Країна в очікуванні початку роботи нового парламенту. Враховуючи досвід минулих коаліціад, сьогодні вже ніхто не може з повною впевненістю сказати, якою у підсумку буде парламентська більшість. Тому складання політичних пасьянсів як і раніше залишається популярною народною грою і дає політологам можливість заробити свій шматок хліба. З пропозицією дати свій прогноз розвитку політичної ситуації на рівні держави і в цьому зв'язку розповісти про подальші плани регіональної влади, ми звернулися до голови Одеської обласної ради Миколи Скорика.
– Миколо Леонідовичу, як Ви сьогодні оцінюєте результати дострокових виборів?
– Результатами виборів я особисто задоволений. У відсотковому відношенні наша політична сила набрала більше голосів, ніж у 2006 році. Левова частка заслуги у цьому належить Партії регіонів в цілому, яка на рівні уряду показала серйозну роботу щодо стабілізації економіки нашої країни. З другого боку, у цій перемозі є (мені хочеться в це вірити) певна часточка нашої праці. Я маю на увазі місцеві ради – обласну, міські, районні, де представники нашої партії або становлять більшість, або створили дуже серйозні фракції. Конкретні справи, які нам вдалося здійснити у досить короткий період, гадаю, теж вплинули на результат виборів по Одеській області.
Якщо говорити про масштаби країни, моє ставлення до того, що відбувається зараз у Києві, мабуть, таке ж, як і у більшості населення країни, поза залежністю від політичних поглядів. Всім вже добряче набридли нескінченні коаліціади і переможні реляції “Нашої України” – “Народної самооборони” та Блоку Юлії Тимошенко щодо того, якою повинна бути більшість. Категоричне заперечення ними широкої коаліції говорить про те, що ці політичні сили хочуть просто відрізати півкраїни від ухвалення рішень на рівні держави. Півкраїни просто хочуть подати як (не побоюся цих слів) людей другого сорту.
Мене, чесно кажучи, навіть не лякає створення коаліції «помаранчевих». Навпаки, їхні подальші дії, нелюбов до нашого міста і всього південного сходу, яка присутня у наших опонентів на якомусь підсвідомому рівні, я впевнений, тільки підвищать рейтинг ПР і політичних сил, що репрезентують наш спектр, як це було у 2005 році. Тому, вважаю, що за всіх ідеологічних розбіжностей, наші політичні сили повинні все-таки домовлятися, і, можливо, у чомусь обмежуючи власні інтереси, виходити на широку коаліцію і працювати разом. Інакше ми просто можемо втратити країну.
У будь-якому разі хотів би запевнити земляків, що обласна рада, більшість, яка сформована в обласній раді, продовжуватиме конструктивну лінію роботи в регіоні.
– Як, на Вашу думку, далі розвиватимуться події на політичному олімпі, і хто все-таки буде Прем'єр-міністром?
– Я не Нострадамус і не беруся пророкувати майбутнє. Не виключаю, що можуть бути найрізноманітніші повороти розвитку політичної ситуації. З приводу Прем'єра, з моєї точки зору, і тих людей, які голосували за ПР, було б логічно, щоб ним залишався Віктор Федорович Янукович. Але хто насправді очолить уряд після дострокових виборів, зараз складно сказати.
– Якщо Прем'єр-міністром все-таки буде Юлія Тимошенко, то не можна не враховувати, що її політична сила спробує змінити розстановку сил у регіонах. Яка, на Вашу думку, імовірність дострокових виборів до місцевих рад?
– Питання у тому, наскільки буде життєздатною більшість, яка склалася. Хоча на сьогоднішній день важко сказати, склалася вона чи не склалася. Наскільки я розумію, у планах політичних сил, які претендують на звання більшості, – заміна мерів та міських рад Києва та Харкова. Не виключений також варіант загальних виборів до органів місцевого самоврядування. З врахуванням результатів, яких домоглася Партія регіонів у вересні, місцеві вибори нас не повинні лякати. І якщо ми збережемо існуючу динаміку роботи, гадаю, що результат ПР на місцевому рівні стосовно 2006 року буде тільки поліпшений. У кожному разі, незалежно від того, будуть вибори у 2008-му чи вони відбудуться, як і належить, у 2011 році, ми працюватимемо настільки ефективно, наскільки нам це вдається. На найближчій сесії 9 листопада ми маємо внести чергові зміни до обласного бюджету. Це пов'язано з тим, що нам вдалося заробити додаткові кошти, які будуть спрямовані на соціально важливі питання. До цього процесу причетні не лише представники ПР, але і представники всіх фракцій облради. На рівні обласної ради ми намагаємося ухвалювати максимально консолідовані і виважені рішення.
– Після виборів в Одесі знову відновилися чутки про зміну губернатора. Що Ви гадаєте з цього приводу?
– Все може бути, але я поки що не бачу підстав для цього. За всіх проблем та розбіжностей, що виникали між головою облдержадміністрації та обласною радою, на сьогоднішній день наші відносини не можна назвати ідеальними, швидше – більш-менш конструктивними. Будь-які кадрові заміни потребують певного входження нового керівника у курс справи і подальшого притирання з органом місцевого самоврядування. При всіх проблемах, які були, я не прихильник кадрових змін і сподіваюся, що в нас буде досить тривалий термін роботи пліч-о-пліч з Іваном Васильовичем Плачковим.
– Миколо Леонідовичу, якщо говорити про національне самовизначення нашої країни, нашої держави, чи не здається Вам, що постать Романа Шухевича – не найбільш підхожа кандидатура на звання національного героя?
– Присвоєння звання Героя України Роману Шухевичу у цей складний зламний для країни час мені здається не зовсім своєчасним кроком. Можна погодитися з тим, що Роман Шухевич по-своєму боровся за незалежність України. Але є величезна кількість людей, які сприймають його не як національного героя, а як керівника націоналістичної організації, яка займалася на території Західної України досить серйозними, м'яко кажучи, протиправними діями як стосовно неукраїнського населення, так і щодо українців, які не підтримували точку зору очолюваної ним організації. І сьогодні мене лякає поділ нації на «справжніх українців і патріотів», які за те, щоб Роман Шухевич був Героєм України, і тих, хто не визнає його як героя нації, а отже, «вони не люблять свою батьківщину і не є справжніми українцями». Я люблю свою Батьківщину, поважаю Україну як незалежну державу. У 1991-му році я був на боці тих, хто боровся за незалежність і щиро вітав її проголошення. Але є речі, які я б не радив сьогодні перевертати з ніг на голову. Тому мені здається, що у цьому питанні дії наших політиків повинні полягати у тому, щоб спробувати зблизити дві різні позиції, інакше це може призвести до розхитування країни.
– Миколо Леонідовичу, скандал навколо Одеського палацу студентів певні ЗМІ намагаються показати громадськості міста як спробу обласної ради відібрати у студентів їхній будинок для того, щоб перепродати його, або ще для чогось. Можете прокоментувати цю ситуацію?
– Із задоволенням це зроблю. Справа у тому, що деякі наші політичні діячі обрали для себе професійну боротьбу незрозуміло за що. Раніш вони боролися за порятунок Одеської кіностудії незрозуміло від кого і від чого, зараз знайшли нове поле діяльності. Будинок Одеського палацу студентів – це спільна власність громад Одеської області, і це підтвердили вже кілька судів. Будь-яка власність повинна правильно використовуватися. Сьогодні йдеться про те, щоб Одеська обласна рада мала можливість керувати своєю власністю, контролювати її використання, насамперед, у частині неконтрольованої суборенди. Ми знаємо, скільки коштує оренда в районі вулиці Маразліївської (неважливо суборенда це або пряма оренда). По-друге, нормальне керування об'єктом припускає призначення власником його керівника. Цей об'єкт – не приватна власність фактично самозваного на сьогоднішній день керівника. Я можу запевнити одеситів, що ні про який перепродаж, ні про яке перепрофілювання, ні про яке вигнання гуртків, які там існують, не йдеться. Палац студентів залишиться Палацом студентів. До речі, гадаю, більшість одеських студентів, як розповідають наші колеги, на жаль, не знають, що в них є такий будинок, куди вони можуть вільно прийти і безперешкодно ним користуватися. У будинку буде наведено елементарний порядок у частині надходження орендної плати і в частині того, хто там перебуває. Гуртків самодіяльності тощо це ні в якому разі не торкнеться. Тому я можу закликати любителів поборотися за права одеситів спрямувати їхню хорошу енергію на справді добрі справи і зайнятися більш значимими для одеситів питаннями.
– Ще одна тема, яка вже досить тривалий час не сходить зі сторінок і телеекранів одеських ЗМІ, бурхливо обговорюється на сесіях міської ради – це позов Одеського міського голови до Промринку «7-й кілометр». Яка позиція обласної ради з цього питання?
– Для того, щоб говорити про позицію обласної ради з того чи іншого питання, щодо нього повинно бути відповідне рішення сесії. Оскільки такого рішення немає, я говоритиму особисто від себе, від партійної організації, яку я репрезентую, і від імені своїх колег по керівництву обласною радою. Звичайно нас ця ситуація не може не турбувати. У мене є багато запитань щодо самого процесу, затіяного навколо 7-го кілометра. Але мені б зараз не хотілося занурюватися всередину цієї теми. Не тому, що я боюся або не хочу її обговорювати. Через різні обставини ми, на жаль, ще не обговорювали це питання безпосередньо з Едуардом Йосиповичем Гурвіцем. Тому у цій ситуації, мені здається, було б неетично з мого боку розпочинати це обговорення за допомогою засобів масової інформації. Гадаю, що у найближчий час у нас буде зустріч з Едуардом Йосиповичем. Сподіваюся, що я одержу відповіді на всі питання, що цікавлять мене з цього приводу.
