Декілька років тому мій знайомий, колишній аспірант-фізик Євген, приголомшив мене новиною: «Збираюся до Голландії!» Євген поки що нікуди не поїхав, але інтерес заронив. Виявляється, у країні тюльпанів – та й не лише в ній – існують цілі колонії вчених із країн колишнього СРСР.
КОЛИ ВПАЛА «ЗАЛІЗНА ЗАВІСА»
– Знаєте, явище відтоку інтелекту аж ніяк не однозначне, – ділиться своїми думками завідувач кафедри теоретичної фізики Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова професор В.М. Адамян. – Самі поміркуйте – як можна перешкоджати молодим людям, якщо вони бачать перспективу в іншій країні?
«Перші ластівки» полетіли за кордон наприкінці вісімдесятих. Впала "залізна завіса", після чого розвалилося багато іншого. Наші вчені побачили, як далеко вперед пішли західні колеги, насамперед, у сфері застосування прикладних технологій. І це стало першим ударом. Десяток науково-дослідних інститутів, на думку Вадима Мовсесовича, займався тим, що у Німеччині подужала б сотня фахівців. А пізніше, після катастрофи СРСР, гостро постало питання й щодо матеріальної сторони життя людини науки.
Професор Адамян згадує, що на початку дев'яностих, як не дивно це звучить, фундаментальна наука фінансувалася у достатньому обсязі. Але про жодні успіхи вже не йшлося. І справа не лише у гіперінфляції, яка встигала "з'їдати" асигнування і зарплати. Одержавши доступ до світової інформації, вчені зневірилися у результатах своєї праці. Еміграція, що набирала обертів, захопила за собою й тисячі українських фахівців.
Чому ж "наші" користуються попитом за кордоном? По-перше, радянська шкільна та вузівська підготовка фахівців з точних наук була однією із кращих у Європі, якщо не в світі. Повторю – радянська, до цього питання ми ще повернемося. По-друге, на думку В.М. Адамяна, у так званих цивілізованих країнах спостерігається дефіцит людей, які в умовах автоматизації процесів згодні займатися серйозними дослідженнями. Інакше кажучи, на тому ж Заході мало людей, згодних "сушити мізки" не за такі вже й великі гроші. За їхніми мірками.
Що таке півтори тисячі євро на місяць для молодого одеського вченого, який лише захистив дисертацію? Ого-го, скажете ви. Приблизно на таку суму він може розраховувати, якщо поповнить колонію вітчизняних фахівців-фізиків у Голландії. Для тих країв сума не така вже й велика: доводиться багато платити за житло, є й інші витрати. Однак там, "за бугром", йому надано нормальні умови для роботи, головне – він бачить перспективу, необхідність своєї праці!
Однак не слід вважати, що на молодих вчених "там" чекає рай. Потрібно відзначити, що у розвинутих країнах немає єдиної державної системи фінансування наукових досліджень. Існують приватні та державні цільові фонди, які видають гранти. За ці гроші вченим доводиться боротися, і документальне обґрунтування дуже часто стає серйозно науковою працею. Суми, затрачувані держфондом Німеччини, доходять до декількох мільярдів євро на рік. Однак вартість фундаментальних досліджень досить висока, і ці кошти швидко освоюються. На усіх грошей, зрозуміло, не вистачає.
Тепер про особисте. Так, іспанський професор одержує щомісячну платню у середньому близько п'яти тисяч євро на місяць. Але ці люди, за словами професора Адамяна, просто не вилазять із кредитних платежів. Без позички складно розраховувати на серйозні придбання.
НА ВЛАСНІ ОЧІ
Ще сутужніше влаштуватися у США. Мій другий співрозмовник, доцент, викладач фізики у вузах Одеси, просив зберегти його інкогніто. Що ж, назвемо його паном С. Вже в умовах новітнього часу він майже п'ять років пропрацював у Штатах і – рідкісний випадок! – повернувся до рідних пенатів.
– Перше, що хочу відзначити – без рекомендації нема чого й їхати. Це стосується не лише Америки, але й тієї ж Голландії, Німеччини, – згадує С. – Якщо про тебе замовлять слівце, буде легше. Друга особливість характерна для усіх сфер життя США. Йдеться про дуже жорстоку конкуренцію.
С. розпочав роботу із погодинної оплати на кафедрі фізики у відділенні в нью-йоркському Long Іsland Unіversіty. Окрім того, займався і викладацькою діяльністю tutorіng – консультуванням групи студентів. На одне місце вченого претендувало 152 фахівці.
Багато хто починає працювати просто безкоштовно, на основі так званого волонтерства. Деякі професори із колишнього СРСР просто випрошують якийсь курс лекцій. Потім адміністрація провадить анонімне опитування, і якщо навчання чимось не сподобалося тим, хто навчається, викладачеві скажуть: "Вибачте, місць бракує!" А жити на щось потрібно... У середині 90-х до Штатів офіційно іммігрувало, за різними даними, близько шести тисяч докторів та кандидатів наук із країн СНД. Так от, лише п'ятсот зуміли закріпитися і працювати за спеціальністю. Молоді вчені-іммігранти зазвичай йдуть у підсобні працівники до авторитетних вчених. За словами С., що молодша людина, яка намагається пробитися до системи, то більше в неї шансів. Якщо у такої молодої людини є голова на плечах, її обов'язково помітять і запропонують підвищення.
Конкуренція жорстока, але боротьба йде чесна, а якщо судити на наш погляд – кришталево чесна. Окрім того, будь-який новий працівник перебуває під спостереженням. Система "усім на усіх плювати" за океаном неприпустима, але потрібно постійно й завзято працювати. Лише той, хто добрався до так званої Tender posіtіon і пропрацював на ній років сім, можна сказати, добре влаштувався і може не боятися за своє майбутнє.
ПРО СПРАВИ НАШІ СУМНІ
Все ж таки, за неофіційними даними, попит на наших молодих вчених падає. Усе починається – про це говорили і професор В.М. Адамян, і доцент С. – із деградації нашої шкільної освіти. Зворотний бік загальної автоматизації полягає у тому, що люди просто лінуються ворушити мізками, навіть рахувати. Точними науками займатися непрестижно. Рівень зарплати вузівського викладача прямо штовхає його на інші заробітки (дай Боже, щоб законні). Зрозуміло, усе рідше й рідше гідні молоді люди йдуть у науку. Б'є це й по закордону: деякі наші "голландці", оговтавшись на новому місці, починають займатися не тим, для чого їх запрошували.
Висновок можна зробити, на перший погляд, дивний. За високого рівня підготовки кадрів у СРСР фізики та математики одержували гарантовану роботу. Багато хто потім марнував час у різних інститутах, але багато хто захоплено працював і бачив результати своєї праці. "Вітер свободи" просто зруйнував цю систему. І зараз спостерігаємо безглузду ситуацію: рівень підготовки кадрів впав, при цьому школи стали ліцеями, інститути – академіями! Мало того, число вузів зросло, тому що освіта стала "бізнес-проектом". Країні потрібні токарі та механіки, ми ж штампуємо юристів та економістів. Фундаментальна наука, як висловився професор Адамян, залишилася у двадцятому сторіччі і ще стоїть на радянських, вже іржавих, рейках. С. висловлюється жорсткіше: "Бракує стратегії розвитку усієї держави. Дипломів на руках багато – професіоналів майже немає. Соціальна демагогія та відсутність непопулярних, але необхідних реформ науки та освіти ставить хрест на нашому майбутньому!" А хоч трохи освічені фізики, математики, хіміки пильно дивляться на Захід.
