Валерій ТРОХЛІБ досить давно працює на ниві красного письменства, член Національної спілки письменників України з 1985 року. Автор кількох збірок віршів. Пише й прозу, займається краєзнавчими дослідженнями українсько-болгарських культурних зв’язків.
Нещодавно В. Трохліб підготував рукопис нової книжки віршів.
Пропонуємо увазі читачів «Одеських вістей» добірку з цього рукопису.
У ЛЕГОТІ
Дожив я до весни
Жучком краплистим,
Жучечком-сонечком
На ще клейкому листі.
І хтось, можливо,
Мене пильно розглядає.
Всміхається,
Й мені билинку підставляє.
І я повзу, повзу
Все вище й вище,
Квітневий вітерець
Мені у крильця дише.
У леготі його
Зелено-запашному
Купаюся.
Й мені так втішно,
Як нікому.
Позбувся мороку зими,
Весні радію.
Весною в мене безліч справ.
Весна – це дія.
Дожив я до весни,
Розправив крильця.
Сидів на острішку листка…
Уже – летиться!
10.04.2007 р.
ЦВІРКУНИ
Степ.
Над ровом – маків марево.
Дзвонять – дзвонять цвіркуни.
Ніби водії трамваїв –
Застережливі вони.
То від чого осторога,
Клопіт цвіркунам який,
Що веде мене дорога
В світ мінливий і тремкий?
Де усе хистке й непевне,
Ніби на болоті гать.
Ну а що ж тоді напевно?
Мусить бути…
Як пізнать?..
То від чого стерегтися?
Лише ящірки в траві.
З вітром в парі ходить тиша.
Він зморився, ледь живий.
Хто мені в степу порадить,
Розшифрує цвіркунів?
Щось в житті колись
я втратив,
А тепер лиш зрозумів.
1.06.2007 р.
РЯДКИ РОДОВОДУ
Мечем я долю звоював…
Ходив за ралом ревно…
Садок в степу сухім плекав…
І, мабуть, недаремно.
Стою, мов сонях, на межі.
Дивлюся через тин.
А скільки я століть прожив –
В очах моїх знайди.
29.06.2007 р.
РОЗДІЛИЛИ НА ПАЇ…
Ниви, річку і гаї
Розділили на паї,
Потом скроплене і кров’ю,
Так – сучасники мої.
Хто бідона з ферми ніс,
Хто котив старенький віз,
Ілько-сторож від контори
П’яну пісню пхав під ніс.
А теперки – безробітні…
Тягнуть, що до рук прилипне.
І по гроші в місто їдуть.
Поможіть, бо, кажуть, бідні.
Поділили, розтягли…
По цеглині, що могли.
Вікна школи совам світять,
Школа має сотню літ.
Став п’яничкою Ілля,
Пусткою – його земля.
Ані плуг, ані черешня
Землю ту не звеселя.
23.05.2007 р.
СМЕРТЬ ФЕРМЕРА
Прожив я на світі –
Немов у вікно подивився.
Пас корову і коней.
Навчався. Одержав диплом.
Потім племферма…
Кучеряві й замислені вівці,
Ніби вчені в перуках…
Руїна тепер за селом.
На душі якось зле.
Як попоравсь – сиджу оце з ночі.
Пропливають над хатою
Інші, далекі світи.
Вибачайте, сини і дружино,
Лани і садочок,
Що я вас полишаю,
Відходжу, чомусь, назавжди.
Я хазяйством втішавсь,
Я любив ненаситно і люто.
Від зорі до зорі…
Навіть спав на межі.
Прожив я на світі…
Та невже я прожив його, люди,
Люди, людоньки?
Та невже я свій вік пережив.
31.05.2007 р.
ЖИТТЯ ТЕМНЕ – ПИВО СВІТЛЕ
Два лоточники, з новеньких,
Хотіли збагнути
Сенс життя, що мов обценьки,
Стисло, – не дихнути.
Бар надибали «Шаланду»
Та й кинули якір.
Бар чистенький, без шалави.
Взяли пива й раків.
А горілочка – тим паче
Скрашувала вечір…
…Охорона нетерпляче
Торсала за плечі.
– Годі вже! Пора прощатись.
І штраф – за дебоші.
Ой, не мали хлопці щастя,
Але мали гроші.
Й на доповнення до теми
Про долю зрадливу:
– Чи не випить, все ще темно,
Ще світлого пива.
22.05.2007 р.
ПРОДАЖ І ПРОПОЗИЦІЇ
На стовпі, біля винарні,
Оголошень листя.
Виглядають дуже гарно
Папірці барвисті.
Пропонують поміч дати
В продажу городу,
Про труну для вас подбати,
Вивезти відходи.
Цуценят порід бійцівських
Хтось вам пропонує.
Ордени купить вітцівські.
Хто складе ціну їм?
Все купівля, усе продаж…
Стискується серце.
А чи все купити можна?
Чи все продається?
11.05.2007 р.
ЗИМОВИЙ ЗАЄЦЬ У ЗЕЛЕН-ТРАВІ
Зимовий заєць у зелен-траві…
Отава січня демаскує біле…
Завдячувать везінню? Так, живий!
Та чи надовго?
Серце тужно квилить.
У вухах крик: «Ату його, ату!»
Але за віщо? В чім моя провина?
Де ж я собі криївочку знайду?
Де ж кущик той,
де рідна та калина?
Либонь, вже нюшать
по слідах хорти…
Мого життя така химерна вартість
У прагненні спасіння віднайти,
Від хижості зубів порятуватись.
6.04.2007 р.
ТРИПТИХ ЗІ СХОДУ
* * *
У палісаді квітку я зірвав.
Пелюстки засурмили, мов зурна.
Та незабаром я уже карався.
Бо голос втратила.
Тепер лежить сумна.
* * *
Ретельніш розпитайся навсібіч
Про тих, хто в скруту помагав тобі.
Немарне побратима там знайти,
Де на рятунках прагнуть заробить.
* * *
Коли пожовкне й опаде листок,
То ніби знов злагоджено місток
Між тим, що втрачено,
І тим, що завтра буде.
А хто це бачив?
Та, либонь, ніхто.
9.08.2007 р.
З НАМИ БУДЕ…
Пізнати Боже слово – вічне і нове…
Я ще не раз собі зізнатись мушу:
Не в рукотворних храмах Сущий Бог живе,
А в наших люблячих, діткливих,
щедрих душах.
Плекаймо Бога, істину – в собі,
А не в коштовностях, у золоті, в спорудах.
І Він зійде новітньою зорею в цій добі,
І Він одвіку і навіки з нами буде.
23.01.2007 р.
ВЕРШИНА ЛІТА
По небу червень човником правує
В брилі і шортах, синій сорочині.
Він поспіша, бо є на те причина:
Вершина літа зливу знаменує.
Чоло спітніло. А весляр веслує.
Погналися сліпучі блискавиці.
І за плечима червня аж іскриться.
Вершина літа силу знаменує.
29.06.2007 р.
ТАМ, ДЕ МАРИТЬ НАД ЛИМАНОМ…
Віктору Козюрі
Засріблилась ковилою Шкодова гора.
По лиману до схід сонця хвиля ще не гра.
Очерет стоїть кучматий, стереже човни.
Ось рибалки зараз прийдуть, попливуть
на них.
…Весла, весла – ніби крила,
аж човни летять.
У човнах же не рибалки – козаки сидять.
Повернулися з-за моря, стомлені в боях.
Та не час їм спочивати, кличе кінний шлях.
От сиджу я та й дивлюся: марення чи яв,
Де ж мій кінь в степу пасеться,
шабля де моя?
Кошовий став на могилі, булаву підняв.
І старому запорожцю підвели коня.
Прапор злинув малиновий, шаблі наголо.
І пустили запорожці коней у галоп.
Вже світало… У тумані мокли полини.
І стікали, наче краплі, кольорові сни.
Там де марить над лиманом кіньми ковила,
Там, де слава наша давня
на шаблях росла.
17.06.2007 р.
