ПІДБИТО ПІДСУМКИ
Відбулася розширена Військова рада Південного оперативного командування. У її роботі взяли участь командувач військ ПівдОК генерал-майор Петро Литвин, його заступники, офіцери штабу, командири військових частин, та керівники установ, а також представники органів влади, силових відомств тощо.
Перед учасниками виступив виконувач обов’язків першого заступника голови Одеської облдержадміністрації Микола Кісеолар. Він довів до відома присутніх суспільно-політичну та соціально-економічну ситуацію, яка склалася у нашому регіоні, підкресливши, що вона в Одесі та області є контрольованою і прогнозованою, а економіка має надійні позитивні тенденції. Він також розповів про взаємодію облдержадміністрації та військових формувань, розташованих в регіоні. Зокрема було зазначено, що триває робота з допомоги у вирішенні питань житлового забезпечення військовослужбовців та їхніх сімей. Так, у 2007 році сплановано виділити понад 8 мільйонів гривень на будівництво житла для військовослужбовців. Впродовж цього року було передано в комунальну власність 135 військових містечок і триває робота щодо передачі ще 35. Вирішується питання передачі військових містечок Одеського інституту Сухопутних військ та спортивного комплексу СКА.
В ході засідання члени Військової ради Південного оперативного командування розглянули підсумки підготовки та реформування військових формувань оперативного командування упродовж 2007 року.
Мирослав ІЛЬЯШ
ЗАЛИШИТЬСЯ ПАМ'ЯТЬ ЖИВА
Чверть сторіччя минуло з того часу, як група ветеранів війни об'єдналася у «Фірму «246» з випуску та реалізації книжок і фотоальбомів».
Дивна, однак, ця фірма. Прибутками тут і не пахне. Навпаки, видання поглинають солідну частину пенсій ентузіастів. Іноді допомагають меценати, які розуміють важливість роботи ветеранів. Так воно і є, оскільки у книжках та альбомах розповідається про солдатів Великої Вітчизняної і про тих, хто сьогодні працює на благо країни.
Пам'ять підступна. Що пам'ятається сьогодні, то через день, через рік забудеться. Війна для сьогоднішніх дітей – просто параграфи підручника з історії. Сумно, але факт: за опитувань багато учнів навіть не знали, хто із ким воював у тій війні і хто став переможцем.
Пам'ятати священну війну потрібно. Вшановувати її героїв – потрібно. І тих, хто вже відійшов до іншого світу, й тих, хто живе й діє. Тому важливо збирати і зберігати будь-які документи тих часів, свідчення. Цим і займається фірма "246", яка за минулий час випустила 25 книжок та альбомів. Створила фірму Єлизавета Романівна Рибалко – ветеран війни, журналістка. Більшість книжок написала вона самотужки або у співавторстві із колегами-видавцями. Сама вона – людина нелегкої долі та невичерпної енергії. Одна з її книжок називається "Історія одного життя". Передмову до неї написав чоловік, про якого потрібно сказати особливо. Микола Семенович Подолян, член президії обласної ради миру, Почесний член Ради ветеранів Приморської армії, – син солдата. Він надає велику допомогу видавничій групі й сам входить до неї. "Нове видання, – пише він, – чергове нагадування про те, що найвища мета життя кожного – служіння своїй Батьківщині, про те, якою дорогою ціною дісталося нам життя". У книжці Рибалко розповіла, як у 16 років опинилася у партизанському загоні, а в серпні 1943 року прийняла присягу і воювала у складі 77-ї стрілецької дивізії. З нею Ліза потрапила до самого пекла – під Сталінград. Що таке медсанбат – розповідати не треба. Під бомбами та снарядами, серед пожеж, у голому, відкритому кулям степу санітарки витягували з поля бою поранених. Потім був довгий бойовий шлях – брала участь вона у визволенні Криму, Білорусії, Литви. Нагороджена орденом Червоної зірки та медалями.
На фронті Ліза написала першу свою замітку до дивізійної газети. Вже тоді вона зрозуміла, що хоче стати журналістом. Доля визначила їй інші дороги, але до газет вона дописувала постійно. Її головною темою був подвиг народу у Великій Вітчизняній. Єлизавета Романівна почала збирати матеріали про своїх однополчан. На зустрічах, а вони проходили багато років, фотографувала ветеранів, знімала їх на плівку (створила 13 аматорських фільмів), записувала спогади. Із 1982 року почала видавати свої книжки. Перша, "Слідами Перемоги" (нариси про героїв боїв за Крим), вийшла у Сімферополі. Тираж розійшовся як подарунок до бібліотек, шкіл, музеїв. Потім Рибалко випустила фотоальбом "Тим, кому випало жити". Двохсотріччю Одеси було присвячено книжку, ілюстровану фотографіями, "Ми цій пам'яті вірні" – про наших ветеранів. Потім пішли інші, де вона розповідала про своїх однополчан. На 70-річчя Єлизавета Романівна зробила собі подарунок – випустила книжечку власних віршів. А у 2007 році вийшла "Збірка віршів моїх друзів". Авторами були члени редколегії фірми "246" Валентина Машина, Олександр Парфьонов, Валентина Нікішкіна та інші ветерани. Лейтмотив усіх творів можна виразити коротким рядком із одного вірша: "Залишиться пам'ять жива".
Кілька книжок та альбомів присвячено нашим сучасникам – "Початок та кінець XX сторіччя", "Особи третього тисячоріччя: Малиновський район". Видані книжки Єлизавета Романівна безкорисливо передає ветеранським та іншим організаціям. У її архіві зберігається подяка Центрального музею Великої Вітчизняної війни (Москва) за те, що вона передала у дар дев'ять книжок. "Пізнавальні та гідні заслуженої уваги, вони, безсумнівно, будуть використані у науковій праці та при підготовці тематичних виставок", – говориться у листі. Багаторічна дружба пов'язує Рибалко із рухом "Юні карбишевці", який провадить військово-патріотичну роботу на пострадянському просторі. Сама Єлизавета Романівна із чоловіком здійснювали поїздки і на зліт учасників руху до Москви, й до далекого Казахстану – до міста Актюбе, до школи № 26, де діє музей Героя Радянського Союзу генерал-лейтенанта Д.М. Карбишева. Куди б ветерани не їхали, вони везуть у подарунок книжки. Всього розповсюджено понад 100 тисяч примірників, зокрема до 14 країн.
Остання за часом робота фірми – книжка "Хранителька пам'яті". Ніна Гладченко, автор-упорядник, є членом редколегії, головою первинної організації ради ветеранів війни та праці у Малиновському районі (дільниця № 3). У роки Великої Вітчизняної вона була підлітком, але вже мала виробничий стаж. Вона вважає за свій обов'язок передати знання про війну молодому поколінню, тому із 1945 року збирає матеріали з цієї теми. У її архіві – газетні вирізки, фотографії, портрети героїв, листівки. З них Ніна Іванівна зробила на свої кошти шість альбомів, які передала до шкіл району. А тепер вийшла в світ книжка. У ній зібрано історичні документи, нариси про командувачів фронтів та інших воєначальників, про рядових солдатів, про героїв України. Вміщені в книжці навіть пісні років війни – щоб не забували їх діти, онуки та правнуки. А завершують книжку матеріали про людей, які сьогодні роблять добрі справи. Безсумнівно, таке видання буде корисним у роботі із підростаючим поколінням. Редактором та спонсором книжки виступила Єлизавета Романівна Рибалко, майор медичної служби, а також Іван Дем'янович Паламарчук, пенсіонер, майор танкових військ.
Насичене життя у Єлизавети Романівни та членів редколегії фірми "246". Життя підказує їм усе нові й нові теми. І вони здійснять задумане, було б здоров'я.
Вероніка КОВАЛЬ
