Читачі, мабуть, пам’ятають, що 9 серпня 2007 року на сторінках «ОВ» з’явилася проблемна стаття нашого спецкора Богдана Сушинського «Трагедія озера Китай», в котрій ішлося про справді трагічний стан, в якому опинилося велике прісноводне озеро, що пролягає поміж двома – Кілійським та Ізмаїльським – районами. Тоді наш кореспондент виїжджав на озеро на прохання голови Кілійської райради Володимира Боделана. Й ось щойно, у розмові з нашим кореспондентом, Володимир Боделан подякував газеті за дієву підтримку зусиль керівництва району по врятуванню озера, за те, що газета зуміла привернути увагу керівництва області, депутатів, широкої громадськості до цієї екологічної катастрофи.
Це справді видавалося дивовижним: величезне прісноводне озеро, яке поїло поля і живило криниці восьми прибережних сіл двох районів Одещини; яке здавна славилося своїми рибними та мисливськими угіддями та красою своїх заток і плавнів, – виявилося на межі загибелі. Що відбувається щось надзвичайне, я відчув одразу, по тривозі, яка лунала тоді, під час телефонної розмови, в голосі голови райради. Але коли разом з Володимиром Боделаном та кількома районними посадовцями, фахівцями і бізнесменами я побував на берегах Китай-озера, то був вражений: велетенська водойма настільки оголила своє днище, що загрожувала перетворитися на низку оточених болотами острівців.
Щоб не вдаватися до зайвих емоцій, вдамся до офіційних даних, з якими голови Кілійської та Ізмаїльської райрад, а також сільські голови всіх приозерних населених пунктів зверталися тоді (телеграмою) до Прем’єр-міністра країни Віктора Януковича. І з них випливало, що на початок серпня озеро Китай втратило до половини свого водного дзеркала.
“Люди залишаються без води, – мовилося в тому повідомленні на ім’я Прем’єра, – гине риба, флора і фауна озера на площі 7100 гектарів. Допоможіть виділити для уплати за електроенергію 1,5 млн гривень для заповнення озера водою з ріки Дунай. Електростанція для заповнення озера Китай водою підготовлена до роботи”.
Читачам, які, можливо, ніколи не бували у придунайських краях, нагадаю, що озеро Китай з’єднане з гирлом Дунаю одним з рукавів ріки, а точніше кажучи – протокою, яка дотягується від цього рукава до озера. Отож, поки рівень води в Дунаї достатньо високий, вона самотьоком потрапляє до озера. Саме ця обставина визначає характер і природне призначення й Китаю, і низки інших озер та озерець – Катлабуха, Саф’ян, Кагулу, Кугурлуя, Лунги, Кецелул-маре, Градешки... Неважко збагнути, що, з одного боку, під час дунайських повеней, ці озера стають місцем природного повеневого зливу, своєрідними аварійними резервуарами; з іншого, самим існуванням своїм, а також можливостями, які дарують зрошувальному землеробству, вони оживляють тисячі гектарів навколишнього випаленого, спраглого степу.
Пригадую, як і голови сільрад, і районні фахівці, такі як держінспектор державної екоінспекції в Одеській області Григорій Козлов, начальник Кілійського управління водного господарства Олександр Іваненко та інші, з тривогою говорили про те, що якщо ми дамо озеру загинути, то воно вже ніколи не відродиться. Мало того, загибель цієї велетенської водойми може призвести і до епідеміологічної катастрофи, оскільки матимемо величезну кількість загиблої живності. Тим часом, у зв’язку з різким зниженням рівня Дунаю, вже від 9 квітня шлюзи, які стоять на річково-озерній протоці, були закриті, недобір води в озері складав за оцінками фахівців до 18,3 млн кубічних метрів.
Що ж потрібно було, щоб врятувати озеро? Передусім, потрібні були гроші (суму вже названо), щоб оплатити електроенергію, яка піде на роботу помпової станції “Кофа”; потрібно було підняти рівень води з критичних 0,88 м до більш-менш сприйнятного 1 метра, а для цього слід було, як тут кажуть, “перегнати” приблизно 34 млн куб. метрів води.
Що ж зроблено зараз? Півтора мільйона гривень, які керівники районів та голови просили в уряду, їм, звичайно ж, ніхто не надав, і навіть не пообіцяли. А скільки ж коштів надали?
– Задля врятування озера Китай, – повідомив голова Кілійської райради Володимир Боделан, – нам було виділено 100 тисяч гривень з обласного бюджету. Ще десять тисяч гривень ми змогли виділити з бюджету району. Звичайно ж, ми просили і розраховували на більш значну суму державної підтримки. Але й цих коштів вистачило, щоб налагодити роботу помпової станції і, завдяки великій масі перекачаної води, припинити вимирання озера. Зізнаюся, що в усіх нас великі сподівання на осінні дощі, які і самі поповнять озеро, а головне, дозволять піднятися рівневі води в Дунаї. Ясна річ, небезпека для озера ще не минулася, але сподівання з’явилося.
Від інших людей я вже знав, що навіть тепер час від часу вода з Дунаю надходить до озера самотьоком. Її ще дуже мало, адже Дунай і сам був на межі виснаження, та все ж таки... Ну а подальша доля Китай-озера залежить від кількох факторів як природних, так і суто людських. Про природні вже мовилося: якщо осінь і зима будуть достатньо дощовими та сніжними, якщо оживуть місцеві степові річечки, такі як Киргиж та Киргиж-Китай, і струмочки; якщо наводняться притоки Дунаю...
Одначе прикрий досвід минулого літа показує, що в таких справах, як порятунок Китай-озера (і низки інших озер), природа нам уже не союзник, або ж союзник, але дуже зрадливий. Тому, на мій погляд, треба зробити так, щоб озеро, яке зараз перебуває між двома районами та вісьмома сільрадами, набуло свого реального господаря. Як ця установа називатиметься – “дирекція озера” чи якось по-іншому, не має значення. Головне, щоб цей господар узяв під свій контроль усі поливні (державні і приватні) станції, які діють нині на озері; щоб він реально знав, що відбувається з рибними та мисливськими запасами на ньому, та хто там і на яких засадах рибалить, полює, поливає...
Уже зараз слід створити резервний фонд озера, щоб не було так, що в розпал спекотного літа, коли Китай-озеро на межі загибелі, ми кидаємося у пошуках бодай якихось коштів, аби запустити помпи. Я, наприклад, так і не можу збагнути, чому на цьому величезному теплому південному озері досі не налагоджено було ні еко-туристичної інфраструктури, ні санаторно-курортної зони. Назва угорського озера Балатон перекладається просто – “на болоті”. Але подивіться, яку могутню туристично-лікувальну інфраструктуру зуміли створити угорці на цьому далеко не південному озері. Чому ж береги наших озер, береги Тилігульського, Хаджибейського, Дністровського та інших теплих, сонячних лиманів досі нагадують туристичні пустелі, і ні на що інше, як на дачні діляночки, фантазії у нас не вистачає? Чому досі на Китай-озері не було, скажімо, жодного прогулянкового катера, чому там нема мисливської бази, чому нема дешевих (без елітних прибамбасів, на бідність нашу розрахованих) туристичних баз, особливо баз для школярів? А все це – хоч якість та гроші, частина яких надходитиме і до фонду порятунку озера.
Передбачаю, що наступна весна та літо в долі Китай-озера будуть вирішальними. Якщо вони видадуться такими ж спекотними і посушливими, ми це чудове озеро можемо втратити. А разом із ним – мільйони кубометрів стратегічних – саме так, тепер уже стратегічних! – запасів прісної води. Яка й так незабаром буде дорожчою за паливо. То ж давайте не будемо розслаблятися, а краще подумаймо, як нам зберегти бодай щось, бодай якусь частину того, що колись звалося степовим морем Китай-озером.
