Одержати потрібний документ, довідку у наш час непросто. Завжди у чиновника знайдеться привід, щоб вам відмовити, не піддаючи себе небезпеці. Хто знає, хто ви і з якою метою прийшли? Клієнт, витриманий у потрібному режимі, хороший, як старе вино. Його обслуговують з таємною насолодою, роблячи з нього потрібну людину, як з пластиліну кумедну іграшку. Він стає гнучкий, піддатливий і багатообіцяючий, що дуже цінно.

Переконатися у цьому довелося на власному досвіді як ходоку по інстанціях. Одержання довідки у скромних організаціях відбувається без особливих проблем. Досить посвідчення особи. У значиміших все складніше, якщо є чим зачепити вас на гачок, щоб полоскотати вам же нерви. Вас знайдуть у якихось немислимих списках, у відповідному параграфі і виставлять рахунок, про який ви ніколи не підозрювали, доки не потрапили чиновнику на очі, як я. Під виглядом вигаданих приводів і хитрощів вас спробують загнати у кут, як у мишоловку.

Звичайно, все робиться делікатно: то ви прийшли зарано, то вже дуже пізно. Або сьогодні взагалі неприймальний день. Приходьте завтра! Або залиште заяву, збереться комісія, розглянемо. І взагалі, чому ви такий наполегливий, хіба, крім вас, нікого немає? Ставайте у чергу і вже тоді запитуйте. Не ви один такий розумний. Всі сидять мовчки і чекають, як пристойні люди. У нас і без вас турбот вистачає.

Піднявшись парадними сходами, входжу до потрібного кабінету, де за великим столом червоного дерева імпозантний чоловік уважно розглядає мою появу. Дебела постать його свідчить про те, що він міцно сидить у кріслі значного чиновника.

– Я вас слухаю, – звучить його соковитий голос. – Чим можу бути корисний?

– Мені потрібна довідка про припинення моєї діяльності у бізнесі.

– Сідайте, – пропонує він, показуючи на стілець.

– Найближче відділення банку за рогом для сплати мита, – додав він, подаючи мені аркушик із зазначенням розрахункового рахунку і вартості послуг.

– Квитанція у мене в руках, – повідомив я господареві кабінету, зраділий швидкій операції.

– Чудово, – сказав він, вкладаючи чек до своєї теки. – Довідку одержите через тиждень, у вівторок.

– Чому так довго? Сьогодні лише понеділок.

– Указ Президента. Вихідні документи видаються протягом робочого тижня.

До нього ж приходжу наступного дня: довідка потрібна сьогодні, зараз. Вимагає податкова інспекція.

– Це неможливо. Я змушений буду порушити установлений порядок. Довідку потрібно ще готувати, поставити печатку і багато чого іншого, що відриває мене від роботи.

– Що за розмови, зрозуміло! – погоджуюся я, готовий на всі умови. – Я вам віддячу. Тільки не полишайте мене напризволяще.

Так, я готовий був до всього. Але з чого почати, де привід, щоб зрушити з місця? Явних натяків немає, а якщо вже дати, то скільки? Одвічне запитання. Дати багато – не можу. Дати мало – образиться. Торгуватися ж тут не місце. А що, коли я помиляюся і все не так? Але скільки ж йому дати, якщо погодиться?

– Ви щось хочете сказати? – несподівано вивів мене чиновник з паузи, що затяглася.

– Та ні, просто думаю, як одержати у вас довідку, – полегшено зітхнув я.

Не пам’ятаю, що я йому ще сказав, але він раптом заворушився, відкашлявся, дістав із шафи за спиною товсту теку і сказав:

– Розпишіться.

Не дивлячись, розписуюся у зазначеному місці. Чиновник закриває перед моїм носом журнал, дістає з іншої теки друкарський бланк крихітного розміру з гербовою печаткою і дає мені, де поруч стоїть моє прізвище.

І це заради жалюгідного клаптика паперу він так довго тримав мене, пудрив мені мізки, посилаючись на вище начальство і державні закони?!