Що чекає на нас після минулих виборів? Чи буде їхній результат прогнозованим, чи несподіваним для багатьох? У кожному разі, незалежно від результатів голосування, Україна має зберегти свої демократичні завоювання й назавжди відійти від політики подвійних стандартів. У цьому впевнений наш сьогоднішній співрозмовник – голова Одеської обласної ради Микола СКОРИК.
– Миколо Леонідовичу, не так давно Ви як голова облради кілька днів перебували в Китайській Народній Республіці. Чим живе сьогодні комуністичний Китай? Якою була мета візиту і найголовніше – його підсумки?
– Китай – велика країна. Насамперед, своїм населенням, своєю територією, але найголовніше – своїм економічним потенціалом. Зараз багато говорять щодо китайського шляху. Нашим колишнім партнерам за ідеологічною ознакою вдалося реалізувати те, що свого часу мав можливість зробити, але не зробив Радянський Союз. Тобто, вони залишили ідеологічну складову, разом з тим давши певний лібералізм економіці. Ринкова економіка вважається ознакою демократичного суспільства. По правді кажучи, особливої демократії в них немає. Але це не заважає розвиватися країні й підвищувати рівень добробуту населення. Безумовно, у них ще дуже багато проблем. Досить серйозно стоїть проблема зайнятості. Нелегальна міграція громадян Китаю по усьому світу, звичайно, відбувається не від гарного життя. Разом із тим, є колосальні успіхи країни та її великий вплив в усьому світі. Наш візит був пов'язаний із тим, що ще п'ять років тому підписано договір про побратимські відносини між Одеською областю та провінцією Фуцзянь. Сьогодні виникла необхідність інтенсифікувати нашу співпрацю, у чому зацікавлені обидві сторони. За підсумками цього візиту підписано Меморандум про взаєморозуміння, де зазначено напрями, за якими повинні розвиватися двосторонні відносини. Ми постаралися сформувати делегацію нашої області таким чином, щоб до неї увійшли не лише представники місцевого самоврядування, апарату обласної ради, але й представники ділових кіл з конкретних напрямів бізнесу, у яких ми із китайською стороною можемо бути взаємокорисними одне одному. Насамперед, це телекомунікаційні технології, морегосподарський комплекс. Особливий інтерес для нас також має співпраця у галузі виноробства (КНР може стати досить містким ринком для нашої продукції). Тому у складі делегації був присутній голова Асоціації виноробів Одеської області Іукуридзе Важа Георгійович, керівники «Укртелекому», голова постійної комісії обласної ради зі зв'язку та інформатизації Ігор Володимирович Смирнов, депутат облради та керівник компанії "Трейс", один із найвідоміших фахівців у галузі експедирування вантажів та логістики в нашому регіоні Олександр Станіславович Михайлюк. Були присутні представники "Імексбанку", оскільки питання розвитку міжбанківської співпраці між нашими країнами – це вже досить серйозні та цікаві теми. Візит був досить коротким, у силу відомих обставин, я та мої колеги не змогли надовго відлучитися із Одеси. Але ми вважали, що відкладати візит буде неправильно. Вибори набули в нас постійно діючого характеру, а наші закордонні партнери цього не розуміють Для них дуже важлива стабільність. Китай у цьому плані, мені здається, яскрава, показова країна. У КНР існує тверда централізація влади, й скажемо відверто, не кривдячи наших китайських колег, демократія не у тому вигляді, якою ми її собі уявляємо. Там немає ринку землі, вона не передається у власність. При цьому, порівнювати рівень інвестицій у КНР і будь-якої іншої країни дуже складно, оскільки обсяги інвестицій в Китайську Народну Республіку із усіх країн – колосальні. Звідси – простий висновок. Інвестора цікавить стабільність та зрозумілі правила гри на тривалий період. Інвесторові важливо знати, що партнер в особі влади, із яким він має справу, буде завтра й післязавтра, а правила ігри не зміняться залежно від якихось політичних віянь.
– Говорячи про стабільність, чи не здається Вам, що багато наших громадян, яким дуже набридла наша нинішня демократія, із задоволенням прийняли б ту китайську комуністичну демократію й жили б у економічно заможній країні?
– Я не буду зараз обговорювати політичну систему у Китайській Народній Республіці. Для офіційної особи, якою я є, це щонайменше некоректно. Це внутрішня справа КНР, ніхто не вправі втручатися й вказувати країні, як їй жити.
Стосовно нашої демократії, мені пригадуються слова Уїнстона Черчілля: "Демократія – не найкращий лад, але це краще, що ми можемо собі запропонувати". Це думка людини, що багато років керувала країною, яка вважається оплотом демократії. З другого боку, ця країна живе без Конституції, у дуже жорстких умовах прецедентного права. У них своя унікальна система законодавства, що діє лише у країнах Британської корони. Справді демократія має свої нюанси, свої відтінки, недоліки. Але, незважаючи на це, демократія – ключовий момент для суспільства. Для українського суспільства це дуже серйозне завоювання, яке потрібно берегти. Те, що сьогодні Секретаріат Президента, я вважаю, навмисно подає політичну ситуацію таким чином, нібито парламент – це розсадник хаосу й т.п., – не що інше, як відкритий наступ на демократію. Постійно діючий парламент – це основний оплот демократії у будь-якому суспільстві. Сьогоднішні розмови окремих політичних сил із приводу того, у якій країні нам краще жити (парламентсько-президентській чи президентсько-парламентській, просто президентській чи просто парламентській), багато в чому нагадують вибір, який ми пропонуємо нашим громадянам: бути багатим та здоровим чи бідним та хворим. Тобто: чи хочемо ми жити у жорстко керованому, умовно стабільному (тому що стабільність у авторитарному суспільстві багато в чому відносна), або ми хочемо жити у демократичному суспільстві, до якого наша країна прагнула? Я вважаю, що для України єдиний шлях – це максимальна демократизація. Хоча багато хто сприймає демократію як уседозволеність.
– Стверджуючи при цьому, що закон один для всіх?...
– З приводу одного для всіх закону: деякі високопоставлені діячі «Нашої України» – «Народної самооборони» вважають, що російська мова як друга державна – це злочин проти держави. При цьому, я гадаю, одесити бачили, як під час передвиборної кампанії по Одесі успішно їздили автобуси із рекламою Блоку російською мовою. Що це означає? Політична сила елементарно хотіла сподобатися електорату міста Одеси, і вже не вважає, що агітація російською мовою – це злочин. Ми просто розтліваємо суспільство політикою подвійних стандартів та подвійних підходів, зокрема до тієї ж демократії. Коли вигідно – ми згадуємо про демократію. А якщо невигідно – краще нехай буде жорстко керована або, можна сказати, стабільна держава. Не треба людям брехати, потрібно чесно називати речі своїми іменами.
– Питання щодо повернення Одеського інституту Сухопутних військ – одна із болючих тем для Одеси. В ефірі одного із місцевих телеканалів Юлія Тимошенко на запитання про те, чому вона підписала ту пріснопам'ятну Постанову 2005 року, досить непевно відповіла, що Прем'єр-міністр не повинен стежити за усіма діями міністрів. Тобто їй принесли документ, вона підписала, не вникаючи (що досить добре свідчить про її якості як Прем'єра). Але зараз йдеться не про це. Є Постанова Кабінету Міністрів від 5 вересня про повернення ОІСВ до Одеси, є Указ Президента про скасування цієї Постанови. Віктор Янукович збирається оскаржити цей Указ у Конституційному суді. З огляду на заяви Ваших колег із Львівської облради та мера Львова про те, що вони не збираються повертати курсантів, як, на Вашу думку, будуть розвиватися події після виборів?
– Усе дуже непросто. Тому що дострокові вибори не поставлять крапку політичному протистоянню, я гадаю, що також, на жаль, ще буде дуже багато протистоянь навколо інституту Сухопутних військ. Я б не хотів зараз загострювати ситуацію, але мені здається, що львів'яни поводяться трохи некоректно, також як некоректні будь-які протиставлення із нашої сторони Одеси та Львова, двох наших регіонів.
Я знаю позицію з цього питання керівництва Кабінету Міністрів. Вона тверда й однозначна – інститут мають повернути. В усьому може бути компроміс, але цей компроміс не повинен бути на шкоду державі та регіону. Згадаємо, наприклад, як на певному етапі певні сили під виглядом збереження інституту практично намагалися втягти його в елементарне розкрадання. Такого не буде. Знаю, наскільки нинішній Прем'єр-міністр чітко контролює усі питання й усі постанови, які ухвалюються Кабінетом Міністрів. І я впевнений, що Віктор Янукович не буде застосовувати хід подібний тому, який використала у прямому ефірі його попередниця, яка нібито не бачила, що вона підписувала.
– У відношеннях України із Росією за останні 100 років було багато суперечливих подій: початок 20-х років, голодомор 1933 року, масові репресії в Україні. Можливо, краще спробувати себе у відносинах із демократичними країнами Євросоюзу – тією ж Францією, Німеччиною?
– Я вважаю, навколо теми голодомору й без того існує досить багато спекуляцій. Моя родина дуже серйозно постраждала від голодомору. Тому, коли окремі люди говорять, що голодомору не було, я категорично заперечую проти такої позиції. Голодомор був, він був штучним, але він був штучно спрямований не проти конкретно українців, а проти селянства, як класу. У жодному разі не можна переносити цю трагедію на взаємини із Росією, яка теж досить постраждала у ті роки.
Якщо говорити про мої особисті симпатії, то мені, як людині, ближчі взаємини із Росією. Як два слов'янських народи ми і культурно, й історично близькі. Але Україна – самостійна держава, і будувати свої взаємини ми маємо, виходячи із інтересів держави. Можна знову процитувати Черчілля, який говорив, що в Англії немає друзів і немає ворогів, а є інтереси. Ми також маємо навчитися жити за цим принципом. І Росія у зв'язку із цим буде лише краще до нас ставитися, точно так само, як США та Євросоюз.
– Ще одне знакове для мешканців міста Южного, усього регіону питання щодо долі Одеського припортового заводу. Є Указ Президента, який забороняє його приватизацію. І є думка голови Фонду держмайна України Валентини Семенюк, яка сказала, що не буде припиняти конкурс на приватизацію припортового заводу. Яке Ваше ставлення до таких боїв між Главою держави та главою Фонду? І Ваша особиста думка як мешканця Одеської області, як голови обласної ради до приватизації або її скасування?
– З огляду на важливість цього питання, я, як голова облради, не став ховатися за спиною своїх заступників, а погодився особисто стати членом комісії щодо приватизації із правом голосування. Членом комісії був також покійний перший заступник губернатора Борис Григорович Звягінцев, з яким ми разом відпрацьовували умови, за якими має приватизуватися ОПЗ.
Говорячи про джерела цього питання, особисто я, в принципі, був проти приватизації заводу. Це курка, яка несе золоті яйця, і на сьогоднішній день той рівень надходжень до бюджетів, який забезпечує завод, вражають своєю масштабністю. Варто зауважити, що у загальнодержавному бюджеті левову частку доходів від держвласності саме займають дивіденди від ОПЗ. Керівництво припортового заводу та особисто Герой України Валерій Степанович Горбатко доклали колосальних зусиль для того, щоб підприємство за час незалежності не лише не розвалилося, але й стало одним із провідних у країні і в масштабах галузі, і в світовій економіці в цілому.
Але так склалося, що у нашому бюджеті (і це визнають усі політичні сторони) існують серйозні розриви, які були закладені нашими попередниками. Наші опоненти навіть не заперечують цього, тому що насправді під миттєві доходи від продажу «Криворіжсталі» були закладені досить серйозні постійні витрати на тривалий період. Поки що економіка стабільними надходженнями до бюджету не може покривати ці видатки. Тому продаж ОПЗ викликаний об'єктивною необхідністю.
З іншого боку, є досить серйозні економічні фактори, які можуть похитнути нинішній стан ОПЗ. Усі знають, що для нашого припортового заводу газ – це не енергоносій, а сировина, із якої виходить готова продукція. З урахуванням того, що газовий ринок на сьогоднішній день досить монополізований, не треба бути великим експертом, щоб зрозуміти: у разі серйозного коливання ціни на газ позиція ОПЗ на ринку стає досить вразливою, й у перспективі приховує певні ризики.
До речі, ініціатива приватизації ОПЗ при формуванні бюджету належала Президентові. Саме він наполягав на приватизації об'єкта. Нещодавно. Й коли нещодавно Президент говорив про те, що він стурбований питанням майбутньої соціальної сфери заводу, я можу сказати, що це, м'яко кажучи, не відповідало дійсності, і було ні чим іншим, як передвиборним піаром-ходом. Тому що в проекті умов конкурсу (я підписував його як член комісії) поряд із ціною, яку майбутній власник має заплатити за завод, закладено досить жорсткі умови стосовно соціальної сфери. Ці умови він має виконати протягом усього періоду експлуатації підприємства, інакше просто втратить цей завод.
Тому коли сьогодні окремі наші політики намагаються прокоментувати тему приватизації ОПЗ, треба розуміти: їхні інтереси реально лежать не у площині турбот про соціальну сферу, а у площині того, щоб висмикнути перевалювальний комплекс із цілісного майнового комплексу заводу. Одеська обласна рада на одній із попередніх сесій вже ухвалювала з цього приводу відповідне звернення до керівництва країни. Це неприпустимо з кількох причин. По-перше, це істотно знижує ринкову вартість заводу й повністю порушує плани щодо доходів до бюджету. По-друге, розподіл заводу між двома власниками несе колосальний ризик екологічної загрози для нашого міста, для нашої області. Адже об'єкт із такою вибухонебезпечною технологією порівнюється із атомною електростанцією. Тому якщо завод вже продавати, то його потрібно продавати цілком, щоб його новий власник ніс за все повну відповідальність.
ОПЗ потрібно продавати за максимально великі гроші, й область має одержати свою частину від вирученої суми. Народними депутатами п’ятого скликання Клімовим, Митрошкіним, Волошенковим і Петриком на розгляд Верховної Ради було внесено законопроект, який передбачає, щоб певний відсоток від приватизації ОПЗ окремо пішов до обласного бюджету й окремо – до бюджету міста Южного. Будь-які розмови про те, щоб передати соціальну сферу місту, я вважаю неправильними. Якщо вже не буде іншого виходу, то місто на це піде. Але за сьогоднішнього бюджету він просто не в змозі буде утримувати цей об'єкт. Я вважаю, що ми маємо проконтролювати цей процес і не пересмикувати ситуацію. Гадаю, в основі нинішнього конфлікту лежить те, що певні люди засумнівалися, що завод піде не в ті руки, які їм би хотілося. Але це мають бути не руки, які "нічого не крали", а які справді здатні ефективно керувати заводом і забезпечити надходження від заводу, які є на сьогоднішній день. Зауважу, що в умовах конкурсу також записано певні обмеження економічного характеру, для того, щоб не допустити зниження надходжень до бюджету, не допустити жодних схемних або мінімізаторських справ стосовно оподатковування заводу.
– Ще одне запитання – доля ЄВРО-2012. Які перспективи участі міста у проведенні чемпіонату?
– За усіх попередніх оптимістичних розмов, маю сказати, що на сьогоднішній день наші перспективи досить смутні. ФК "Чорноморець" фактично самотужки готовий був витягти усю спортивну складову. Керівництво ФК "Чорноморець" запропонувало місту як власникові стадіону "ЧМП", відреставрувати стадіон і назвати його іменем великого тренера Віктора Євгеновича Прокопенка. Але Міністерство оборони України затягує із вирішенням питання навіть не про передачу у власність, а про тимчасове використання стадіону СКА футбольною командою "Чорноморець" на період реконструкції. Команда має тренуватися відповідно до норм УЄФА та ПФЛ. Стадіон СКА саме відповідає цим вимогам. З іншого боку з'явилися умільці, які намагаються внести у вуха керівництва міста необхідність винесення стадіону на територію Лузанівки, на поля зрошення або кудись ще. Я б хотів подивитися, щоб ті люди, які це пропонують, сказали це в очі уболівальникам "Чорноморця". Я впевнений, що керівництво міста цього не допустить. Адже це не просто спортивний об'єкт, але й символ футболу нашого міста, який любить дуже багато людей. Жодного іншого місця й жодних економічних аргументів одеські уболівальники, громадськість, я впевнений, не приймуть. Будь-які пересмикування у цьому плані будуть просто цинічними стосовно не лише до нашого футболу, але й у цілому до нашого міста й наших громадян.
Усі ці перешкоди чиняться із однією простою метою – комусь хочеться просто розвалити підготовку до Євро-2012. Я пропоную своїм колегам з оргкомітету Івану Васильовичу Плачкову та Едуарду Йосиповичу Гурвіцу разом звернутися і до Президента, і до Прем'єр-міністра для того, щоб вони вплинули на Міноборони для позитивного вирішення питання щодо тимчасового переходу ФК "Чорноморець" на стадіон СКА. Гадаю, що ми разом зможемо вирішити ситуацію, що склалася, й гідно підготуватися до чемпіонату.
