82-річна Зінаїда Михайлівна Дехтярук з теплотою згадує свої дитинство, юність та дівування. Припали вони на нелегкі часи, але бабуся, незважаючи на свій поважний вік, ще пам’ятає давні колядки і щедрівки.
Народилася вона у стародавньому селі Олександрівці, де й прожила і протрудилася весь свій вік. У селі свято зберігалися народні звичаї і традиції, і для Зінаїди Михайлівни вони ближчі ніж саме свято Новий рік. Раніше і погода сприяла святковому настрою. Зими були сніжні і морозні. Тож довгоочікувані зимові свята супроводжувалися іграми та веселощами. Люди жили бідно, але гарне виконання колядок і щедрівок винагороджувалося смачними цукерками, печивом і копійками, або й цілим карбованцем.
Перед війною дітям було заборонено ходити попід хати “маланкувати” та водити “Козу” на Щедрий вечір, але сміливці потайки вітали сільчан з Різдвом Христовим. Також небезпечно було в період румунської окупації. Проте хлопці та дівчата часто збиралися на вечорниці, щоб повеселитися. Зазвичай у складчину частувалися картоплею в мундирі, квашеною капустою і салом, якщо в когось воно було, бо окупанти вигрібали все з погрібів та хлівів.
Після визволення села радянськими військами у березні 1944 року З.М. Дехтярук разом з однолітками відправили у Кривий Ріг працювати на шахту. Лише через три роки повернулася вона до рідного села, а згодом, вийшовши заміж і народивши четверо дітей, Зінаїда Михайлівна уже всією родиною святкувала прихід Нового року та Святки. Щоправда, нинішня традиційна ялинка з’явилася у селах лише тоді, коли життя стало трішки заможним.
