Шановна редакціє! Я, як, гадаю, й інші молоді люди, багато читав про те, як героїчно воювали радянські воїни із гітлерівськими загарбниками і на нашій території, й визволяючи країни Західної Європи. А ось про те, як вони воювали на сході із японцями у 1945 р. вже після капітуляції Німеччини, літератури не так вже й багато. Не могли б ви надрукувати матеріал про бойовий епізод того часу. Своє прохання гадаю доречним й у зв'язку із тим, що 2 вересня відзначається День перемоги над Японією.
Микола ДАВИДЕНКО
ТАМ, ДЕ ЗАКІНЧИЛАСЯ ВІЙНА
Василь Андрійович Кот – один з небагатьох ветеранів, удостоєних звання Героя Радянського Союзу за успішну десантну операцію на Курилах у 1945 році.
Перший рапорт з проханням направити на фронт лейтенант Василь Кот написав 22 червня 1941 року. Командир 101-ї стрілецької дивізії виступав того дня у їхній частині. Повідомивши про віроломний напад фашистів на нашу Батьківщину, він закликав підлеглих бути готовими відбити натиск будь-якого ворога. Лейтенанту Коту, іншим офіцерам та рядовим бійцям, які рвалися на захід, де розпочалися запеклі бої, комдив відповів суворо: “Відставити рапорти, підвищити пильність! Коли накажуть – вирушимо воювати туди всі разом. А поки що наше місце тут, на Далекому Сході, де союзник Гітлера може завдати підступного удару”.
Звичайно, Кот розумів правоту цих слів, однак ще кілька разів писав рапорти, сподіваючись, що буде взято до уваги його особисту причину: “Коли моя рідна Білорусія у вогні, я зобов’язаний бути в лавах її захисників, це мій синівський обов’язок”.
Так, все життя Василя Андрійовича до призову в армію у 1937 році пройшло у Гомельській області. Народився він 23 лютого 1916 року (не випадково потім цей день став для нього щорічним подвійним святом) у селі Найда Житковичеського району. Після школи закінчив кооперативний технікум і працював бухгалтером у райспоживспілці. Службу у прикордонних військах він сприйняв з ентузіазмом. Там же, “на самому краєчку землі”, після навчання на курсах став офіцером.
Аж чотири з лишком роки, які видалися нескінченно довгими в умовах війни, офіцер Кот та його товариші перебували у постійній готовності до бойових дій. Їхня черга битися із супротивником настала тільки у серпні 1945 року.
Сформованому напередодні десантному загонові у складі двох стрілецьких підрозділів із засобами посилення було поставлено завдання: підійти на кораблях від материка до певного місця на Курилах, захопити і втримати плацдарм до підходу основних сил.
На підході до острова перший корабель несподівано наскочив на підводне каміння. Трохи розгубилися – до берега потрібно добиратися уплав.
– За мною! – скомандував старший лейтенант Кот і стрибнув за борт. За ним кинулися у хвилі підлеглі.
Японці зустріли десант шаленим вогнем з усіх видів зброї. Наші бійці змушені були залягти. Особливо складні обставини утворилися на лівому фланзі. Замполіт перебіжками дістався туди і допоміг офіцерам налагодити взаємодію. А коли загинув командир роти автоматників старший лейтенант Володимир Іноземцев, то замінив його і повів за собою наступаючих.
Супротивник не витримав стрімкого прориву десантників. Вогневі точки, які здавалися неприступними, було взято. Кинувши зброю, самураї забігали підземними переходами. Вслід їм летіли гранати.
У траншеях, що опоясували висоту 165 та 171, де укріпилися японці, розгорілася нещадна рукопашна сутичка. Повітря сповнилося тріскотнею автоматів, вибухами гранат, криками і стогонами поранених. У найнапруженішу хвилину сутички на фланзі з’явилися танки. Майже два десятки броньованих машин ішли на наші позиції.
– По окопах! – крикнув старший лейтенант Кот. – Бити тільки напевне!
Першими відкрили вогонь бронебійники. Потім пішли у хід гранати. І тут прийшла на допомогу корабельна артилерія. Десантники прицільно стріляли по екіпажах підбитих танків. Лише одній ворожій машині вдалося прорватися через наше розташування. Решта догорали на полі бою. Але рідшали ряди десантників. По-геройському загинув парторг роти протитанкових рушниць 101-ї стрілецької дивізії старший лейтенант Василь Черепанов. У нерівному поєдинку він підбив два японські танки. Третій рухався прямо на нього, і офіцер з гранатами в руках кинувся під гусениці броньованого чудовиська.
Успішна висадка десанту дозволила відволікти основні сили ворога. Підоспілі підрозділи 302-го та 136-го стрілецьких полків 101-ї дивізії погнали супротивника в глибину острова. На висотах 165 та 171 здійнялися червоні прапори. Один з них підняв старший лейтенант Кот. Втриманий плацдарм відіграв важливу роль при підготовці подальшого наступу.
23 серпня було повністю визволено острів Шумшу, 28 серпня – Уруп, а до 2 вересня радянські війська заволоділи всіма Курилами.
За цю операцію 101-шу стрілецьку дивізію було нагороджено орденом Леніна, а багато рядових бійців та командирів – орденами і медалями. Серед тих, хто удостоївся звання Героя Радянського Союзу, виявився і старший лейтенант Василь Кот. Сьогодні він мешкає у Львові.
