Свого часу Саратський шкільний навчально-виробничий комбінат, який підготував за роки роботи понад 6000 потрібних району фахівців, перебував у Колісному (нині Кулевча). Усе б добре, але старий пристосований будинок колишньої школи за 29 років роботи постарів і абсолютно не відповідав сучасним нормам і вимогам. На ремонт і реставрацію його були потрібні чималі суми. А тим часом підійшла ще одна процедура – ліцензування, яке спричинить не лише серйозні вимоги до самого процесу навчання, але й до будинку, де це навчання відбувається.
Доки керівництво комбінату міркувало, де зяти гроші на ремонт дуже старого будинку, свою пропозицію висунули депутати райради. У Сараті розформовувалося військове містечко. На 7,5 га розташовувалися казарма, клуб, їдальня, штабний будинок, гараж на 140 одиниць техніки – коротше кажучи, залишеного без нагляду добра вистачало.
В Сараті керівники не лише люди хазяйновиті, але й вкрай рішучі. Саме тому відразу ж навколо військового містечка було виставлено охорону. Її, до речі, райрада, незважаючи на скромний бюджет, утримувала півтора року.
Чому так довго? Справа в тому, що питання про передачу такої кількості дорогого майна з одного відомства у інше швидко не вирішуються. Тим більше, що місцевій владі необхідно було підписувати дозвільні документи не лише в Міноборони, але й у семи інших відомствах.
– Ми пройшли цю владну піраміду від основи до самого верху, – говорить директор Саратського НВК Іван Міхов. – Потім нашим шляхом пішли в Болграді. Звичайно, якби не активна позиція райради, райдержадміністрації, тут мало б що залишилося.
Представники місцевої влади їздили до Одеси, Києва. Причому до столиці – не менше 15 разів. Пояснювали, що Сарата – не курортний район, море звідси далеко, тому на військове містечко багато бажаючих, які зможуть зберегти в цілості й збереженості його матеріальну базу, не знайдеться. Одержавши містечко у своє розпорядження, педагоги почали упорядковувати його відповідно до вимог навчального процесу. Переважно все робили власними руками, гроші йшли лише на закупівлю матеріалів.
Насамперед, майстри встановили нове опалення, а зовнішній вигляд кабінетів, створення затишної атмосфери – цим вже займався педагогічний колектив.
В НВК заняття тривають вже рік. Навчається тут 626 учнів 10-11 класів. Професії вони одержують дуже потрібні – водій транспортних засобів категорії С, фахівець сільгоспвиробництва категорії А (тракторист), швачка, оператор комп'ютерного набору і секретар-друкарка з основами комп'ютерної грамотності.
База в НВК добра, є два комп'ютерні класи, сучасні автомобілі, автобуси, багатоопераційні швейні машини.
Але Іван Міхов не звик зупинятися на досягнутому.
– Ми нещодавно провели анкетування, – розповідає він. – В результаті з'ясувалося, що багато дітей хочуть одержати будівельні професії, навчитися основам кулінарної майстерності.
Підготовкою професійних кулінарів НВК, як прийнято говорити, зайнятися сам Бог велів. На території військового містечка залишилася дуже пристойна їдальня. Зараз там уже перекрито дах, триває підготовка до косметичного ремонту. Потім встановлять устаткування – і майбутні кулінари почнуть навчатися готувати. Першими дегустаторами їхнього готування стануть однокласники, які відвідують НВК, і викладачі. Зараз у комбінаті працює буфет, голодним ніхто не ходить. Але приготовлена своїми руками їжа завжди смачніша.
– Основна мета комбінату – це профорієнтація, – підкреслює Іван Міхов. – Притому важливо не тільки те, що школярі тут одержують основи професії і йдуть вивчати її далі, але й інше. Якщо раптом дитина зрозуміє, що отримана спеціальність – не її і не захоче опановувати її у коледжі, університеті, академії, то все одно ми будемо вважати, що досягли багато. Адже якщо людина на самому початку трудового шляху зрозуміла, якій професії їй варто навчатися, а якій – ні, це теж дуже важливо.
Наші спеціальності універсальні. Адже той, хто вивчає комп'ютер, буде користуватися ним і на студентській лаві, і на роботі. Якщо ж випускники НВК з якихось причин одразу не вступлять до вузу або технікуму, з отриманою у нас професією вони вже безробітними не будуть. Всі наші спеціальності ліцензуються, отож у випускників вже є точка опори в житті.
Таких комбінатів, як у Сараті, в регіоні небагато. І недарма на заняття сюди із задоволенням приходять навіть учні вечірньої школи. Возять сюди всіх школярів на спеціальних автобусах, оплачуваних з районного бюджету за програмою «Шкільний автобус». Для кожної з 18 шкіл району є свій графік довезення учнів у певний для занять день. Діти цілий день навчаються на закритій території, отож батькам непокоїтися не слід.
– У нас дуже серйозні плани на майбутнє, – говорить Іван Міхов. – Технічний прогрес не стоїть на місці, район розвивається, і з кожним роком з'являється потреба у кваліфікованих фахівцях, які володіють тими або іншими дефіцитними спеціальностями. Ми готові їх навчати. Адже всі необхідні умови для цього вже створені районною владою.
