Валентина Петрівна Венгровська була обрана головою Кривобалківської сільської ради у 1980 році. Молоду вчительку історії місцевої школи рекомендував на відповідальну посаду райком партії. Двадцять сім років плідної діяльності Валентини Венгровської на керівній посаді підтверджують: вибір було зроблено правильний.
Вже будучи головою сільради, Валентина Петрівна здобула другу вищу освіту. Дипломований філософ, вона згодом дійшла думки про те, що повинна повернутися до цінностей, які сповідували її предки, виховувати у дусі православ'я своїх дітей і онуків.
У віданні сільради, якою керує Валентина Петрівна, два села – Крива Балка і Над’ярне. Живуть тут представники 16 національностей, але найбільше українців – 80% і молдаван – близько 20%.
– Ми живемо дружно, – говорить Валентина Венгровська.– На національність, хто, звідки і коли приїхав, уже ніхто давно не звертає уваги. Головне, щоб люди любили свою землю, стежили за порядком. У Кривій Балці великий парк, у центрі якого стоїть церква. Краса невимовна. Можливо, я так вважаю тому, що народилася і виросла тут? А можливо, тому, що всі покоління моїх предків жили у цьому селі і були серед його засновників?
На сільському кладовищі так вже склалося, що в кожної родини свій некрополь. Ділянка Петренків, предків Валентини Петрівни, одна з найбільших.
У нинішнього сільського голови Венгровської 42 хрещеники, і не помилюся, якщо скажу, що більшість місцевих жителів – її рідня. Допомагає це чи заважає?
Коли Валентина Петрівна Венгровська була ще головою-початківцем, то її дядько, рідний брат батька, в розпал кампанії щодо боротьби з пияцтвом продав домашнє вино, у чому був викритий. Рішення про покарання повинна була ухвалювати голова сільради.
– Щоб не кортіло іншим, я покарала свого дядька, – згадує Валентина Петрівна.
Її довго не розумів і осуджував батько, ображався потерпілий дядько. Але потім близькі зрозуміли: закривши очі на грішки близьких людей, Валентина не зможе зробити зауваження нікому в селі. Зрозуміли і пробачили.
У незалежній Україні Валентину Петрівну обирають на посаду сільського голови вже учетверте.
– Було шість кандидатур, – згадує вона минулі вибори. – Я позапартійна, після членства у Компартії за радянських часів більше до жодної партії не вступала, щоб не втягувати себе і людей у політичні сварки. Тому на сільському сході довго агітацією не займалася. Просто сказала людям: «Ви бачили мою роботу всі ці роки. Якщо вважаєте, що я справляюся з нею, висувайте мою кандидатуру».
Висунули. Я набрала на виборах 53% голосів від загальної кількості. Інші голоси розподілилися між іншими п'ятьма претендентами. Отож перемога була переконливою.
А після перемоги настала робота.
– Без підтримки районної ради було б набагато складніше, – говорить Валентина Петрівна. – Тут вміють вислухати кожного сільського голову і дуже тактовно і ненав'язливо (за необхідності) виправити. Саме через таку вихованість і повагу до керівників місцевого самоврядування проведення координаційних рад перетворюється не в черговий прочухан, а в школу майстерності. Адже у нас 14 нових сільських голів, яких потрібно навчати працювати. І те, що вони успішно справляються з проблемами, – заслуга керівництва районної ради. Людей не осмикують з висоти знань і досвіду, а підтримують.
Коли ж легше керувати у селі: за часів Радянської влади чи зараз? – запитую у голови.
– У ті роки я була, якщо так можна сказати, головою без повноважень, – згадує В.П. Венгровська. – Тобто номінальним керівником, який мав печатку і виконував ті функції, які рекомендувало керівництво. Нині несу відповідальність за всі ухвалені рішення. Звичайно, проблем у нас менше, ніж в інших господарствах. Збереглося базове сільгосппідприємство ім. Кірова. Воно міцно стоїть на ногах. По паях з людьми розраховується, вносить вклад у розвиток села.
Та й сільрада здає в оренду 650 га землі, одержуючи непогані гроші.
Але у нас на території два дитячі садки, притому один зовсім новий. З річного бюджету сільради – 650 тисяч гривень – основна частина йде на утримання дитсадків. Виховання і утримання дітей повинні бути якісними, тому тут не заощаджуємо.
У цьому році збулося давно задумане – створено типовий ФАП. Для нього купили будинок, у якому раніше розташовувався побутовий комбінат, прямо навпроти сільради. Показати ФАП не соромно найвимогливішій комісії, він відповідає всім стандартам. Там, до речі, обладнано і теплі туалети (що для села велика рідкість), закуплено сучасну апаратуру.
Зараз на черзі – створення лікувально-оздоровчого профілакторію. Наші жителі зможуть приймати в ньому в режимі денного стаціонару необхідні процедури: УВЧ, сольові аплікації, ампліпульс, масажі.
І ФАП, і профілакторій – це реалізація моєї передвиборної програми. Попереду ще – ремонт Будинку культури, відновлення водопроводу і облаштування твердого покриття у провулках.
Але якщо на реконструкцію провулків вже навіть заплановано виділення грошей з обласного бюджету, то ремонт Будинку культури – це серйозна проблема. Високі підгрунтові води зруйнували одну зі стін. Звертатимуся по допомогу у цьому випадку безпосередньо до Комітету з будівництва Верховної Ради. Необхідні дуже великі гроші.
Нагородами за досягнення у роботі Валентина Петрівна не обійдена. Дві Почесні відзнаки обласної ради, Золота відзнака облдержадміністрації, цінний подарунок від Верховної Ради, багато грамот. Але найбільші нагороди – це повага односільчан і успішні долі двох синів-медиків.
– Рідне село – предмет нашої загальної сімейної гордості, – говорить Валентина Петрівна. – Я рада, що і діти мої, й онуки із задоволенням беруть участь у його благоустрої, у сільських святах. Отже, не перервався і ніколи не перерветься зв'язок поколінь.
