Якось вранці, на переповненій автобусній зупинці мою увагу привернула жінка, яка тримала на руках хлопчика років трьох. Молода мати уже двічі намагалася протиснутися до маршруток, що під'їжджали, однак їй це не вдавалося. Притискуючи сонне маля до себе, жінка стояла у щільному кільці людей, коли й відбувся діалог, що привернув загальну увагу. Мабуть, вже просто задихаючись від спеки, жінка звернулася до молодого хлопця, який стояв поруч, із проханням не курити в юрбі. Парубок зміряв її поглядом, й попросту відвернувся. Жінка повторила своє прохання, мотивуючи це тим, що він тут не один і багатьом це може заважати. Відповідь хлопця була простою: «Кому не подобається, нехай не стоять!»
Літню даму, яка втрутилася до суперечки, було відправлено хлопцем за відомою адресою. Решта ж людей, як це в нас часто буває, спробували зробити вигляд, що нічого не відбувається.
Все ж таки, спробуємо розібратися, хто із формальної точки зору був правий у цій ситуації: молода жінка, яка не бажає, щоб її дитина дихала димом, чи хлопець, чиї права, на його думку, ущемляло безневинне прохання?
З 1 липня 2006 р. в Україні діє норма Закону "Про попередження та зменшення споживання тютюнових виробів та їхнього шкідливого впливу на здоров'я населення", відповідно до якої було введено досить тверді обмеження на паління в громадських місцях. Чекати на реальні результати розпочатих відповідно до цього закону заходів нам доведеться ще довго. А ось оцінити ефективність їхньої дії вже сьогодні – уже можна.
Минуло вже більше року з того часу, як у ресторанах, кафе, барах, нічних клубах, а також в інших місцях громадського харчування та розважальних закладів було передбачено створення спеціальних зон, вільних від тютюнового диму.
Що це, черговий реверанс Європі, у якій вже давно діють обмеження для курців, чи реальна турбота уряду про стан здоров'я населення?
За статистикою в Україні мешкають близько 9 мільйонів (!) активних курців! Щодня тютюновим димом затягуються кожен другий чоловік і кожна п'ята жінка.
Однак якщо паління – це самостійний вибір кожного, то пасивно вдихати тютюновий дим нам з вами доводиться лише з волі обставин.
Майже половина колишніх курців і некурців України повідомляють про те, що щодня вони змушені піддаватися примусовому впливу тютюнового диму. За даними статистики, через пасивне паління у 2005 році в США померло 50 тисяч некурців. Якщо врахувати, що в Україні мешкає у 6 разів менше людей, аніж у США, а поширеність активного куріння удвічі більша (а пасивного ще більша), то виходить, що в Україні від пасивного куріння вмирає близько 17 тисяч чоловік на рік або 2 особи на годину.
Статистика свідчить, що щорічне зростання числа курців в Україні, за даними ВООЗ, становить не менше 100 тисяч чоловік. У той же час, в країнах Євросоюзу кількість курців рік у рік скорочується в середньому на один відсоток, а в нашій країні курців щороку стає більше на три-чотири відсотки. Така динаміка вже багато років утримує Україну у двадцятці країн-лідерів з числа курців.
На жаль, тим, хто все ж таки воліє обходитися без тютюну, мало доводиться розраховувати на самосвідомість співгромадян, які курять, тому закон про обмеження куріння в громадських місцях виявився дуже доречним. Виникає питання: а що ж є громадським місцем?
За законом громадським місцем вважається "частина будь-якого будинку, яка доступна або відкрита для населення вільно або за запрошенням, або за плату, постійно, періодично або час від часу, зокрема під'їзди, а також підземні переходи, стадіони". У цих місцях "для осіб, які не курять, приділяється не менше 50% площі цих громадських місць, розміщеної так, щоб тютюновий дим не поширювався на цю територію".
Одразу впадає в око словосполучення «частина будинку». Як бачимо, такі звичні для нас місця як автобусні зупинки, ринки й парки відпочинку громадським місцем, на жаль, не вважаються. То ж, курці, куріть на здоров'я! Ніхто не має права вам нічого сказати. Хіба що лише звертатися до свідомості. Однак кожен, хто хоч раз намагався це зробити, знає, що слово «свідомість» викликає в наших людей частіше агресію, аніж розуміння. Ілюстрацією до цих рядків є ситуація, описана на початку статті.
Покарання за паління у громадському місці передбачено в статті 175-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Відповідно до неї порушник, на якого міліція складає протокол, платить штраф у розмірі від одного до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто 17 – 85 грн); за повторне порушення протягом 6 місяців – від п'яти до семи "мінімумів" (85 – 119 грн). Звичайно ж, це можна сміливо назвати півзаходом.
Лише рішучий комплексний підхід, а не спірні половинчасті заходи, допоможе зменшити число курців в Україні. Наприклад, у країнах Євросоюзу, де за здоров'ям громадян стежать особливо пильно, нині повністю заборонено рекламу тютюнових виробів у друкованих ЗМІ. В липні 2005 року паління було заборонено на території інститутів Євросоюзу в Брюсселі. Там для курців створено спеціальні кабінки із витяжкою, схожі на таксофонні будки. У Бельгії в січні 2006 року набув чинності закон, який забороняє паління на робочому місці. Штрафи там значно вищі, аніж у нас: від 600 до 1000 євро. Для наочності спробуємо зіставити ці цифри: 17 – 85 гривень – у нас і 600 –1000 євро – у них. На мій погляд, це багато чого пояснює.
Тим часом, я спробував з'ясувати, що думають самі курці щодо введення для них обмежень. У підземному переході в районі Одеського національного політехнічного університету на проміжку 10 метрів, я нарахував ані багато ані мало – 12 чоловік із сигаретою, що димить. Як з'ясувалося, більшість із опитаних взагалі не чули щодо існування якоїсь заборони, і вже точно не знали, що порушують закон, проходячи із сигаретою по переходу.
«Що вже отут дивуватися, якщо навіть деякі викладачі дозволяють собі під час перерви спокійно прогулюватися по коридору із сигаретою в зубах», – ділиться своїм обуренням студентка-третьокурсниця політеху Ганна Коротинська.
Мешканка однієї із багатоповерхівок у селищі Котовського говорить: «Особисто мені щодня доводиться їздити у ліфті, в якому тільки-но хтось курив, а через те, що простір замкнутий і не провітрюється, то дихати там взагалі неможливо».
За період дії норми про заборону куріння у громадських місцях, особисто я лише раз чув про те, що курця зупинили у підземному переході міліціонери. Та й то, не оштрафували, а лише досить специфічною мовою пояснили, щоб той трохи швидше йшов із сигаретою на вулицю.
Однак зовсім очевидно, що дотримання закону у тому вигляді, у якому воно передбачається в ідеалі, цілком може принести видимі результати. Так, наприклад, в Італії за рік після введення заборони 500 тисяч людей покинули курити, а продаж сигарет знизився на 8%. Окрім того, за даними Міністерства охорони здоров’я Італії, за цей період значно скоротилося число випадків інфаркту міокарда.
Міжнародний досвід показує, що населення із розумінням ставиться до таких заборон за умови, що держава виділяє ресурси на його дотримання й активно працює із ЗМІ. Наприклад, в Ірландії перед введенням заборони було виділено й навчено 400 спеціальних інспекторів та широко оголошено номер телефону, за яким можна було повідомляти про порушення. У тій же Італії, де заборона набула чинності о 00.00 10 січня, о 00.05 поліцейський оштрафував курця, й про це наступного ж дня повідомили усі італійські ЗМІ.
Нагадаю, що в цих країнах було введено повну (а не часткову, як в Україні) заборону паління у барах та ресторанах і, завдяки вжитим заходам, ця заборона там, як правило, діє. В Україні ж держава поки що не виділила жодних людських або матеріальних ресурсів для забезпечення дотримання заборони паління та на пропаганду її в ЗМІ, тому сподіватися на суворе дотримання закону, на жаль, не доводиться.
Самі ж курці в нашій країні налаштовані стосовно некурців співгромадян цілком толерантно. Так, за даними національного опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС), 96% громадян України погодилися із тим, що необхідно захищати права некурців шляхом заборони куріння у громадських місцях. Але для того, щоб проблему не лише усвідомити, а й вирішити, одного ухвалення закону явно недостатньо. Потрібні розуміння та сприяння усього соціуму: як курців, з одного боку, так і некурців – з другого.
Кожна викурена сигарета скорочує життя людини на 5 – 10 хвилин. В Україні курять кожен другий чоловік та кожна п'ята жінка. У нашій країні кожні півгодини від наслідків куріння вмирає людина. Не дивно, що сьогодні наша країна зазнає найгострішої демографічної кризи – смертність на сім відсотків перевищує народжуваність.
