КОЛИ ПРИ ВЛАДІ – ОДНОДУМЦІ
Ще зовсім недавно люди обізнані, обговорюючи стосунки між керівництвом Ананьївської райради і райдержадміністрації, тяжко зітхали: «Добра там не буде...» Оптимістичні надії на те, що час все розставить по своїх місцях, не збувалися. Конфлікт у владі поглиблювався і розширювався. Один від одного, як зачумлені, сахалися співробітники ради і адміністрації. На очах погіршувалися показники району у соціальній сфері. Доходило до парадоксу: щоб одержати інформацію від співробітника райдержадміністрації, мені, журналістові обласної газети, відрядженій до райради, довелося шукати безліч обхідних шляхів. А вся проблема полягала у тому, що у моєму матеріалі розповідалося про діяльність голови райради...
Конфлікт розтанув, як торішній сніг, коли головою Ананьївської райдержадміністрації став Василь Михайлович Вєлков.
Голова райради Микола Олексійович Балан говорить:
– День 29 грудня 2006 року, коли призначили Василя Михайловича, я запам'ятав назавжди. Відтоді для району пішов новий відлік часу. Розпочалася плідна нормальна робота двох гілок влади на всіх рівнях. Часи, коли співробітникам райради не рекомендувалося заходити до адміністрації, відійшли у минуле.
Всю роботу місцева влада почала виконувати разом .Спрацьовуватися практично не довелося – і Вєлков і Балан – досвідчені апаратники у найкращому значенні цього слова і розуміють один одного чудово.
Результатом їхньої злагодженої роботи стали випереджальні темпи зростання соціально-економічного розвитку району. За роки конфлікту у владі Ананьївський район почав плестися у хвості обласного списку – на 30-32 місці з 33 районів. Зараз же дотаційний, дуже небагатий Ананьївський район менше ніж за рік перемістився на 18-те місце в області. А це – зміна на краще не одного показника, а всіх 35, що враховуються при складанні рейтингу.
Про ще один показник якості роботи місцевої влади мені розповів голова райдержадміністрації Василь Вєлков.
– Люди з кожним днем все частіше приходять на прийом. Причому, до якого керівника вони прийшли, той їхні проблеми і розв’язує, – говорить Василь Михайлович. – Спочатку такого не було. Зараз же народ побачив, що влада займається не боротьбою, а роботою – і пішов до нас. А розв’язані проблеми населення – це зростання довіри до влади.
З обміном інформацією та відсутністю дублювання у роботі двох гілок влади в Ананьєві все просто.
– Я буваю на апаратних нарадах у райдержадміністрації щотижня, – говорить М.О. Балан. – А Василь Михайлович Вєлков бере участь у наших координаційних радах, присутній на засіданні президії райради, постійних комісій, обов'язково бере участь у сесіях райради. Це допомагає нам виробляти спільні рішення і разом розв’язувати важливі для району проблеми.
Справжнім випробуванням, яке обидва керівники витримали з честю, виявилася НП районного масштабу – підтоплення села Долинського. Після сильного дощу село затопило. Було підтоплено близько 20 будинків, забито намулом і заражено (велика вода несла останки загиблої птиці і худоби) колодязі, засмічено двори і вулиці.
Балан і Вєлков приїхали на місце НП майже одночасно. Оглянувши потерпіле село, почали визначатися: які проблеми можуть розв’язати сільський голова, що можуть і повинні зробити на своїх подвір'ях місцеві жителі і чим зможе допомогти районна влада. З місцевого бюджету одразу ж було виділено кошти на ліквідацію надзвичайної ситуації. В усуненні її наслідків взяла участь санепідемстанція, місцевий підрозділ МНС, інші районні служби.
У результаті протягом двох тижнів було надано першу необхідну допомогу жителям Долинського, хто її найбільш потребував .
До села приїздили голова облради Микола Скорик, його заступник Микола Тіндюк. Було надано необхідну допомогу. Вдалося навіть придбати будинок для однієї з багатодітних родин.
– Кожен робочий день розпочинався з обговорення ситуації у Долинському, – згадує В.М. Вєлков. – Ми з Миколою Олексійовичем обговорювали, що вже зроблено, що ще треба зробити. І в результаті наслідки НП були ліквідовані досить швидко.
Так само діяли і на збирання врожаю. Всі чудово розуміють, що хліб – всьому голова. Тому і сільські голови, і фахівці райдержадміністрації днювали і ночували на робочих місцях, роблячи все можливе, щоб минулого проблемного літа зібрати все до останньої зернинки.
У нинішніх спільних планах райради і райдержадміністрації – нормальне проведення зимового опалювального сезону в районі. У школах, дитсадках, лікарнях повинно бути тепло – це найголовніша і щоденна мета. Серед глобальних же завдань – завершення реконструкції пологового відділення місцевої лікарні і початок першої черги ремонтних робіт Ананьївського водопроводу. Над втіленням їх у життя напружено працюють обидва керівники.
– Я їжджу до облради, Василь Михайлович – до облдержадміністрації, – розповідає М.О. Балан.– Ходимо і випрошуємо гроші. Притім не соромимося. Адже в Ананьївському пологовому будинку вже півтора року не можуть народжувати жінки, їх відвозять до інших пологових будинків. А ми, місцева влада, вважаємо: ананьївські малята повинні з'являтися на світ на рідній землі. Заради цього і з простягненою рукою походити не гріх, і оббивати пороги у владних кабінетах. Ідея ремонту Ананьївського водопроводу вартістю 1 мільйон 300 тисяч гривень – теж наше спільне дітище ...
Все це – для людей. А заради них потрібно вміти працювати разом, незалежно від політичного забарвлення. Адже соціальна і політична культура людей перебуває у прямій залежності від зростання економічного рівня...
Альона ВОЙТЕНКО, «Одеські вісті», м. Ананьїв
ЗАВЖДИ РАЗОМ МАЮТЬ ЙТИ СПРАВИ І ПЛАНИ
І тоді буде результат, у цьому переконаний сільський голова села Кордон С.І. ЖОВТОБРУХ
– Сергію Івановичу, перш ніж поїхати до Вас, багато почула про красу та перспективи вашого села...
– Так, місця в нас чудові. Кордону повезло, що він розмістився серед найродючіших земель на березі найчистішого в області лиману. Неподалік залізнична станція Кремидівка, а до райцентру рукою подати, всього дванадцять кілометрів. Навколо села – величезний дачний масив, городяни, і насамперед одесити, гідно оцінили наші природні багатства.
– Городяни, так. А ось чи цінують ці блага ті, хто тут народився й виріс. Нещодавно побувала у місцевій школі і майже усі випускники цього року розповіли про своє бажання виїхати до міста...
– Дивлюся на це інакше, адже треба ж одержати спеціальність, без неї ходу немає. Ось я закінчив цю ж школу, теж навчався в Одеському медучилищі, потім повернувся до рідного села. Юним властиво шукати, тут їм дорікнути ні в чому. З другого боку, згодний, особливої любові, а тим більше бажання залишитися в рідному селі, ми не спостерігаємо. Але що ми самі для цього робимо? Давайте чесно відповімо – дуже мало. А тим часом, якби кожний з нас на шматку рідної землі зробив усе, що може, жили б ми зовсім по-іншому. Із цією ідеєю я не розстаюся з того самого дня, коли мене обрали сільським головою.
– Напевно, реалізувати її не так просто. Адже одними закликами не навчиш любити свою землю...
– Так, але якщо село, у якому народився і живеш, привертає увагу своєю чистотою та порядком, то й ставлення до нього буде іншим. А розпочали ми саме із цього. З кожного двору, з кожної вулиці. Сьогодні вже важко згадати, як з'явилося це негласне змагання – чий будинок, чиє подвір'я чистіші, охайніші. Хтось пофарбував хвіртку, посадив квіти, а сусід не відстає – чим я гірший? І тепер усі наші три села, а це Кордон, Мар’янівка, Пшенянове, вважаються кращими щодо благоустрою. І не лише у районі, але і в області. За цим показником ми офіційно визнавалися неодноразово переможцями. А за підсумками роботи нас три роки тому облдержадміністрація нагородила автомобілем. З того часу ми завжди посідаємо призові місця – і газонокосарки нам вручили, і комп'ютери, які, до речі, використовуємо у своїй сільраді.
– У трьох селах понад триста осель, і напевно, не усі вони благополучні...
– Так, є важкі сім’ї і в нас, але скидати їх із рахунків ми не маємо права. Регулярно провадимо рейди, викликаємо недбайливих на комісії. І якщо в оселі брудно, а діти напівголодні блукають по двору, повірте, таким горе-батькам ми спокою не дамо. Перестерігаємо, суворо попереджаємо. Приїжджаємо наступного разу – вже і стіни побілено, й піч натоплено. Цю роботу за нас ніхто не зробить. То ж нашим депутатам, а їх у нас у сільраді п'ятнадцять чоловік, є чим займатися. Ось сьогодні приймає відвідувачів В.М. Заболотна – секретар сільради. Багато звертань пов'язано із приватизацією ділянок, особливо дачних, із пільгами. Адже в наших селах мешкають і учасники, і діти війни, і воїни-інтернаціоналісти, і вдови померлих інвалідів ВВВ. Доводиться провадити роз'яснювальну роботу, тим більше, що наступного року ставиться питання щодо фактичного придбання самого палива, а не видачі коштів.
– Але ж до Кордону проведено газ, і, напевно, необхідність у вугіллі, у газових балонах взагалі незабаром відпаде...
– Так, у жовтні газову трубу завели до нашого села, частину коштів виділили із облбюджету, частину із районного. До речі, підтримку керівників району (Д.І. Макосій, Л.Я. Прокопечко) ми завжди відчуваємо не на словах, а на ділі. Ось і цього разу розраховуємо, що частину витрат щодо вуличного розведення газових мереж візьме на себе район, решту сільрада сама потягне. Що стосується газифікації кожної оселі, то тут кожний буде вирішувати за себе. Ламаємо голову над тим, як бути із малозабезпеченими...
– Але ж є ще школа, де теж мріють про блакитне паливо.
– Тут, я гадаю, проблем не буде, це у нас – першочерговий об'єкт. Нещодавно діти одержали шкільний автобус (це особиста заслуга Л.Я. Прокопечко), завершено ремонт покрівлі. Але невтомний директор Людмила Вікторівна Чернега вже озвучила нову проблему – ремонт вікон. Хто має долучитися насамперед? Звичайно ж, сільрада. На щастя, у нас в районі є міцні сільгосппідприємства. Це – ТОВ "Кордонське" та "Лан". Вони багато допомагають дітям. Які, до речі, одержують повноцінні, смачні обіди, сніданки, мають непогану спортивну базу. Спорт у нас взагалі у великій пошані, наші селяни – неодмінні учасники і переможці спортивних змагань, які провадяться товариством "Колос" серед сільських та селищних рад. Дивіться, скільки у нас кубків та почесних грамот... Вважаю, що це заслуга депутатів, які, незважаючи на труднощі, й насамперед фінансові, змогли повністю зберегти соціальну сферу. У нас працюють два клуби, бібліотека, регулярно провадяться концерти, свята.
Звичайно, без проблем не обходиться. Конче потрібні молоді кадри: фельдшери до ФАПів, художні керівники, організатори дозвілля до клубів. Тим більше, що села у нас перспективні, особливо якщо врахувати, що ми володіємо таким багатством, як Тилігульський лиман. Експертна оцінка вчених показала, що прибуток лише від використання лікувальних лиманських грязей може обчислюватися десятками мільйонів доларів. Із метою збереження унікальних природних комплексів, організації відпочинку населення створено регіональний ландшафтний парк "Тилігульський". Свою землю потрібно берегти і любити, а вона віддячить сторицею!
Віра ЯСІНСЬКА, «Одеські вісті», Комінтернівський район
ПРО ТЕ, ЩО ПАМ'ЯТАЄТЬСЯ ЗАВЖДИ
Георгій Георгійович ГЕВРЕК, депутат Прямобалківської сільської ради Арцизького району, головний агроном ДГ ім. Кутузова:
– Запам’яталося особливо те, що нинішній рік став по-своєму ударним у благоустрої села. Прокладено два кілометри водопроводу, вода підведена до клубу та дитячого садка, для якого придбано усе необхідне. До новорічних свят запрацює і вуличне освітлення. Мені та моїм землякам надовго запам’ятається те, що нам присудили перше місце (заслужене!) серед сільських та селищних рад півдня Одещини у обласному конкурсі на кращий благоустрій та санітарний стан сіл.
Леонтій КОЛІСНИЧЕНКО, голова постійної депутатської комісії Великодальницької сільської ради Біляївського району:
– У кожного депутата буває багато пам'ятних зустрічей та подій. Усіх не переповіси. А зараз, коли Ви поставили запитання, я мимоволі згадав, як за ініціативою сільської ради усі депутати вийшли на своєрідний суботник щодо упорядкування цвинтарів. До них приєдналися керівники підприємств, установ, громадських організацій. А коли розпочалася робота, до неї долучилися багато мешканців, хоча їх ніхто до цього не зобов'язував. Працювали усією громадою. Підрізали дерева й кущі, упорядковували й фарбували огорожки, могили. Вивезли близько 60 самоскидів сміття.
А коли завершили справу, зібралися за накритими столами і пом'янули усіх тих, хто спочиває на дев'ятьох сільських цвинтарях. Тепер серед них немає занедбаних, усі перебувають під доглядом громади.
Чому особливо запам'ятався той день? Та тому, що він якось по-особливому об'єднав людей і підтвердив: пам'ять про тих, кого з нами вже немає, не повинна вгасати, вона надає сил живим, підживлює їхні душі та серця поживою духовною. Гадаю, що нам треба частіше провадити подібні акції, які об’єднують людей. Конкретних приводів для цього у кожного органу місцевого самоврядування задосить.
Ігор ДЕХТЯРЬОВ,
депутат Ізмаїльської міськради
– Запам'ятовуються, насамперед, добрі справи. Наприклад, на сесії, що завершилася у середині листопада, а розпочалася ще у вересні, ми ж змогли принципово підійти до питання про захист прав жительки міста Інни Маркелівни Суворової. Вона з обуренням говорила про проблеми, що виникли у зв'язку з тим, що підприємець, який орендує територію, що поруч розташована, не виконував відповідних вимог, внаслідок чого було порушено каналізацію. Це призвело і до погіршення санітарного стану житлового будинку, який розташований поруч, того самого, де живе Інна Маркелівна.
Депутати, вислухавши і Інну Маркелівну, і підприємця, гадаю, зробили правильний крок, вирішивши не продовжувати договір оренди і задовольнивши тим самим претензії виборниці.
Але наскільки часто ми ще тупцюємо на місці, не виявляємо необхідної толерантності. Скільки часу в нас віднімають і ветування, а потім голосування за скасування вето навіть там, де вето накладається, по суті, з питань не таких важливих.
Катерина Петрівна ТРУШ, депутат Арцизької міської ради:
– Мої підопічні переважно середнього та старшого віку. Проблем побутового характеру у них задосить. Протікають дахи, немає нічного освітлення… З усім цим вони звертаються до мене. Радує те, що відремонтовано під’їзди багатоповерхівок, освітлюються вночі вулиці. Додалося дерев та кущів.
СПІЛЬНИМИ ТУРБОТАМИ ЖИВУЧИ
"Вважаю, що той, хто не приділяє людям похилого віку, особливо фронтовикам, уваги, не допомагає їм конкретно, не прислухається до їхньої думки, не повинен перебувати в органах влади". Ці слова сказав Великодальницький сільський голова Валентин Григорович Рибак.
Ось вже третє скликання, перебуваючи на чолі Великодальницької сільської ради, він ані на день, ані на годину не забуває про те, як важко живеться нині ветеранам і що вони сподіваються на підтримку місцевого самоврядування.
Перед тим, як зустрітися із сільським головою, я поцікавився у людей похилого віку, чи відчувають вони на собі турботу місцевої влади і як? І почув багато вдячних слів. Приємно було, що називали конкретні факти. За кожним інвалідом та учасником ВВВ закріплено лікаря, який відвідує їх вдома. У місцевій лікарні виділено дві палати для ветеранів (я побував у них і розмовляв із пацієнтами, які дуже задоволені такою увагою). Влада подбала, щоб у будинках ветеранів взимку було тепло. Зорали земельні ділянки. Усім завезли капусту, моркву, буряк та по 100 кг пшениці безкоштовно. А цими днями їх порадують десятьма літрами соняшникової олії, якщо врахувати ціни, що підскочили на неї, то це солідна підтримка для кожної сім’ї. У місцевій аптеці ветерани одержують ліки за пільговими цінами, а то й безкоштовно. Їм за необхідністю видають слухові апарати.
Коли, ознайомившись із клопітним життям Великого Дальника з його десятитисячним населенням, постукав до кабінету сільського голови, у нього на прийомі був ветеран-фронтовик Микола Іванович Луна, відзначений найвищою солдатською нагородою – медаллю "За відвагу" та двома орденами. Коли ми залишилися удвох, я попросив висловити свою думку про сільську раду та її голову. Микола Іванович сказав: "Усі люди тут на місці. А Валентин Григорович гідний такої посади. Якщо б сьогодні за нього довелося голосувати, то, впевнений, вісімдесят відсотків будуть за нього. А старший люд – увесь. Він нас без черги приймає. Знає наші турботи. Мені ремонт вдома зробили, два нових вікна дали, районну газету передплатили, город зорали... Дай їм Боже здоров'я. І вітають не лише 9 Травня, а завжди пам'ятають про нас. Добре проходять "блакитні вогники".
Коли Рибак повернувся до кабінету, передав йому думку авторитетного ветерана і про нього, і про його команду. Він зніяковів і відповів: "Ми у неоплатному боргу перед людьми похилого віку. Я в них багато чому навчився і вчуся. Вони в міру своїх сил допомагають нам. Нещодавно ми, сільська рада, керівники підприємств та організацій, педагоги, наші козаки провели своєрідний суботник – навели порядок на дев'ятьох цвинтарях. І ветерани не відсиділися вдома, допомагали. Вони з дітьми зустрічаються, у школі – бажані гості. А учні шефствують над ними".
Я побував потім у місцевій школі і з хвилюванням читав спогади ветеранів, записані дітьми, фотоальбоми із біографіями учасників ВВВ, дослідницькі роботи. І переконався у тому, що в селі існує плідний зворотний зв'язок між поколіннями.
Коли Валентин Григорович говорив, що у 2006 році на адресну допомогу ветеранам було виділено 8,5 тисячі гривень, а цього року 18600, що вдалося газифікувати ще два будинки інвалідів ВВВ і придбано необхідне обладнання ще для одного, я ще раз переконався у тому, що курс сільської ради на соціальний захист ветеранів розраховано не на одноразову кампанію, а є постійним, розрахованим на перспективу зростання.
На прощання Валентин Григорович попросив, щоб я особливо не виставляв його роль як керівника, і назвав імена тих людей, завдяки яким вдається підтримувати у земляків надію на поліпшення життя та поступово поліпшувати його. Багатьох назвав сільський голова, і насамперед своїх колег-депутатів. А ще особливо виділив Леонтія Івановича Колісниченка, Ігоря Анатолійовича Бандурка, Миколу Олександровича Цандора, Анатолія Миколайовича Марієнка, Миколу Яковича Родіонова, Григорія Васильовича Курпола і, звичайно ж, керівника ветеранської організації Миколу Федоровича Романенка.
Віктор МАМОНТОВ, «Одеські вісті», Біляївський район
