НАВЧАЛЬНИЙ РІК РОЗПОЧАВСЯ
Сьогодні – новий рік! Ні, ми не помилилися. Початок нового навчального року в країні знань відзначають понад 260 тисяч учнів, які сядуть за парти в школах Одеси та області.
Разом із ними прийдуть до аудиторій студенти вузів, коледжів та професійно-технічних училищ, а це ще 250 тисяч чоловік. Попит на знання, як і раніше, великий, в них – сила людини.
Побажаємо удачі усім – і тим, хто навчає, й тим, хто навчається.
ЯК СТАТИ ДИРЕКТОРОМ?
Про це наша розмова з директором одеської загальноосвітньої школи № 72 Л.В. Борисюк. У новому навчальному році двоє її молодих учителів очолили одеські школи – №№ 62, 79.
– Лідіє Василівно, дозвольте Вас привітати! Тим більше, що у велике плавання пішло двоє молодих енергійних фізиків, а чоловік у школі, це, погодьтеся, давня проблема для нашої освіти…
– Так, гендерний перекіс дає про себе знати, особливо там, де багато дітей з неповних родин. Не буду називати причини, за якими чоловіки-вчителі у школах не затримуються. Зарплата сьогодні зростає і, можливо, незабаром багато здібних педагогів повернуться до класів. Такі приклади в моїй практиці були. Але це не означає, що кожний з них може стати гарним директором. Свого часу ця проблема стояла досить гостро ще і тому, що ніхто всерйоз не займався підготовкою, навчанням майбутніх директорів шкіл. На щастя, ситуація сьогодні змінилася на краще – при управлінні освіти й науки Одеської міськради діє і дуже ефективно школа резерву, де кожен охочий може спробувати себе в цій ролі.
– Кожен охочий? Лідіє Василівно, Ви не помилилися? Адже очолити шкільний колектив не всім до снаги... Тут, як і в будь-якій справі потрібні природні задатки, та й досвід теж, а він, як відомо, найкращий вчитель...
– Не думаю, що в школі резерву є випадкові люди. Цього року в нашій, 72-й, стажувалися двоє педагогів – вони сиділи поруч зі мною в прийомні дні, ходили на уроки, брали участь у педрадах. Молоді, енергійні. Справа в тому, що керівник міського управління Наталя Володимирівна Савельєва шанує молодь, просуває її. Так і повинно бути – потрібно готувати собі гідних спадкоємців. Мені вони теж сподобалися – творча жилка в них є.
– Ви почали з творчості, а що, шкільний адміністратор повинен бути неодмінно творцем?
– Обов'язково! Я виросла в родині художника і досить рано переконалася, що саме творчі люди не здатні зупинятися, тупцювати на одному місці. Їм властива і висока самовіддача, і самозабуття, і постійна незадоволеність зробленим. Отже, завтра вони зроблять по-новому, швидше за все, краще, ніж сьогодні. Саме ці якості властиві моїм двом фізикам – Сергію Копачу й Сергію Іванову, які залишили рідну гавань і сьогодні вперше приступили до директорських обов'язків. Якщо чесно, то серце трохи щемить, адже вони були не тільки розумними, але і вмілими. Годинами могли чаклувати у своїх кабінетах, всі останні новинки, хай це комп'ютери чи мультимедійна дошка, монтувалися в першу чергу. Але я рада за хлопців – у своїх колективах вони не дозволять і собі, і іншим самозаспокоюватися.
– А самі з чого починали? Адже досвід директорства у Вас чималий – 23 роки…
– Я пройшла всі шкільні сходинки, починаючи від вчителя молодших класів і закінчуючи завучем. Навіть старшою піонервожатою попрацювала. Вважаю це корисним і навіть необхідним для будь-якого директора школи. Він буде знати – все і всіх і не висуватиме нереальні вимоги, тому що сам попрацював на цій посаді. Директора називають вчителем учителів, але треба знати, як і чому навчати. Та й самому потрібно постійно перебувати в русі, тим більше, що в молодих є чому повчитися.
– Ви директорували й у радянські часи – коли було легше, цікавіше працювати?
– У кожного часу є свої плюси й мінуси. Тоді ми не ламали голову, де взяти гроші на ремонт, а педагоги не шукали на стороні великих зарплат. З другого боку, заважали заорганізованість, формалізм, прагнення усіх постригти під одну гребінку. Всі школи були однакові, немов близнюки. Сьогодні в кожної з них своє обличчя, і це дуже важливо, якщо ми хочемо виховати вільну людину, незалежну особистість. Згадаймо – в Одесі є і ліцеї, і гімназії, і навчально-виховні комплекси, і загальноосвітні комплекси, і загальноосвітні школи. Є вибір і в батьків, і в дітей, і в педагогів. Вчителі не замкнуті стереотипами, навпаки, ми чекаємо від них новаторського підходу, творчих ідей. Отож сьогодні працювати в школі набагато цікавіше.
– Схоже розібралися… Творчі вимоги у Вас на першому плані. Але є й інші якості, без яких не можна уявити сучасного директора.
– Потрібно любити людей. І дорослих, і дітей. В мене теж бувають конфлікти у школі. Але я приходжу зранку на роботу і роблю вигляд, що все це вже в минулому, і пропоную почати з добрих справ. Кожна людина має потребу в прощенні, і потрібно вміти це робити. Тим більше, коли у твоєму шкільному домі півтори тисячі учнів і кожний з них потребує уваги. Я згодна з висловлюванням, що злі люди рідко бувають щасливими.
– З одним з директорів, яких Ви виховали, Сергієм Олександровичем Копачем (сьогодні він очолив одеську школу № 79) я зустрічалася. Він згадував, як спочатку йому, вчорашньому студенту, до речі, що не збирався працювати в школі, було нелегко. Як майже після кожного уроку він біг до Вас у кабінет не тільки за порадою, просто так розповісти, обговорити…
– Так, було таке. І це природно – підтримати початківців. Але він не розповів про інше – як через деякий час саме так до нього в кабінет фізики стали бігати старшокласники. Просто поспілкуватися, поговорити. А колишні випускники досі ходять до нього... додому на чай. Зрозуміло, що говорять вони не тільки про фізику, лірика теж їм не чужа. Адже наші майбутні директори, і Копач, і Іванов, у будь-який час могли переодягтися й стати ведучими випускних вистав, чудовими ді-джеями на шкільних дискотеках.
– Вашій школі понад тридцять років, але виглядає вона, як новенька: блискучий паркет, красиві штори, сучасна сантехніка. Як вдається все це зробити при нинішньому убогому фінансуванні?
– Звичайно ж, як і скрізь, допомагають батьки. Подивіться, у початковій школі новенькі парти – антисколіозні. Є в нас і сучасний комп'ютерний центр, завуч бачить весь шкільний процес на екрані відика. Ще одне «ноу-хау» – центр виховної роботи, де біля великого екрана можна озвучити будь-яку позакласну тему, але за допомогою кольору, музики. Ми – загальноосвітня, як кажуть, рядова школа, і діти в нас навчаються з різних родин. З батьками дуже тісні контакти, більш того, на кожну з родин є свого роду житлово-побутове «досьє». Ми ведемо й фіксуємо спостереження, у яких умовах дитина мешкає, як відпочиває, які взаємини з дорослими. Можливо, тому жоден учень у нас не стоїть на обліку, хоча мікрорайон не найблагополучніший.
– Лідіє Василівно, майже в кожному класі я побачила піаніно…
– Так, у нашій школі 28 таких інструментів, ми зібрали цю колекцію – частину купили, частину нам подарували. Хтось виїздив до Америки, літаком не повезеш за собою такий вантаж, от і залишили рідній школі. І багато дітей навчаються або слухають однолітків, залучаючись до музики. Це краще, ніж чманіти біля телеекрана або сидіти біля ігрового автомата. Багато чого ми створили своїми руками – і барвисті панно у вестибюлях, і навіть зручні меблі у вчительській. Школу, і насамперед дітей, потрібно любити – і тоді це буде взаємно.
Віра ЯСІНСЬКА, «Одеські вісті»
НА ПОРОЗІ МЕДИЧНИХ ЗНАНЬ
Напередодні 1 вересня в Одеській філармонії відбулося засідання Вченої ради Одеського державного медуніверситету, присвячене Дню знань. Почесним гостем цього заходу став голова Одеської обласної ради Микола Скорик.
– Починається новий етап вашого життя, – сказав він, звертаючись до першокурсників. – Ви прийшли до вузу із багатими традиціями і величезним потенціалом. Одеський медунівесритет готує фахівців не тільки для півдня України, але і для всієї нашої країни. Слава його переступила кордони України. Ім'я академіка Запорожана і багатьох його колег знають у різних куточках земної кулі. Бажаю, щоб роки, проведені в стінах цього вузу, стали одними із найбільш пам'ятних у вашому житті. Бажаю вам успіхів – і творчих, і життєвих.
Ректор університету Валерій Запорожан відзначив:
– Найважливіше для справжнього вченого-педагога – це створити свою школу, виростити учнів. У цьому сенс його життя і його безсмертя.
Потім Валерій Миколайович виголосив перед залом невелику актову промову, присвячену проблемам нооетики. Цей термін означає відповідальність вченого (та й просто людини) за результати своєї діяльності на землі. Адже сьогодні на наше життя усе відчутніше починають впливають генетична медицина, нанотехнології (створення об'єктів на рівні молекул) і т.д. Розвиток їх може мати для людства величезне позитивне значення. Наприклад, вчені розраховують, що в майбутньому трансплантація стовбурних клітин дозволить уникнути трансплантації самих органів. Досить буде «підсадити» у хворий орган «потрібну» клітину, і він зможе регенерувати-відновитися. У той же час, розвиток науки – це завжди палиця на два кінці. І якщо ХХ століття можна вважати століттям як мирного, так і руйнівного атома, то в ХХІ столітті цілком реальною стає загроза біотероризму.
Саме тому так необхідна наука нооетика, що виховує в людях гуманістичні засади. Символом такої чистоти намірів став білий халат, що Валерій Запорожан за традицією вручив одній із першокурсниць.
Після офіційної частини присутніх очікував театралізований виступ. На сцені з'явилися богиня мудрості Афіна і бог медицини Ескулап із своїми дочками. Так студенти-старшокурсники вітали новачків, що влилися в їхні ряди. Мить для усіх, що й казати, хвилююча. Нехай тільки майбутні медики пам'ятають: у їхній професії особливо важливі не тільки професійні знання, але й особисті якості.
Прес-служба облради
