В одному із попередніх номерів нашої газети ми писали про Кодимський район, у якому через відсутність центрального опалення, мешканці висотних будинків змушені обігріватися грубками-буржуйками. Нагадаємо читачам, що основна проблема для цього району, та, власне, й для багатьох інших, полягає у вкрай віддаленій та розпливчастій перспективі газифікації.
Не лише центральне опалення в Кодимі виявилося в заручниках газової перспективи. Промисловість, яка виживає, що називається «на чистому ентузіазмі», так само ризикує не дочекатися газового «світлого майбутнього». У результаті в районі стабільний відтік молоді, зменшується кількість робочих місць та знижується загальний рівень життя населення.
З 2002 року було освоєно 3,4 млн гривень, завдяки чому вдалося прокласти 7,8 км трубопроводу від Котовського району в напрямку смт Слобідка Кодимського району. Газифікація Слобідки, до якої залишалося лише 4 км, стала б першим етапом підведення блакитного палива до району. Однак, відповідно до проектної документації, для прокладання трубопроводу та будівництва газорозподільної станції в смт Слобідка, було потрібно 7,5 млн гривень.
І все ж таки, у віддаленій перспективі питання загрожувало бути вирішеним, однак нова влада взялася проповідувати нову ідеологію. Розповідає голова Кодимської районної ради Святослав ОГІНСЬКИЙ:
– Сьогодні для мешканців нашого району безумовним є той факт, що лише із газифікацією можливе залучення інвестицій та поліпшення рівня життя. Свого часу Сергій Гриневецький робив ставку на газифікацію області, завдяки чому й було розпочато прокладання трубопроводу у нашому напрямку. Однак нова виконавча влада підкреслює, що газ – це дорого, і для районів більш прийнятно переходити на електроенергію, як джерело тепла. Окрім того, що це, на їхній погляд, дешевше, Україна самостійно виробляє досить електроенергії, якою може себе забезпечити. Схиляючись до ідеї електрифікації, влада все більш прохолодно ставиться до газифікації Кодимського району. У 2007 році грошей на газ виділено не було, що, на мій погляд, є прямим наслідком подібного настрою. При цьому й у напрямі електрифікації жодних кроків поки що не робить.
– А перехід на електрику, як джерело тепла, може викликати приплив інвестицій у промисловість району?
– Я твердо впевнений, що без газу район буде із кожним роком ставати усе менш привабливим для інвесторів. Що стосується спорудження нових підприємств, то доти, доки як паливо будуть використовуватися вугілля й мазут, займатися організацією виробництва просто безглуздо. Тому лише газ є єдиною передумовою припливу інвестицій в район.
– Чим мотивується ініціатива переходу на електроенергію?
– У цьому питанні наголошується на тому, що газ постійно дорожчає, і його ціна на ринку не відрізняється стабільністю. Однак, на мій погляд, подорожчання енергоносіїв є процесом комплексним. Тобто, при підвищенні ціни на газ, закономірно й пропорційно підвищиться ціна на вугілля. Тощо. Тому думку щодо більшої фінансової перспективності електрики трохи перебільшено.
– З якими труднощами може бути пов'язаний перехід промислових підприємств на електрику?
– Більшість промислових виробництв у нашому районі мають обладнання та технологію роботи, яка не передбачає розігрів за допомогою електрики. Споконвіку, ще за радянських часів, довгострокова стратегія розвитку району припускала його газифікацію. Тому і промислові підприємства, і багато інших об'єктів проектувалися й будувалися із таким розрахунком. Нинішня ж тенденція, що, до речі, поки що жодним чином не реалізується, потребуватиме кардинальної перебудови технологічних процесів, що, безумовно, спричинить необхідність додаткових вкладень. Пояснити це можна так: котел, який перебуває над топкою, нагрівається за рахунок згорання вугілля. При переході на газ, у ту ж топку монтується газовий пальник, і принцип роботи залишається той же. При використанні нагрівальних тенів, які працюють від електрики, їх необхідно установлювати всередині котла, що саме по собі пов'язано із великими складнощами. Варто також додати, що на таке нагрівання буде потрібно дуже багато енергії, у результаті чого нинішні трансформаторні підстанції та лінії електропередач доведеться замінити на більш потужні. Причому суми, які будуть потрібні при цьому, можуть стати непосильними для інвесторів і просто відбити у них бажання до вкладень із тривалим терміном окупності.
При цьому важливим залишається той факт, що газифікацію вже розпочато. Складено проектну документацію, вкладено гроші, пророблено частину роботи. Тому мимоволі виникає запитання: а що ж тепер робити із прокладеними трубами?
У перших числах червня на активі району був присутній губернатор Іван Плачков, який висловив думку про те, що перехід на електроенергію – це стратегічний шлях розвитку району. З приводу виконаної роботи щодо газифікації, губернатор порадив ухвалити рішення на розсуд районної влади. Однак який же у керівництва району є вибір? Хіба що заморозити будівництво й дати пропасти вже тому, що було зроблено?
Сьогодні Кодимський район перебуває ніби у підвішеному стані, оскільки газифікацію припинено, а електрифікацію ще не розпочато.
Єдине, у чому проект почасти реалізується, це у переході шкільної котельні в селі Грабовому на електрику. Пов'язаний цей одиничний випадок із тим, що стара котельня розташовувалася досить далеко від приміщення школи, у результаті чого ідея її перенесення ближче витала у повітрі вже давно. Коли це стало можливим, було ухвалено рішення про те, що працювати вона буде на електриці. Однак, як і слід було припускати, існуючий трансформатор виявився не підходящим для навантажень, що зростуть, тому тепер актуальним є питання щодо його заміни на новий, більш потужний.
Чи варто говорити, що час, який йде на «розгойдування» та визначення курсу, буде безповоротно втрачено для району. Адже із кожним роком вирішити питання газифікації, яка має для Кодими величезне значення, буде все складніше.
І поки що ситуація в районі нагадує відомі рядки про те, що «лебедь рвется в облака, рак пятится назад, а щука тянет в воду», молоді кодимці незмінно прагнуть до обласного центру, промислові підприємства, які існують, так само «задихаються» на обладнанні, що старіє, а мешканці все менше сподіваються на якісь поліпшення.
Мимоволі напрошується висновок: можливо, Кодимський район не місце для таких сміливих і необдуманих експериментів?
