючи ситуацію на Ізмаїльському аеродромі, голова постійної депутатської комісії облради Олександр Сошенко, який брав участь у робочій поїздці, скаже:
– П’ятаченко два роки керує підприємством, але за цей час не показав себе ніяк. Керівник Ізмаїльського аеропорту не займається розвитком підприємства, не бачить його перспектив. Ми двічі запрошували П’ятаченка на засідання постійної депутатської комісії, але замість бізнес-плану він кожного разу просить грошей.
– Головне фінансове управління і управління економіки Одеської облдержадміністрації, вивчивши ситуацію, дали облраді висновок, у якому говориться про те, що в Ізмаїльського аеродрому перспектив немає, його потрібно або передавати в оренду, або шукати інвестора, – додає до сказаного начальник управління облради з майнових відносин Юрій Загоруйко. – Що стосується керівника, то він не проявив себе таким.
…Але ось робоча група у Рені. Відразу – на будмайданчик. М.М. Підопригора доповідає ситуацію:
– З 5,4 мільйона гривень, які передбачені у держбюджеті на ці будинки, фактично виділено 1,8 мільйона, і ми ці гроші вже освоїли. Чекаємо наступного надходження коштів.
Коротка нарада з фахівцями – і Микола Леонідович відповідає на запитання, яке читається в очах всіх присутніх:
– Наприкінці року будемо разом з вами перерізати червону стрічку.
– Зрозумів, Євгенку? Новий рік будемо зустрічати у новому будинку! – чую за спиною.
Користуючись нагодою, Микола Скорик вітає будівельників з наступаючим професійним святом. За сумлінну працю, вагомий внесок у розвиток галузі, активну громадську позицію і з нагоди Дня будівельника почесними грамотами Одеської обласної ради під аплодисменти присутніх нагороджуються найкращі працівники ЗАТ “Південьбуд”.
Від одного будмайданчика – до іншого, по нерівній дорозі до села Лиманського. Це останній населений пункт у Ренійському районі, що залишається не газифікованим. За словами підрядчика, начальника Ренійського управління експлуатації газового господарства В’ячеслава Сємейкіна, прокладено 6 кілометрів газопроводу, до села залишилося побудувати ще 1,5 кілометра. Є тверді наміри завершити роботи у цьому році. Голова Ренійської районної ради Володимир Чумаченко обіцяє: одним з перших об’єктів, який буде газифіковано у Лиманському, стане загальноосвітня школа.
Цей суботній день розписаний у М.Л. Скорика по хвилинах. Даючи коротке інтерв’ю за результатами поїздки, Микола Леонідович приділяє особливу увагу екологічній проблемі Придунав’я:
– Внаслідок посухи регіон перебуває на грані екологічної катастрофи. Облрада звернулася по допомогу до Комітету водного господарства України. Ми очікуємо, що Кабінет Міністрів виділить кошти на підтримку рівня води в озерах – Ялпузі, Кугурлуї і Китаї. Оскільки ситуація на озері Китай особливо складна, депутати обласної ради, судячи з усього, будуть виносити це питання на розгляд сесії. Мова йде про виділення додаткової допомоги обласному управлінню водного господарства – потрібні кошти на оплату електроенергії для закачування води з ріки Дунай до озера Китай.
Поїздка завершилася. Залишилися думи про завтрашній день, плани роботи. І не тільки у депутатів облради.
– Євгенку, а що ми будемо робити зі шпаківнею, яку ти з дідусем змайстрував? Знімемо з дерева і закріпимо у новому будинку, на балконі?
– Ні, бабусю. Для нового будинку ми з дідусем ще одну шпаківню зробимо. Щоб пташечок у нас було ба-га-то!
