Серед проблем, на яких особливо наголошувала під час своєї недавньої прес-конференції заступник начальника Держуправління охорони навколишнього природного середовища в Одеській області Валентина Крутякова, виокреслювалася своєю масштабністю проблема багатостраждального озера Сасик. Сьогодні роздумами про долю цієї велетенської водойми ділиться наш спеціальний кореспондент.
Справжньої відомості це озеро набуло 1978 року. Ні-ні, я добре знаю, що задовго до цього року на озері Сасик існували пляжі і бази відпочинку; що за багатьма своїми медико-кліматичними умовами й саме воно, і вся прилегла територія вважалася дуже перспективною, і для того, щоб розвивати там санаторно-курортну інфраструктуру, і для налагодження екологічного туризму. Та й називалося воно тоді здебільшого не озером, а морським лиманом, яким воно насправді й було, оскільки було з’єднане з морем і мало майже однакові з ним характеристики.
Але в середині 70-х років деякі чиновничо-наукові голови колишнього СРСР заполонила геніальна, як їм здавалося, ідея: створити могутній канал Дунай – Дніпро. Досить поглянути на мапу, щоб відчути усю грандіозність задуму, який одразу ж почав утілюватися в життя через створення проекту і будівництво першої частини цієї гігантської споруди – каналу Дунай – Дністер, ключовим елементом якого стало озеро Сасик. При цьому ініціаторів акції не зупинило те, що на той час ще тільки завершувалася інша, не менш погибельна для української природи акція – “спрямлення русел малих річок”, внаслідок якої, навіть за тодішнім офіційними даними, цілковито загинуло, або ж було доведено до стану загибелі, близько 5 тисяч малих річок та річечок України.
Що ж було зроблено будівельниками наприкінці сімдесятих? Дуже просту річ: Сасик відгородили від моря дамбою, солону морську воду викачали, а в озеро нагнали прісної, дунайської. Але ця “перемога” науки над природою досить швидко зіткнулася з кількома неприємними відкриттями. Виявляється, подбавши про викачування гірко-солоної морської води ніхто з ініціаторів будівництва не замислився над тим, а що робити з мільйонами кубічних метрів намулу, який просолювався в озері впродовж тисяч років. Тому, щойно повіяли осінні вітри і почалися шторми, як прісна вода почала перетворюватися на «солянку», яку, у вигляді зрошення, почали подавати на буджацькі поля. По-друге, ніхто не з’ясував, а чи має озеро власні солоні джерела і чи убезпечує вузенька дамба відлучення Сасика від моря не лише на поверхні, але й у підземних горизонтах. А по-третє, дунайська вода, яку почали закачувати в Сасик, сама мала жахливі характеристики, недарма ж усі екологи світу називали в ті часи (зараз ситуація покрашилася) Дунай “каналізаційною трубою Європи”. До цього слід додати, що й “промисловим стоком Європи” – теж. Мало того, водообмін у Сасику мав бути здійсненим кілька разів, але до цього не вдалися.
– Призначення Сасика як прісного водосховища, – пояснила Валентина Крутякова, спрямоване було на те, що воно стане транзитною системою для зрошення, сільгоспводопостачання, рибогосподарських цілей та рекреації. Проектом передбачався багаторазовий обмін озера дунайською водою, проте з часом реалізацію цього проекту було призупинено, що значно зменшило водообмін і, як наслідок, призвело до погіршення якості води в озері.
Проблеми, які незабаром почали з’являтися в самого озера і навколо нього, умовно можна визначити одним терміном – “захворювання”: самої озерної води, флори і фауни озера, його побережжя, навколишніх криниць і, нарешті, місцевого населення, що є окремою темою розмови. Уперше місцева влада, екологічна та медична громадськість Татарбунарського та Кілійського районів забила тривогу на початку 90-х років. Відтак у 1994 році Українському науковому центру екології моря доручено було провести комплексну екологічну експертизу стану озера Сасик з метою визначення можливості його використання як прісної водойми.
Якими ж були висновки науковців цього центру? Зберегти озеро як прісноводне водосховище, причому були розроблені варіанти прямої подачі дунайської води в озеро, з метою здійснення водообміну. Ще через шість років, знову ж таки, під тиском громадськості, облдержадміністрація доручила Південному науковому центру Національної академії наук України “розглянути питання про доцільність подальшої дії еколого-економічного обґрунтування використання озера Сасик, як прісноводного рибогосподарського водосховища”. Але й цього разу висновок був однозначним: зберегти Сасик як прісноводне озеро!
Здавалося б, долю Сасика остаточно вирішено: бути йому прісноводним. Але в ситуацію втрутилося Мінприроди України, яке замовило в 2004 році Українському науково-дослідному інституту екологічних проблем, розташованому в Харкові, науково-дослідну “Розробку соціально-економічного та екологічного обґрунтування відновлення гідрологічного режиму озера Сасик”. Й ось тут сталося те, чого побоювалися деякі одеські науковці. Виходячи з того, що ідею грандіозного каналу Дунай-Дніпро остаточно поховано, а також із тих реальних проблем, в яких опинилися Сасик та його природне оточення, харківські науковці дійшли висновку, що “єдиним варіантом відновлення гідрологічного режиму є лише роздамбування озера Сасик і повернення йому статусу відкритого морського лиману”.
Знову ж таки, все не так просто, як здається. З одного боку, ми нібито маємо намір вибачитися перед природою за вторгнення в її дітище – озеро Сасик, і повернути його до первинного морського стану. З іншого, озеро, вся його біологічна структура вже зазнали дуже значних змін, і простим роздамбуванням справа обмежитися не може. Саме тому, в прес-релізі, наданому журналістам Держуправлінням охорони навколишнього природного середовища в Одеській області, прямо мовиться: “Сьогодні проблеми басейну озера Сасик – це комплекс проблем екологічного, соціального, економічного та санітарно-епідеміологічного характеру, які не можна вирішити без здійснення комплексних заходів. Лише роздамбуванням озера ці проблеми не вирішити.
Враховуючи розбіжності у поглядах на визначення ситуації, яка склалася і стан озера, Держуправління, при формуванні “Переліку об’єктів, видатки на які у 2008 році здійснюватимуться за рахунок коштів обласного Фонду охорони навколишнього природного середовища”, внесено пропозицію, підготовлено запит та обгрунтовуючу документацію на виконання науково-дослідної роботи “Розробка рекомендацій, спрямованих на покращення екологічного стану озера Сасик”. Цю дослідну роботу повинні провести наукові підрозділи Національної академії наук та виробничі підрозділи Мінприроди, Держводгоспу, Міністерства охорони здоров’я, Мінагрополітики України. Результати цієї роботи стануть основою для прийняття кінцевого рішення щодо подальшого режиму існування озера Сасик”.
Можна погодитися з керівництвом Держуправління охорони навколишнього природного середовища в Одеській області, що вже час виробити колективну та остаточну думку, без якої не можна прийняти ґрунтовне рішення. Та водночас стає тривожно на душі: адже вирішення багатостраждальної долі озера Сасик знову відкладається! Але ми будемо інформувати наших читачів про те, як саме відбуватиметься це остаточне вирішення його проблем.
