Щойно виглянуло весняне сонечко, всі мешканці села Осички, від малого до великого, беруться за граблі, лопати, вила й виходять на городи, на подвір’я. Роботи вистачає. Іван Харитонович та Ганна Іванівна Сливки також вийшли на город. Треба підготувати його до оранки.
– У нас грунт піщаний, тож з осені орати недоцільно, заляже. Нам потрібно все робити тепер і орати, і садити. Причому швидко, щоб вологу не втратити, – ділиться своїми міркуваннями Ганна Іванівна.
Іван Харитонович мовчки згрібає торішні пожнивні рештки, сухий бур’ян. За довгий період роботи механізатором не звик багато говорити. Ганна Іванівна працювала нормовичкою. Нині обоє пенсіонери. Та ще самі порають великий город. Крім овочів, кукурудзи, вирощують ще й сорго.
– А що ж робити, треба чимось займатися, – пояснює господиня.
За цими словами приховано зміст життя всього села. Адже тут соромно сидіти без діла. Якщо не сієш сорго, не тримаєш живності, то ти не господар. А це для жителів Осичок – ганьба. Тож хіба можуть допустити люди, які все своє життя трудились, щоб односельці вважали їх ледарями.
Крім притаманних всім осичківцям якостей, у цієї родини є ще індивідуальна – вони люблять робити людям добро. Якщо комусь потрібна їхня допомога, ніколи не відмовлять. А ще вони дуже щедрі. Одна жінка так і сказала: «Тітка Ганна така щедра. Останньою крихтою поділиться. Хто на подвір’я до Сливок зайде – усіх пригощають».
Охоче і безкорисливо підсобляють стареньким сусідам поратись на городі, а молодшим, якщо треба, допоможуть за дітьми пригледіти. Вони завжди виходять з тих міркувань, що й «спасибі» потрібно заробити, а воно для них значно більше важить, ніж гроші. І за це їм Бог дарує здоров’я, а люди висловлюють свою вдячність.
