У Києві пройшов І національний інноваційний форум «Українська інноваційна доктрина».

Ми розмовляємо із його учасниками: Валерієм НЄНОВИМ – заступником начальника управління економіки, інвестиційної політики та зовнішньоекономічної діяльності Одеської міської ради, академічним радником Інженерної академії України і Станіславом КОБИЛЯНСЬКИМ – віце-президентом Інноваційної палати України, головою Одеського регіонального відділення Інноваційної палати України.

– Валерію Володимировичу, наскільки представницьким удався цей форум?

– Інтерес був великий. Попередню згоду на участь дали 200 чоловік, а фактично брало участь понад 300. Серед учасників – відповідальні працівники Секретаріату Президента України, керівники міністерств і відомств, ректори вузів, керівники підприємств, регіональних центрів інноваційного розвитку, відомі вчені, працівники виконавчої влади, закордонні гості, представники ЗМІ.

– Яку основну мету було поставлено перед учасниками?

– Якщо відповісти на ваше запитання коротко, то, по-перше, проаналізувати, що зроблено за минулі роки. По-друге: намітити завдання на майбутнє.

Практично усі промовці підкреслювали, що 16 попередніх років безповоротно втрачено для інноваційного розвитку країни, що економіка розвивається на принципах ручного управління, відсутнє середовище для інновацій, відбувається хаотичний розвиток інноваційної структури, а інновації у загальному обсягу внутрішнього валового продукту (ВВП) країни становлять менше 5%. За роки незалежності України обсяг високотехнологічного виробництва знизився у 16 разів. У той же час в Державній програмі розвитку промисловості на 2003 – 2011 роки, ухваленій Постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 2003 р. № 1174, ставилося завдання до 2011 року формувати, насамперед, наукомісткі та високотехнологічні виробництва.

І не можна забувати про світову конкуренцію: Захід не хоче бачити нас високотехнологічною країною. І це зрозуміло.

А поки що, у Фінляндії та Сингапурі, де населення приблизно удесятеро менше, аніж в Україні, ВВП вищий удвічі.

– Тобто за минулий час не було зроблено взагалі нічого?

– Ні, я так би не сказав. Вийшов Закон України № 991-ХІV від 16 липня 1999 року "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків", Указ Президента України від 11 липня 2006 р. № 606/2006 "Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 6 квітня 2006 року "Про стан науково-технічної сфери та заходи щодо забезпечення інноваційного розвитку України".

У 2005 році створено Державну агенцію України з інвестицій та інновацій. З цього року відкрито регіональні центри інноваційного розвитку. Провадить роботи Національна Академія наук України, Міністерство освіти та науки України, ефективно працює низка створених технопарків, зокрема, технопарк "Інститут електрозварювання ім. Є. Патона", де на одну вкладену гривню одержують 18 гривень. Ефективно працює в Одесі спільне підприємство "ІнтерХім", яке нещодавно відзначило своє 15-річчя, та інші.

Але, на мій погляд, не вистачає головного.

– Чого?

– На Україні практично відсутня політика пріоритетного інноваційного розвитку через громадянське суспільство.

Що виходить: із 2000 року параметри економіки України позитивні. Їх би підкріпити дійовою інноваційною політикою, а ми лише починаємо ворушитися.

– Яким чином, на Ваш погляд, вітчизняну економіку можна було б перевести на інноваційний, властивий більшості розвинених країн світу, шлях розвитку?

– Гадаю, що на підставі формування інноваційного середовища за рахунок впровадження консолідуючої моделі управління інноваційними процесами; об'єднання зусиль та ресурсів органів державної влади, місцевого самоврядування, освітніх та наукових структур, бізнесу, громадськості і міжнародних організацій. Необхідно кардинально змінювати ситуацію. І перший інноваційний форум має стати рубежем між старою та новою політикою. Стратегію інноваційного розвитку треба розглядати як складову економічного та соціального розвитку України у цілому.

І, найголовніше, розуміти, що інновації – це одна із головних ланок ланцюга, витягши яку, ми витягнемо увесь ланцюг.

На жаль, це не усі розуміють і на місцевому, і на державному рівні.

– Станіславе Івановичу, у минулому активно працювали товариство винахідників та раціоналізаторів, спілки наукових та інженерних товариств. Новаторські ідеї пропонувалися у величезній кількості. Щоправда, реалізовувалися лише одиниці. Що відбувається сьогодні?

– Справді, за часів планового господарства було сформовано досить струнку систему пошуку та виведення на ринок нових знань та нових ідей. Її із успіхом перейняли й успішно використовують у багатьох країнах світу. Наприклад, у Японії, дві третини добробуту торгівлі становить інноваційна конкурентоспроможна продукція.

На державному рівні розробляється законодавча база, покликана стимулювати створення інноваційної інфраструктури та забезпечити якнайшвидше просування новітніх вітчизняних винаходів від ідеї до виходу на ринок.

– Яка роль при цьому приділяється громадським організаціям?

– Через громадські організації в економіці демократичних держав задіяна приблизно третина працездатного населення, вона бере активну участь у формуванні інноваційної та державної політики. Саме тому така важлива робота у нас громадської інноваційної структури.

– Тобто Інноваційної палати України та її регіонального відділення?

– Нами запропонований пілотний проект щодо створення громадської інноваційної інфраструктури в Одесі, який підтримано центральними та регіональними органами влади. Він заснований на узагальненні досвіду, накопиченого Інноваційною палатою України. Використано ідею "єдиного вікна", коли в одній інстанції надають допомогу і щодо захисту інтелектуальної власності, й щодо підбору конкурентоспроможних проектів, і щодо їхньої реалізації.

– Чи є цікаві пропозиції щодо організації перспективних для регіону виробництв?

– Так, ми їх передали до Одеської міськради та облдержадміністрації для включення до програми інноваційного розвитку міста і області на 2008 – 2012 роки.

Йдеться про наукомістку, енерго– та ресурсозберігаючі технології, зокрема, про нові зварювальні апарати інверторного типу, які скорочують споживання електроенергії у 2,5-3 рази, свічки запалювання "торнадо", що не мають аналогів, пристрої для підготування паливно-повітряної суміші. Кожна з цих інновацій дозволяють на третину зменшити витрату бензину і у 4 – 30 разів знизити викид у повітря оксиду вуглецю СО.

Організація виробництв фірмової продукції, яка не має аналогів, не лише дозволить створити нові робочі місця, але й допоможе у розв’язанні насущних проблем у сфері житлово-комунального господарства, будівництві. У розпорядженні ремонтників виявиться легке, мобільне, енергозберігаюче зварювальне обладнання. Значно покращиться і екологічна ситуація у місті за рахунок стрімкого зниження викидів СО від автомобілів.

– І на завершення, Валерію Володимировичу, у чому запорука успіху на шляху впровадження інновацій, якщо коротко?

– Системність у роботі та політична воля.