Шикирли-Китай... Так до закінчення Великої Вітчизняної війни називалося селище Суворове, де за давніх часів оселилися болгари. У перекладі на українську – «Цукровий берег». Можливо, і справді, він здався цукровим першим поселенцям, які обрали для життя вигин біля верхів’я озера Катлабух? І досі у багатьох сім’ях цікавляться походженням свого роду, відслідковують всі гілки, аж до коренів і до часу переселення.
Згадую тестя – трудягу, Петра Васильовича Балабана, котрий, якби не причепилася до нього болячка, жив би ще та жив. Пам'ятаю, голова колгоспу імені Суворова Михайло Полікарпович Дмитрієв, який теж відійшов у інший світ, казав: «Мені б ще кілька таких на колгосп, як Пурин (прізвисько тестя), і я б горя не знав. Один замість п'ятьох на насосній працює, на другу ферму безперервно воду подає, всі механізми – як годинник. Та ще поруч, на березі, розпланував шмат землі, люцерну вирощує, овець там пасе. Та й рибку в єрику ловить. Запитую його якось, коли, мовляв, Васильовичу, відпочиватимеш? А він подивився на мене здивовано, мовляв, що за дурні запитання голова ставить, лише примружився хитро, хмикнув і зробив вигляд, що не почув запитання».
І ще – сторіночка з пам'яті. Сказав якось сусід, мовляв, що ж ти, Васильовичу, вузьку смужку двору бетонуєш. Та замов машину, асфальтовий завод неподалік, залий весь двір, і все!
– Дуже вже ти грамотний, – відповів тесть. – А що я у наступному році робитиму?
– Як що? Кухню перебудовувати.
– А що, справді, – пошкріб потилицю тесть... – А допомагати прийдеш?
– А чому б ні.
– То, можливо, завтра і почнемо?
…Такі вони, корінні мешканці селища, чудові роботяги і чудові будівельники. Багато пережило селище на своєму віку. Було воно до середини п'ятдесятих районним центром – доки не скасували Ізмаїльську область. Як нагадування про той час – кілька районних структур, які залишилося у селищі – центральна районна бібліотека, музична і дитячо-юнацька спортивна школи. Минули десятиліття, змілів Катлабух, далеко відійшовши від верхів’я. І народу, за найскромнішими підрахунками, живе трохи більше трьох тисяч – у три з лишком рази менше, ніж років двадцять – тридцять тому. Прописано, щоправда, чотири з половиною, але безробіття доконало – їдуть у далекі краї на заробітки. А оскільки шикирликитайці – чудові будівельники, затребуваність у них є завжди. Але не вдома, а в Одесі, Києві, Москві, інших містах та селах. Хто вахтовим методом працює, хто залишив рідне гніздо і не думає повертатися, тільки відвідує зрідка: ностальгія заїдає.
Але ж був час, і, здається, недавно зовсім, коли на території селища працювало сорок чотири підприємства, самого поняття безробіття не існувало, один колгосп імені Суворова – потужний багатогалузевий комплекс, чого вартий був! Було та минулось. З тих, колишніх, залишився лише спадкоємець колгоспу – сільгоспкооператив, який не змінив назви, але значно скоротився у розмірах. Руїни – на місці консервного пункту. Закрито місцевий винзавод, інкубаторну станцію, міжколгоспбуд, багато інших підприємств. На ладан дихають два цегельні заводи. Лише у спогадах залишилася автоколона № 9 тресту «Дунайводбуд». Вважай, два роки вже висить замок величезних розмірів на двоповерховому будинку селищного універмагу у самому центрі села. Обвалюється задня стіна Будинку культури, і весь він якийсь обшарпаний і нещасний.
Але не все так погано на «цукровому березі». Є, говорив Екклезіаст, час розкидати каміння, а є час – збирати його. Нині, судячи з усього, настав час збирати.
До речі, кілька років тому, саме, коли Росія вела війну у Чечні, їхала концертна бригада з Ізмаїла в одне з далеких сіл району. І був у її складі італієць Ренато Перотто, який одружився з ізмальчанкою. Після виходу на пенсію він переїхав на батьківщину до дружини, подалі від гамірного Риму і бере активну участь в художній самодіяльності завдяки своєму голосові.
– Це що, Ч’єчнья? – запитав він, коли проїжджали селище. Запитання на засипку було поставлено тому, що вся дорога, яка довго не ремонтувалася на той час, була в ямах та вибоїнах, та ще і руїни підприємств «прикрашали» пейзаж.
– Проїхав би він зараз, – сказав селищний голова Петро Дмитрович Генчевський, – вже точно, не став би нас ні з ким порівнювати, хоча, звичайно, проблем ще море. Але, самі бачите, скільки змін за останні рік – два сталося у благоустрої селища.
А зроблено і справді чимало. Тільки у нинішньому році додалося кілька заасфальтованих вулиць. 45 тисяч гривень із селищного бюджету пішло на тверде покриття на одній з околичних вулиць. Ще 80 тисяч гривень із селищної скарбниці, 220 тисяч з районного бюджету витрачено на покриття гарячим асфальтом однієї з центральних вулиць. І у минулому році, завдяки ініціативі депутатів селища, організували мешканців, які брали участь у підготовці «подушки» для твердого покриття. Знадобилися бита цегла та інша суміш будівельних відходів, яких завжди вистачає у дворах вічних будівельників-шикирликитайців. Селищний голова назвав кожну оновлену вулицю, всього я їх нарахував вісім, загальна протяжність – понад 2000 метрів. Для селища це – чимало! Там, де поки що не було можливості прокласти тверде покриття, вулиці прогрейдерували і позбулися, нарешті, глибокої колії на околицях. Грейдерування виконується по кілька разів на рік, у міру необхідності.
Раніше у темний час доби вулиці селища не освітлювалися. Знову-таки, завдяки ініціативі депутатів і членів виконкому селищної ради, вирішили у складчину установити ліхтарі. Кожна сім’я виділила по 20 гривень, селищна рада закупила самі ліхтарі і проводи.
На стадіоні нарешті-то зрушило з місця завершення будівництва роздягалень. Буквально у той день, коли я приїхав до селища, Петро Дмитрович трохи затримався, потім вибачився за те, що змусив чекати, і повідомив, що привезли ліс для даху і столярки.
Розповів голова і про свої плани щодо відновлення водопостачання селища. З цією метою за допомогою районних служб “пробито” 449 тисяч гривень на часткову заміну труб з поліетилену та встановлення нового агрегату з очищення води. Вода в селищі – найболючіше питання. Встановлення труб і очисника допоможе його розв’язати.
Виконано велику роботу щодо ліквідації підтоплення. Але тут також ще роботи непочатий край. І, завдяки постійній підтримці районної ради і райдержадміністрації, є впевненість – ця екологічна проблема буде розв’язана найближчим часом.
Понад 400 тисяч гривень виділила облрада і на ремонт Будинку культури. Селищна рада додає сюди 20 тисяч гривень. Визначено підрядчиків, до кінця року ці кошти, за всіма ознаками, повинні бути освоєні.
На все гроші потрібні. Отож, бюджет повинен виконуватися. Як? Це вже завдання голови і виконкому – не сидіти і не чекати, а контролювати ситуацію. Чим, власне, і займаються відповідальні за це люди.
Головний бухгалтер селищної ради Дмитро Петрович Мінов уточнив: за вісім місяців нинішнього року план щодо прибутків виконано на 125,4 відсотка, надійшло на 100 тисяч 200 гривень більше запланованого. У тому числі з прибуткового податку виконання склало 134,3% (плюс до плану 87,7 тисячі гривень), перевиконано планові показники і з інших статей. Витрати склали 491,7 тисячі гривень. У відповідь на запитання, як вдалося у нинішньому, несприятливому для аграріїв році, не лише упоратися з плановим завданням, але і перевиконати його, почув відповідь: у селищі потроху відроджується виробництво. Правда, 17 діючих фірм – не колишні 44, але все-таки. Розвивається переробна промисловість. У багатьох магазинах Ізмаїла, між іншим, користуються попитом виготовлені у Суворовому макарони і ковбасні вироби. На місці комбікормового заводу діє приватне хлібоприймальне підприємство. Є план соціально-економічного розвитку селища, він послідовно втілюється у життя.
– Тільки ви там дуже не розписуйте, – попередив Петро Дмитрович, – а то земляки неправильно зрозуміють, адже зроблено, знову ж, далеко не все, що намічалося. І хвалитися ще рано, а в нас народ марнослів'я не любить. Та й не в красивих словах справа. А у тому, щоб повернути селищу красиве життя. Щоб потяглися додому земляки, та кожному щоб робота знайшлася до душі і за матеріальною винагородою. Щоб частіше звучав на вулицях селища дитячий сміх. І щоб довше раділи життю ветерани, такі, як найстаріша людина району, столітній Савелій Васильович Маламен.
