Ви бачили криницю з дерев’яним цямринням та журавлем? Напевне, що так. І вона зазвичай стояла на сільському пляцку або на околиці села, чи навіть на узліссі. А от на другому поверсі сучасного Будинку культури, впевнена, доводилось її бачити далеко не багатьом. Таку можливість мали ті, хто побував у Дубинівському історико-краєзнавчому музеї. Перед тими, хто заходить по східцях на другий поверх, відкривається типове українське подвір’я, на якому ростуть дерева і квіти, збоку, в ставочку, хлюпочуться гуси та качки. А поряд – криниця. І коли “господиня”, вона ж завідувачка музею, Катерина Яківна Новосаденко підходить до неї, береться за відро, здається, що ось-ось оживе давня українська садиба. А далі, в довгому коридорі музею – виставка українських хусток, рушників, інших вишиванок. В одній з кімнат, де зібрано старовинні предмети побуту, створено своєрідну світлицю давньої української оселі. Тут і прядка, і верстат, на якому наші прабабусі ткали полотно, рушники, килими тощо. Навіть ліжко саме з тих давніх часів.
Серйозна робота передувала відкриттю цього музею. Почала її працівниця сільради Тетяна Іванівна Бондаренко. Саме вона збирала та звозила в приміщення Будинку культури різні речі, які стали потім експонатами. Записувала спогади старожилів, уточнювала різні події та факти з життя своїх земляків.
Потім до цієї справи долучилась колишній сільський голова Катерина Яківна Новосаденко. Нині вона вже на заслуженому відпочинку, але не може сидіти без діла. Енергійна, справжня патріотка свого села, вона охоче і з ентузіазмом взялась за оформлення музею. Навіть власних коштів чимало витратила на цю справу, залучала спонсорів. Як розповідає нинішній сільський голова Валентина Іванівна Поплавська, Катерина Яківна настільки переймається музейними ділами, що тут проводить більшу частину свого часу.
– Вона ледве тут не ночує, – говорить Валентина Іванівна.
Приємно відзначити, що музейні експонати не просто лежать, так би мовити, безмовним багажем. Катерина Яківна влаштовує тематичні виставки провадить масові заходи. У цієї жінки кожен документ, кожна річ “говорить”, розповідаючи молодому поколінню про минувшину, прививаючи почуття патріотизму, любові до свого села, своїх земляків. Завідувачка музею постійно поповнює своє “господарство”, додаючи все нові сторінки з життя свого рідного Дубинового, застосовуючи вже новітні засоби аудіо– та відеотехніку. В період підготовки до відзначення 75-річчя Голодомору, вона зробила чимало записів-спогадів очевидців тих часів. До речі, з ініціативи Савранської райдержадміністрації така робота провадиться в усьому районі. Учні та вчителі всіх населених пунктів Савранщини залучені до цієї справи.
Тож завдяки ентузіазму Катерини Яківни в Дубинівському історико-краєзнавчому музеї переплелись минувшина і сучасність. Тут подих старовини злився воєдино з нашим сьогоденням.
