Питання, пов’язані з розвитком підприємництва, є і будуть завжди актуальними. Саме підприємницька діяльність дозволяє вирішувати важливі питання як економічного, так і соціального розвитку нашої держави.
Але настав час, коли за загальними тенденціями та показниками необхідно бачити та вирішувати конкретні проблеми, з якими стикаються суб’єкти господарювання.
Що стосується державної регуляторної політики, то на сьогоднішній день можна стверджувати, що процедурних питань, передбачених Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», в нашій області переважно дотримуються. Зрозуміло, що це сприяє посиленню передбачуваності та прозорості дій регуляторних органів, а також зміцнює зв’язок підприємців та влади.
В той же час окремі райдержадміністрації продовжують негативну практику прийняття регуляторних актів без дотримання встановленого законодавством порядку. Стосується це, приміром, Ізмаїльської райдержадміністрації, яка протягом 2006 року та з початку 2007 року прийняла 10 розпоряджень, які мають ознаки регуляторних актів, без погодження з представництвом Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємства в Одеській області. Ці регуляторні акти регулювали такі важливі питання, як часткове відшкодування з місцевого бюджету відсоткових ставок за кредитами, залученими суб’єктами малого і середнього підприємництва для реалізації інвестиційних проектів; перевірки експлуатації причалів та пунктів базування малих плавзасобів на території району; відкриття навігаційного сезону для плавання маломірних суден та плавзасобів; заходи розвитку транспортної галузі; організація літнього відпочинку дітей та підлітків. Аналогічні недоліки допустили Болградська, Роздільнянська, Біляївська та Арцизька райдержадміністрації, які усього прийняли 15 регуляторних актів без погодження з Представництвом.
Суттєвою проблемою залишається аналіз регуляторного впливу, прийнятих актів та підготовка звітів щодо відстеження їх результативності. В окремих випадках складається враження, що розробники регуляторних актів не усвідомлюють повністю, з якою метою вони приймаються, чи можна обійтись без них, яких саме результатів передбачається досягти в результаті його прийняття.
В окремих регуляторних органах спостерігається бажання в адміністративному порядку регулювати питання, які не відносяться до їх компетенції, або ж вони можуть бути вирішені за допомогою ринкових механізмів. Особливо це стосується органів місцевого самоврядування. Наприклад, рішенням Одеського міськвиконкому від 14.12.06 № 743 «Про затвердження умов конкурсу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування» фактично затверджено як порядок проведення конкурсу, так і його загальні умови. А відповідно до статті 44 Закону України «Про автомобільний транспорт» порядок проведення конкурсу визначає Кабінет Міністрів України. Іншим органам, як виконавчої влади, так і місцевого самоврядування зазначені повноваження не надані. Крім того, статтею 44 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, лише визначення умов перевезень (умов конкурсу) для кожного окремого маршруту загального користування.
З незрозумілих причин в окремих випадках прийняття регуляторних актів доручається суб’єктам господарювання або ж їх розробка затягується. Так, відповідно до законодавства, а саме до пункту 2 статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до компетенції виконавчих органів місцевого самоврядування віднесено: «встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади».
Тобто для ринків, які перебувають у комунальній власності, тарифи встановлюються виконкомом. В той же час Білгорода-Дністровською міською радою ці повноваження передані суб’єкту господарювання – комунальному підприємству ринку «Асорті». При цьому керівництво міста посилається на затверджені міською радою Правила торгівлі на ринках та торговельних майданчиках Білгород-Дністровського, які теж потребують перегляду та приведенню до вимог законодавства.
Затягується сьогодні перегляд рішення Одеської обласної ради від 01.11.2003. № 224-XXIV «Про затвердження правил користування маломірними суднами, плавзасобами на водних об’єктах в Одеській області»та розпорядження облдержадміністрації від 18.12.98. № 1051/А-98 «Про заходи щодо виконання постанов Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 року № 1147 «Про прикордонний режим» та від 3 серпня 1998 року № 1199 «Про контрольовані прикордонні райони». Наявні в них суперечності та недоліки також вимагають невідкладного вирішення.
Серед проблем, з якими щодня зустрічаються підприємці, є необхідність отримання великої кількості документів дозвільного характеру, а саме дозволів, погоджень, експертиз, висновків, тощо. Повинен зазначити, що облдержадміністрація, райдержадміністрації та Представництво провели не малу роботу в області щодо впровадження вимог Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності». Сьогодні в усіх районах та містах обласного підпорядкування створені та діють дозвільні центри. А в Одесі він є чи не найкращим в Україні. Всюди призначені адміністратори дозвільних центрів, які вже отримали певний досвід у роботі. В той же час підприємці вважають, що реалізація Закону ще не дала очікуваних результатів щодо забезпечення прозорості, суттєвого скорочення часу та коштів на отримання документів дозвільного характеру.
Слід зазначити, що ці нарікання мають певні підстави. Скажімо, законодавством було передбачено здійснити перегляд тих нормативно-правових актів, які регулюють питання видачі документів дозвільного характеру, з метою усунення дублювань, а також скасування тих із них, які регулюють видачу документів дозвільного характеру.
Я розумію, скажімо, підприємців Одеси, яким досить складно розібратися, які саме дозволи, і в якому порядку їм необхідно отримати для здійснення діяльності в сфері торгівлі та послуг. Сьогодні, крім загальних вимог законодавства, які регулюють порядок отримання дозволу на будівництво, реконструкцію, введення в експлуатацію, на початок роботи, діють ряд рішень міської ради згідно з якими необхідно отримати дозвіл на розміщення, на експлуатацію об'єктів торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, дозвіл на розміщення об’єктів пересувної торгівлі та дозволу на експлуатацію некапітального пункту дрібно-роздрібної торговельної мережі. Більшість з них не передбачена законами. Крім того, якщо розглянути вищеназвані дозволи по суті, то вони фактично дублюють один одного, і підприємці вимушені по декілька разів звертатися до органів пожежної безпеки, архітектури, екології, тощо для отримання одних і тих же висновків та погоджень. Більш того, від підприємців, які здійснюють свою діяльність в стаціонарних об’єктах, продовжують вимагати, всупереч Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», внесення щорічної плати за отримання дозволу на їх розміщення.
Складається враження, що подекуди небажання розпрощатися із звичними повноваженнями сильніші ніж вимоги Закону.
Слід також зауважити, що залишається проблемним питанням дотримання термінів розгляду заяв та видачі документів дозвільного характеру. Особливо це стосується тих випадків, коли рішення щодо видачі документів дозвільного характеру приймаються колегіальними органами, а саме радами та їх виконавчими органами. Особливо гостро ця проблема стоїть в сфері земельних відносин.
Незважаючи на те, що в статтю 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» внесені зміни, і сесії районних рад з питань відведення земельних ділянок повинні проводиться не рідше ніж один раз на місяць, ця норма часто не виконується, що призводить до порушення строку розгляду заяв суб’єктів господарювання на отримання документів дозвільного характеру та порушення їх прав.
Окрім цього, не всі місцеві дозвільні органи, як наприклад, пожежного нагляду, охорони праці, екології, архітектурного нагляду, беруть участь у роботі дозвільних центрів. До теперішнього часу в деяких містах та районах продовжується прийом заяв на отримання документів дозвільного характеру безпосередньо в дозвільних органах. Так, за даними адміністраторів, в поточному році поза межами дозвільних центрів, без участі адміністраторів, підприємці отримали приблизно 20 відсотків документів дозвільного характеру від всіх отриманих за цей період. В той же час, в окремих районах та містах цей показник значно вищий.
Наведені факти вказують на необхідність персонального контролю з боку райдержадміністрацій та міськвиконкомів за кардинальним поліпшенням цієї роботи найближчим часом, а також більш поглибленого підходу до виконання завдань уряду щодо фінансування дозвільних центрів з боку Головного управління фінансів облдержадміністрації.
