…Що необхідно для того, щоб сільські клуби працювали активно і плідно? Без достатнього і стабільного фінансування, безумовно, не обійтися. Такого, щоб вистачало і на гідну зарплату, і на покриття всіх потреб сільської культури – від підтримання у належному стані самих клубних приміщень до купівлі нових костюмів, музичної апаратури тощо (повний перелік – широкий). І все ж найбездоганніше фінансове забезпечення себе не виправдає, якщо біля керма клубу (Будинку, Палацу) культури не буде стояти справжній професіонал, людина активна і творча. Більш того, – така людина навіть при мінімальному фінансуванні (що, власне, у нас і спостерігається) зуміє зробити чимало.
Марія Михайлівна Кирчук завідує двома клубами на території Баранівської сільради – у Малинівці і Сухомлиновому. Мало двох клубів на чотири села? Звичайно, мало, але міг би залишитися взагалі один, якби сільський голова Лариса Федорівна Токар не обстояла “маленький” клуб – Сухомлинівський.
– Його хотіли закрити, – я виступила на сесії проти. У людей повинно бути місце, де вони зможуть збиратися для спілкування. А якщо потрібно сільське зібрання провести або виборчу дільницю потрібно буде відкривати, що, “хату” спеціально для цього наймати? – говорить Лариса Федорівна.
Так було збережено Сухомлинівський клуб, який ще упорядковувати і упорядковувати. Поки що ж більша частина культурних заходів відбувається у Малинівському клубі, куди приїздять мешканці Баранового, Причепівки, Сухомлинового.
Марія Михайлівна Кирчук, за її власним визначенням, – “культпрацівник душею”. Вона народилася у Рівненській області, зростала у сім’ї, атмосфера в якій була проникнута творчістю.
– Батьки шили костюми, ставили вистави. Це й мені передалося. Ми всією родиною граємо у виставах, співаємо. Відразу після школи вступила до культпросвітучилища. Потягло мене до клубної роботи. Але не все відразу склалося. Довелося працювати на фермі, виховувати трьох дітей.
Попрацювавши недовго в наших краях, Марії Михайлівні довелося поїхати додому – доглядати батька і матір. Тривалий час була Марія Михайлівна регентом церковного хору. А нещодавно повернулася – і опинилася в тому ж клубі. І мимоволі почала порівнювати…
– Тоді було матеріально легше. Ставили вистави, виїздили з концертами – був у нас і народний хор. Тепер розпочинали буквально з нуля, не було нічого – ні відра, ні віника, ні… колективів. Чимало костюмів і декорацій я з дому привезла. Є у нас вже драматичний гурток, дитячий вокальний ансамбль. Хочу створити фольклорний колектив, який би виконував старовинні народні пісні. Українська пісня повинна жити!
Зовсім нещодавно почало відроджуватися культурне життя на території Баранівської сільради, а враження від малинівських концертів і в їхніх учасників, і у глядачів довго не марніють. Тут відзначають всі свята: державні, релігійні, фольклорні, провадять шоу-програми та концерти. Особливо стараються, коли потрібно привітати ветеранів та дітей. Сільський голова Лариса Федорівна Токар бере на себе турботу про спонсорів, які з готовністю відгукуються, а Марія Михайлівна забезпечує художню частину. Добре, що талантів “на місцях” вистачає.
Особливість же села Малинівки у тому, що тут вже понад десять років мешкають турки-месхетинці, що покинули рідні місця в епоху “розпаду Союзу”. І так щасливо склалося (не само собою, звичайно, а завдяки добрій волі обох сторін), що живуть вони у мирі та злагоді з корінними мешканцями Малинівки. Відгуки про них – як про працелюбних, хазяйновитих людей, що шанують свої традиції, історію, культуру. І з повагою ставляться до культури і традицій землі, що стала для них другою батьківщиною. До цього часу згадують очевидці про те, як одна з дівчаток та її мати співали пісню українською мовою “Край, мій рідний край”. А дівчинка-українка виконувала турецький танок…
– Якщо говорити про “інтернаціональне виховання, – коментує Лариса Федорівна Токар, – то кращих прикладів – не потрібно. Побільше б таких об’єднуючих свят – було б спокійніше у державі.
Для “цілковитого щастя” (до якого, насправді, ще далеко) потрібно забезпечити теплом Малинівський “осередок культури”. Воно і буде, коли з’явиться у селі газ. А оскільки і влада, і місцеві мешканці взялися за це серйозно, то чекати “блакитного палива”, судячи з усього, недовго, – тільки б гроші виділили. Втім, зимові свята “Андріївські вечорниці” з варениками, конкурс “Супер-Дід Мороз” та інші відбудуться у будь-якому разі. І тепло буде не стільки від калориферів, скільки завдяки атмосфері творчості і єднання, які вміють тут створювати.
Свята – святами, але і в будні є що показати у Малинівському клубі. Маю на увазі “українську світлицю”, створену Марією Михайлівною. Так, у багатьох сільських клубах і школах є подібні фольклорно-етнографічні “куточки”, міні-музеї, але у Малинівці світлиця – особлива! Багато експонатів – старовинний посуд, предмети домашнього побуту, знаряддя селянської праці, предмети декоративно-прикладного мистецтва зібрала Марія Михайлівна в односельців. Тепер вони у захваті від того, що вийшло, – хоча, як самі зізнаються, вдома у них всі ці експонати просто “валялися”. Родзинка ж Малинівської світлиці у тому, що чимало сімейних реліквій привезла сюди Марія Михайлівна, створивши, таким чином, куточок рідного дому. Материні нитки, сувеніри, зроблені руками батька, вишивки, – вишивати вона майстриня! В українській світлиці, у клубі села Малинівка – справжнє тепло “батьківської хати”.
