Чому "український П'ємонт" (ним прийнято вважати Львів та однойменну область) не зумів цього разу "вичавити" звичні 80, а то й 90 відсотків участі у виборах й не надихнув своїм прикладом інші галицькі області?

Причин спаду електоральної активності декілька. Головна: народ просто стомився від перманентного передвиборного/післявиборного процесу. Протягом останніх чотирьох років вересневі вибори до парламенту – вже треті за рахунком! У політично свідомій частині України, де зі своїми партійними уподобаннями народ давно визначився, неймовірно важко вмовити обивателя піддатися на солодкі умовляння здобувачів заповітних депутатських крісел у неблизькому Києві.

Ще однією причиною помітного спаду політактивності у цій частині України стала "драконівська" поправка до законодавства, ухвалена парламентом. Остаточною її метою було відітнути від виборів мільйони українців, які заробляють на хліб насущний за межами Батьківщини. Вимога щодо обов'язкової явки до місць постійного проживання за 3 доби до початку голосування пізніше осудили майже всі міжнародні спостерігачі та правозахисні організації. Проте, Держкомітет з охорони кордону методично фіксував кожне переміщення мешканців за межі країни – навіть у тих випадках, коли відсутність на батьківщині вимірювалася 5-6 годинами. Найсвідоміші "човники" й "несуни" (тобто українці, які переносять до країни Євросоюзу товар для продажу "на своїх двох") зуміли пересилити себе й влаштували "вихідні" із 27 по 30 вересня. Однак переважна частина "туристів" від поїздок за "турпутівками" не відмовилися.

Ще більш солідний загін нелегальних "заробітчан", які працюють в Італії, Іспанії, Португалії та і в сусідніх із Україною Словаччині, Польщі, Румунії та Угорщині, також не ризикнули повернутися на батьківщину заради хвилинного задоволення вкинути бюлетень до прозорої урни.

До чималого розчарування Партії регіонів, "відлучення" від виборів настільки численного загону прихильників прозахідних "Нашої України" та Блоку Юлії Тимошенко на результаті голосування майже не позначилося. Навіть незважаючи на неабияку службову запопадливість прикордонників, що виразилося у щоденному вишикуванні довжелезних черг із співвітчизників біля кожного із міжнародних пунктів пропуску.

До речі, декільком сотням українців, які вчасно повернулися на батьківщину, проголосувати однаково не дозволили: за документами прикордонслужби вони значилися "як такі, що перебувають за межами України". До цієї категорії потрапив навіть мер Донецька Олександр Лук’янченко, який разом із родиною на початку вересня на декілька днів відлучався до Росії із особистою метою. Проголосувати vіp-персоні вдалося лише пізно ввечері й то не без зусиль міськвиконкомівського адвоката.

Ще більш курйозний випадок мав місце у Івано-Франківську. Мешканці вулиці Вагилевича, які постійно курсують за кордон, у нововведених "передвиборних" документах були позначені прикордонниками, ну, не зовсім так, як слід було б. Коли люди прийшли голосувати, у виборчій комісії однієї із дільниць навідріз відмовилися видавати їм бюлетені: "човники", відповідно до довідки Держкомкордону, значилися мешканцями неіснуючої вулиці... Вагінальної.

Суддям обласних адміністративних судів у день виборів вже точно було не до жартів. Щогодини до них надходили десятки заяв щодо порушення прав виборців через "недоброякісну роботу" прикордонників. Суть проблеми полягала ось у чому: громадяни, які виїжджали за кордон і встигли повернутися до України, наприклад, 22, 24 або 27 вересня, відповідно до чинного законодавства мають право голосувати. Їхні прізвища були у списках, вони навіть напередодні (до 28 вересня) перевірили й знайшли себе в них. Проте, 28 вересня Держприкордонслужба передала списки до ЦВК, а та – до дільничної комісії; у цих "уточнених" списках значилося, начебто люди в Україні ...відсутні, отже, дозволяти їм голосувати не можна. Загалом, як і передбачали авторитетні фахівці у сфері юриспруденції, ідея із втручанням прикордонників до виборчого процесу обернулася масовим порушенням прав виборців. Деякі із наших співгромадян навіть подали позови проти... Держприкордонслужби.

У таких ось "завужених" рамках в Західній Україні БЮТ і здобув переконливу перемогу. Винятком стало хіба що Закарпаття, де більшість голосів – у пропрезидентського блоку "Наша Україна" – "Народна самооборона". Злі язики теревенять, начебто перемогу прихильникам Віктора Ющенка забезпечили представники ромської національної меншини. Вони прибували на виборчі дільниці цілими таборами, у кибитках і в дорогих іномарках, залежно від теперішнього майнового стану. Багато виборців, не володіючи ані українською, ані російською (тому що говорять циганською та угорською), прочитати назви партій та прізвища їхніх лідерів без сторонньої допомоги не могли. Втім, працівники виборчкомів клянуться: про те, як саме голосувати, вони ромам не підказували...

У Закарпатській області, як завжди, малоактивними були мешканці гірських районів (вони в неділю перебували переважно на заробітках у Європі) та мешканці Тячівського району, де більшість населення належить до угорської протестантської церкви й не голосують у силу релігійних переконань.

У Чернівецькій області перемогу майже у всіх районах здобув БЮТ; хіба що у Герцаївському районі, де переважають румуни, "тимошенківців" випередила Партія регіонів. "Нашоукраїнці" скрізь виявлялися другими-третіми.

У центральних, північно-західних та північних регіонах вибори засвідчили повний розпад "червоного пояса". Тобто ані комуністи, ані соціалісти до числа партій-переможниць не потрапили. Блок Юлії Тимошенко переміг навіть у Сумській та Рівненській областях – відповідно на батьківщині Президента Віктора Ющенка й першого № у списку "НУ"-"НС" Юрія Луценка. За "кучмівських" часів подібний результат неминуче призвів би до звільнення губернаторів областей, які не зуміли "забезпечити" бажаний Президентові результат. Цього разу , швидше за все, каральних санкцій не буде.

Взагалі третє місце "НУ" – "НС" стало ще однією сенсацією вересневих виборів. Очікувалося, що пропрезидентські сили "візьмуть" хоча б 18 відсотків. За порадою "знаючих людей" із американськими паспортами з передвиборних списків "Нашої України" було вилучено одіозних олігархів, члени ж Конгресу українських націоналістів увійти до Блоку не побажали самі. Якщо додати до цього повну відсутність "підривних дій" з боку Юлії Тимошенко (на відміну від виборів-2006 пані жодного разу не дозволила собі випадів на адресу "корумпованого оточення Ющенка"), ніщо не віщувало настільки жалюгідного результату.

Зате Партія регіонів, традиційно непопулярна у цих краях, зуміла не лише наростити свої досягнення у порівнянні із минулими виборами, а й "підстрахувати" південні та східні регіони, де показники ПР трохи знизилися.

У Житомирській області, наприклад, "регіонали" відстали від БЮТ зовсім ненабагато; до того ж в обласній раді їхня фракція має солідний вплив, а з недавніх часів і "свого" голову Ірину Синявську.

Як і слід було сподіватися, Київ віддав перевагу "незрівнянній Юлії". Що автоматично означає наближення перевиборів міського голови. Блок Юлії Тимошенко ініціює процедуру імпічменту Леоніду Черновецькому вже понад рік; зараз ця ідея як ніколи близька до втілення.

Другим містом, де БЮТ має намір змінити владу, є Перша столиця, тобто Харків. Знову ж, харків'яни продемонстрували 30 вересня свою готовність до змін. Партія регіонів набрала серед них незвично мало голосів на свою користь; "виручила" Харківська область. Говорять, завдяки неприкритому "адмінресурсу": керівники сільрад та сільгосппідприємств наказували підневільним людям голосувати "за кого треба".

Причини "недобору" голосів функціонерами ПР на Донбасі та на півдні України, як не парадоксально, криються ще й у нечіткій позиції їхнього вищого партійного керівництва. У той час як у "жовтогарячих" областях людей щосили готували до позачергових виборів, у "вотчині" Віктора Януковича робили вигляд, начебто передумов для них жодних немає. Навіть коли Прем'єр пішов у передвиборну відпустку й почав активно роз'їжджати по регіонах, основним мотивом його виступів було: "Чи потрібні нам ці вибори? Ці гроші ми могли б витратити на виплату пенсій, на зарплати бюджетникам, на допомогу малоімущим..." Оскільки Віктор Федорович говорив у середньому не довше 15 хвилин (після чого переміщувався вертольотом МНС до іншого району або області), народ губився у здогадах: то ж що насправді від мене потрібно – голосувати чи не йти на вибори?..

На підсумковий результат ПР вплинуло і катастрофічне зростання цін на продукти харчування та на комунальні послуги. Варто було Януковичу віддати розпорядження задіяти Резервний фонд Кабміну (щоб народ не розорився остаточно), як його політичний антипод Юрій Луценко вкинув у масу уїдливу сентенцію: "Держрезерв у нашій країні існує на випадок війни та на випадок правління Януковича..."

У південних областях – Одеській, Миколаївській та Херсонській – навесні й на початку літа теж заборонялося вголос говорити про можливості дострокових виборів. Керівник будь-якого рангу за "довільні" коментарі на цю тему міг запросто вилетіти з роботи. Через такі ось "затримки на старті" "регіонали" у підсумку недорахувалися своїх прихильників і в цих традиційно російськомовних областях.

Крим та місто-герой Севастополь, навпаки, своїм симпатіям не зрадили. Моряки українських ВМС практично одностайно "обрали" Прем'єр-міністром нині діючого політика. При Вікторі Януковичу грошове забезпечення служивих людей значно зросло, – щоправда, до заробітків "сусідів", офіцерів, мічманів та старшин Чорноморського флоту РФ українцям ще далеченько...