Чи є майбутнє у дітей з неблагополучних сімей? Цим питанням щоденно переймаються працівники Любашівської служби у справах дітей райдержадміністрації. Очолює її Олена Харитон. Сьогодні в Любашівському районі проживає 113 неблагополучних сімей, у яких виховуються 270 дітей. Ці діти від самого народження живуть в антисанітарних умовах, харчуються будь-чим. Своїх батьків, які постійно переймаються єдиною думкою – за що випити?, вони бачать лише в стані алкогольного сп’яніння.
Діти з таких сімей залюбки відвідують школу, бо там можна смачно поїсти у їдальні. Коли ж вони підростають, то звертаються до сільських рад або до соціальних служб з проханням, щоб їх направили на навчання до Любашівської філії Савранського ПТУ. Там вони зможуть спокійно навчатися, жити в гуртожитку і харчуватися. А батьки вже не посилатимуть їх красти, щоб було за що похмелитися....
З кожним роком все більше таких батьків позбавляють батьківських прав. Так, у 2007 році до суду з проханням про позбавлення батьківства службою у справах дітей було направлено 29 позовних заяв, що стосуються 34 осіб. В результаті п’ятьох немовлят було відправлено до Одеського будинку маляти № 3, а 26 дітей було взято під опіку та піклування. За неповні 3 місяці 2008 року вже трьох батьків позбавлено батьківських прав. Керівник служби у справах дітей Олена Харитон зі щемом у голосі розповідає, що дуже боляче і психологічно важко вилучати дітей з сімей. Втішає лише те, що їх з великим задоволенням приймають Ширяївський і Андрієво-Іванівський інтернати, а їхні завідувачі здивовано запитують: “Де ви таких хороших дітей берете?” – і не вірять, що це діти з малозабезпечених та неблагополучних сімей.
Прикро казати, але батьки та родичі здебільшого не цікавляться подальшою долею своїх дітей, племінників та вихованців. Якось брат з сестрою Надійка і Юрко М., яких збиралися відправляти до інтернату, потрапили до районної лікарні саме на свій день народження. Медперсонал районної дитячої лікарні та пацієнти привітали діточок, піднесли їм подарунки. Можливо, вперше у житті вони відчули турботу та увагу до себе, жаль, що від зовсім сторонніх людей. А з рідні тоді ніхто і не з’явився. Родичі приїхали лише тоді, коли потрібно було якісь гроші отримувати. Але на той час дітей вже усиновили іспанці. Останнім часом іноземці проявляють більше милосердя, ніж рідні батьки, вони вже всиновили понад двадцять дітей.
На превеликий жаль, випадків негативного та жорстокого ставлення до дітей у нашому суспільстві трапляється дуже багато.
Але світ не без добрих людей, і сьогодні 82 дитини-сироти та позбавлені батьківського піклування перебувають під опікою. Правда, багатьох таких дітей “забирають” до себе їхні ж бабусі і дідусі, які на схилі літ стараються віддати онукам всю доброту та ласку, замінити їм маму і батька. Так, любашівчанка Лідія Іванівна Мурга змалку доглядала Сергія Левенця, долею якого батьки не цікавилися понад десять років. На випускний бал юнак не хотів йти. Йому так хотілося танцювати батьківський танець з рідною матір’ю...
Часто опікуються чужими дітьми небайдужі до їхніх доль люди. В смт Любашівці це Валентина Кіріца, Надія Яремчук, Неля Демінська, Надія Споришева, а також Світлана Багрій (с. Бобрик-Другий), Сергій Мельник і Галина Драгонер (с. Гвоздавка), Марія Герця і Віра Рубля (с. Демидівка), Ольга Биданцева (с. Новоселівка) та інші.
В селі Троїцькому Валентина Кендзьора з чотирьох років опікує хлопчика. Лише нещодавно жінка оформила опіку.
Інша сердобольна мешканка – директор школи-саду Ангеліна Савченко – прихистила Світлану Шедевр. Тривалий час дівчинка виховувалася у її сім’ї. Закінчила Котовське медичне училище, а згодом, коли хлопець з сусіднього села її засватав, опікуни влаштували для наречених пишне весілля. Коли молодята приїжджають в гості, їх приймають як рідних.
Ніна Волошина з села Ясенового зійшлася з чоловіком — пожаліла його дитину. Але чолов’яга безпробудно пиячив, тому Ніна вказала йому на двері, а чотирирічну Олю залишила собі. Зараз виховує дівчинку нарівні з своїм сином-першокласником. Щоб якось прожити, мати-одиначка стала найматися збирати полуницю, городину, сапати город, клеїти шпалери і навіть ходити з візком вулицями села і продавати нехитрий крам. Про оформлення опікунства якось не думала, але коли дізналася, що мати дівчинки померла, а батька позбавили батьківства, подала відповідні документи. Звичайно, опікунські гроші дуже доречні, бо сьогодні роботи на селі немає, а на зиму потрібно запастися вугіллям, дровами та різними різносолами. Тринадцятирічна Ольга Козирацька допомагає своїй названій матері по господарству, обробляти город та доглядати 15 соток, засаджених полуницею. Мешкає родина у новій хаті (дісталася у спадок від Волошиних), що дивиться вікнами на річку Кодиму.
Працівники служби у справах дітей намагаються підтримувати тісний зв’язок з своїми колишніми підопічними і цікавляться їхньою подальшою долею. Втішно, що життя багатьох знедолених дітей складається добре. Так, Олена Харитон з гордістю розповіла, що сирота з Любашівки Олена Ланецька навчається у Київському державному аграрному університеті, Ганна Козаченко здобуває професію у м. Первомайську Миколаївської області, Олександра Шутова з с. Новоселівки навчається в одному з одеських вузів, Ірина Левенець із с. Ясенового – у Балтському педучилищі. Багато дітей з неблагополучних сімей здобули різні робітничі професії і добре працюють на виробництві, одружилися і виховують власних дітей.
Юнаки і дівчата, котрі виросли серед чужих людей, не зачерствіли душею, не обізлилися, а намагаються власними силами добитися успіхів у житті, стати справжніми фахівцями і не повторити помилок своїх батьків.
