У нашій газеті за 20 грудня 2007 року відбулася прем’єра нової рубрики «Захистимо і збережемо землю». Її відкрила стаття Є.В. Смоленського «Під натиском урбанізації», де порушено проблеми охорони земель, насамперед, сільськогосподарської, лікувальної та рекреаційної категорії.
Сьогодні на продовження дискусії публікується інтерв’ю з директором Одеського обласного державного проектно-технологічного центру охорони родючості та якості продукції «Облдержродючість» В.П. ОНИЩУКОМ.
– Володимире Порфирійовичу, на початку нашої розмови коротко розкажіть про свою організацію, тим більше, що про неї мало що знають навіть у середовищі аграріїв.
– Наш центр з’явився давно, ще за хрущовських часів. Тоді це була скромна агрохімічна лабораторія, на зразок тих, яку бачив Микита Сергійович під час свого візиту до США, зустрічаючись там з місцевими кукурудзівниками.
Тоді ж було зроблено першу спробу дати оцінку землям нашої області з точки зору грунтово-кліматичних особливостей, потенційної родючості, вмісту гумусу, органічних та мінеральних добрив тощо.
Зараз ми маємо у своєму розпорядженні величезну базу даних як по області, так і у розрізі кожного району за досить тривалий термін. Кожні п’ять років наявні дані оновлюються результатами нових моніторингів. Звичайно, обстеження мають вибірковий характер, а одержані результати – середні показники по конкретному району.
– І про що говорять ці дані, які намітилися тенденції у якісних показниках орних земель?
– Вони досить і досить тривожні. Особливо погіршився стан землі за останні роки. І в деяких випадках ми повинні бити тривогу з приводу її кризового стану або повної деградації.
Повсюдно спостерігається збільшення ерозії ґрунту, зниження вмісту гумусу, фізичних і фізико-хімічних особливостей землі, погіршення її структури, нагромадження нітратів, важких металів, інших хімікатів.
Візьмемо один з основних показників родючості ґрунту – вміст гумусу в орному шарі. Були часи, про них старожили ще пам’ятають, коли на окремих полях гумус складав до 10 відсотків. Особливо у Любашівському, Саратському та деяких інших районах. Сьогодні про ту землю залишилися одні лише спогади. І говорити доводиться про те, що навіть 4 відсотки гумусу є лише у тому ж Любашівському та Миколаївському районах. А в цілому по області, в усіх грунтово-кліматичних зонах втрати гумусу обчислюються у величезних розмірах – з 3,84 відсотка до 3,21. Тобто зменшилися ще на 0,63 відсотка.
Найбільші втрати допущено у Котовському, Фрунзівському, Ананьївському, Красноокнянському, Ширяївському, Білгород-Дністровському, Ізмаїльському та багатьох інших районах. Особливо стрімко картина змінилася, починаючи з 1991 року, коли через економічну кризу відчутно зменшилося внесення в ґрунт мінеральних і, особливо, органічних добрив. Подальше проведення аграрної реформи, дроблення землі відповідно до паїв лише погіршили і без того кризову ситуацію. Про мінеральні добрива я ще скажу. А от про органічні відзначу одне: їхнє внесення практично припинено в абсолютній більшості районів області.
– А що Ви хотіли сказати про мінеральні добрива?
– Розумієте, у «Одеських вістях» вже згадувався якось «закон повернення» у ґрунт поживних речовин, винесених з поля разом з врожаєм. Отож, ми провели моніторинг і в цьому напрямі. І виявилося, що «повернення» поживних речовин у ґрунт становить лише половину, а то і третину забраного у неї. Ця ситуація повторюється щороку.
І коли в зведеннях повідомляється, що тих же мінеральних добрив внесено більше, ніж у минулому році – це слабка втіха тільки для статистики, а не для реальних потреб ґрунту. Говорити слід про те, що ті ж мінеральні добрива «не бачать» більше половини посівних площ. І їхнє внесення зменшилося у деяких районах більш ніж у десять разів. І всього один (!) відсоток полів одержують органіку.
Потрібно додати і те, що загальні показники ще не розкривають суті проблеми. Тих же мінеральних добрив вноситься не тільки мало, але і без елементарного дотримання їх пропорційного складу, що позначається згодом на їхній низькій ефективності. Неважко помітити, що домінують азотні добрива. Їх вноситься у 5-10 разів більше від інших, хоча кожен агроном добре знає «золоту» формулу співвідношення натрію, фосфору і калію – приблизно 1:0,7:0,5.
Чому ж так відбувається? Вся біда у тому, що добрива вносяться не в залежності від потреб конкретного поля або окремих його ділянок, а під якусь певну культуру. Скажімо, ту ж найбільш поширену озиму пшеницю і восени під час сівби, і навесні, і під формування врожаю підживлюють одними азотними добривами.
От і дійшли до того, що сьогодні при всій невеликій кількості одержуваного посівами підживлення деякі поля перенасичені нітратами. А як це, крім іншого, позначається на якості продукції, гадаю, не треба довго розповідати.
– Де ж вихід з такої ситуації?
– Він полягає у ґрунтовій і рослинній діагностиці кожного поля. При проведенні першої ми визначаємо вміст рухомих форм фосфору і калію. Причому за конкретний відтинок часу. І таким чином чітко визначаємо, чим, насамперед, «допомогти» даному полю і тій культурі, яку збираємося сіяти або чекаємо від неї врожаю.
Кажучи іншими словами, одержуємо агрохімічний паспорт поля. Де, до речі, знаходять відображення не тільки потреби в тих чи інших мінеральних добривах, але і вказується ступінь забруднення того ж поля токсичними агрохімікатами, важкими металами і радіонуклідами.
– Виходить, треба повертатися до застосування органічних добрив?
– Так, їхнє ігнорування на сучасному етапі нічим не виправдано. Більше того, саме через цей фактор наші поля стали прискореними темпами втрачати гумус. І тут посилання на відсутність тваринницьких ферм не може бути виправданням. При бажанні можна організувати збір того ж гною й у населення.
Одержувати додатково органічні речовини поля можуть і при дотриманні деяких всім відомих агроприйомів. Ні в якому разі не можна спалювати солому, знищувати інші пожнивні рештки. І та ж солома, і стебла просапних культур, і бадилля коренеплодів і овочевих культур потрібні ґрунтові. Більше того, слід висівати з цією метою додаткові, так звані сидеральні культури, які згодом цілком йдуть на утворення органічних добрив.
Для запеклих скептиків скажемо, що одна тонна соломи з додаванням 7-10 кілограмів діючої речовини азотних добрив за своїми діями на ґрунт дорівнюють 5 тоннам напівперепрілого гною, а одна тонна сидератів – 1,5 тонни тієї ж органіки.
Скажу більше, при нагромадженні органічних добрив відпадає потреба у мінеральному підживленні у 1,5-2 рази. А це, крім поліпшення родючості ґрунту, дозволить заощадити досить дефіцитні сьогодні кошти.
Надалі потрібно йти на повну біологізацію землеробства, що є генеральним шляхом поліпшення агрохімічного складу ґрунту.
– На що, на завершення, Ви ще хочете звернути увагу?
– Я говорив уже про паспортизацію кожного поля. Але до нього вдаються лише окремі великі сільгоспвиробники. Інші далі «на око» визначають, які і скільки вносити добрив. Наш центр може допомогти кожному хліборобові скласти такі вкрай необхідні для справи документи.
Друге. У результаті розорювання схилів, водної і вітрової ерозії, відмова від використання грунтозахисної системи землеробства і з деяких інших причин сьогодні в області є понад 230 тисяч гектарів землі, непридатної для сільськогосподарського виробництва. Потрібно рішення місцевої влади для їхнього переведення в луги, пасовища, водоохоронні та рекреаційні землі.
Третє. Переглянути структуру посівних площ і систему сівозмін. Мається на увазі зменшення площ під чистими парами, просапними культурами і їхнє збільшення під багаторічні трави, зернобобові і навіть під ті ж сидерати.
Нам потрібно спільними зусиллями розробляти програму поетапного переходу до грунтозахисної системи обробітку землі. Вона повинна бути затверджена обласною радою.
Гадаю, що мої колеги-аграрії доповнять мої пропозиції і спільними зусиллями ми все-таки захистимо нашу землю від її подальшої деградації, а згодом і поліпшимо її родючість.
– Спасибі за змістовну розмову і конкретні пропозиції.
