Саратська районна лікарня розташована на горбі, звідки відкривається чудовий краєвид на околиці. Головний лікар лікарні – хірург вищої категорії Василь Петрович Сиротенко. Головлікарем він уже 15 років, оперуючим хірургом – удвічі довше. До цієї лікарні не їздять багаті спонсори. Поруч немає моря, річок і великих курортів, тому лікуються тут тільки місцеві жителі або з прилеглих районів.
Коли головлікар приймав лікарню, у ній було 480 ліжок і 200 ліжок на мережі, у чотирьох дільничних лікарнях. Стрімке скорочення асигнувань на медицину 10 років тому вдарило насамперед по сільських лікувальних закладах, де кожне ліжко на рахунку. Обіцяли під скорочені ліжка залишити попередній бюджет. Обдурили. Бюджет теж було стрімко скорочено. У результаті в ЦРЛ вдалося зберегти тільки 285 ліжок та 20 ліжок у Кулевчанській дільничній лікарні.
Лікар Сиротенко і зараз згадує з болем, як збирав керівників господарств, сільських голів і благав їх на рік взяти лікувальні заклади на баланс. Начебто слухали всі, але почули тільки в Кулевчі.
– Півтора року там виділяли медикам зерно, продукти, які є у сільгосппідприємства – згадує головлікар. – А потім з'явилися необхідні кошти у бюджеті, і Кулевчанська лікарня збереглася. Єдина з дільничних у районі.
Проблем вистачало і у райлікарні. Незважаючи на свою вдавану скромність, вона, як прийнято зараз казати, багатопрофільна. Є відділення хірургії, інфекційне, дитяче, неврологічне, терапевтичне, травматології, анестезіології і реанімації, акушерства, гінекології і навіть міжрайонне очне. Через останнє свого часу було чимало списів зламано, адже практично всі міжрайонні відділення в лікарнях Задністров'я закрили – дуже важко було виживати.
До очного відділення Саратської ЦРЛ зараз їдуть з чотирьох районів, де сумарно 200 тисяч населення. Везуть «швидкою» потерпілих із травмами, на обстеження і лікування – дітей і старих. Не кожен з них витримає дорогу і перебування далеко від домівки в одеських клініках. Тут у відділенні практично щодня оперують два очні хірурги, є дефіцитний мікроскоп – як це ліквідувати? А зауваження від контролюючих інстанцій з приводу перевищення витрат (навіть на пару коліс для «джипу» не набереться) на утримання відділення можна пережити, якщо це заради людей...
Василь Петрович лікарню свою любить. Працюють тут професіонали, усі 64 лікарі атестовані, пройшли атестацію і медсестри. Тільки ось колектив старіє, а поповнення не передбачається: не хочуть молоді медики їхати в глибинку...
– Молодь хоче вдосконалюватися щодня – міркує головлікар. – Простий приклад: приїжджає до мене за розподілом випускник медуніверситету, я його посилаю за 56 кілометрів у Старосілля. Ходити по грязюці в гумових чоботях, працювати після всього, чому його навчали кілька років, в амбулаторії, де з техніки є електрокардіограф, фонендоскоп та для проведення аналізів маленька клінлабораторія. І все...
Лікарю в селі потрібно нормальне житло, зарплата, комп'ютер, транспорт, можливість через інтернет одержати необхідну консультацію. А ще – контракт, згідно з яким після 6 років відпрацювання він може одержати місце в престижній клініці. А сюди приїде інший амбіційний молодий лікар...
Ставлення держави до провінційної медицини – це своєрідний індикатор, який чітко показує міру нещирості в розмовах про заклопотаність проблемами цієї медицини. Адже випускники медуніверситету не рвуться їхати не тільки до Старосілля, але і до Саратської ЦРЛ.
І справа навіть не в захолустності. У лікарні – сучасне обладнання, яке допомогла придбати районна влада. У кожному корпусі міні-котельні, які щорічно заощаджують вугілля на 160 тисяч гривень. У пологовому будинку годують, у відділеннях температура +22С°. Хоча лікарня побудована кілька десятків років тому, всередині вона дуже сучасна – у медиків золоті руки. Це зовні фасади виглядають непишно: на благодійний внесок у 100 гривень (за можливістю) з іногороднього хворого Париж не зробиш...
Стародавній будинок зі стінами товщиною в 1м. 80 см, побудований ще німецькими колоністами, пристосовано під житло: у трьох корпусах живе понад 30 родин співробітників лікарні.
Про меценатів головлікар говорить зі смутком. Напередодні чергових виборів до нього зверталися різні кандидати, але після пропозиції показати на ділі своє ставлення до соціальних проблем власного народу, підтримавши лікарню, кудись зникали. А серйозно допомогла, не під час виборів, людина, яка тривалий час просила, щоб її участь у розв'язанні проблем лікарні не піарили. Кілька років тому депутат Верховної Ради Борис Андресюк, уродженець саратської Петропавлівки, заїхавши до лікарні, дізнався, що медикам потрібен апарат УЗД. Через якийсь час дорогий прилад було доставлено до лікарні, де і працює донині...
Але такі випадки одиничні. А медицина наша сільська буде животіти, доки закони і бюджети для неї будуть писати не медики, а функціонери, які не знають реальних умов роботи на місцях. Тоді лікар як і раніше буде після добового чергування братися за кельму і пензель і ремонтувати відділення, тому що і грошей немає, і більше нема кому. А Київ далеко, з нього проблем Сарати, а тим більше Старосілля, не роздивитися…
