З перших днів здобуття незалежності й по сьогоднішній день перед Україною гостро стоїть питання найефективнішого політичного устрою суспільства. На жаль, наше суспільство щорічно, щодня, щогодини піддається масовому пограбуванню, здійснюваному купкою не найкращих громадян. Результатом цього є наявність мільярдерів, мільйонерів і основної – злиденної частини населення.
Що робити? Спостерігаючи за процесами, які розвиваються сьогодні в нашій країні, насамперед, потрібно зайнятися більш ефективним і справедливим політичним устроєм суспільства й держави. І от мої пропозиції.
Необхідно Конституцію, як Основний Закон держави, приймати не Верховною Радою, а винятково Конституційною асамблеєю, яка, опрацювавши досвід всіх країн протягом року, повинна запропонувати головний документ країни, створений з урахуванням менталітету нашого народу.
До Конституційної асамблеї повинні відбиратися представники всіх регіонів України. Це повинні бути кращі громадяни нашого народу.
Всього по 8 осіб від регіону. Таким чином, від 25 областей не більше 200 фахівців з різних сторін життя нашого суспільства. Термін їхньої роботи – один рік, протягом якого вони повинні опрацювати передовий досвід всіх країн і у підсумку запропонувати Конституцію України.
У проекті повинно бути створено не менше 2 варіантів Конституції: президентсько-парламентський і парламентсько-президентський. Обидва варіанти виносяться на загальнонародний референдум. Варіант, який набрав найбільшу кількість голосів, стає Основним Законом держави.
Цей Основний Закон згодом не має права змінювати ні Президент, ні парламент, ні уряд. І тільки з часом нове скликання Конституційної асамблеї за необхідністю зможе врахувати зміни, які відбулися в суспільстві та на планеті в цілому.
Президент, якого обирають на 5 років, є представником держави, і у разі президентсько-парламентської республіки формує і підпорядковує собі державні органи. Якщо народ проголосував за парламентсько-президентську республіку, у Президента залишаються тільки представницькі повноваження в зовнішньому світі.
Судові органи, які є арбітром між державою і суспільством, повинні бути незалежними. Судді повинні тільки обиратися на той самий термін, що і Президент країни. Корупція в судовій системі повинна розглядатися як найтяжчий злочин проти свого народу на всіх рівнях. Покарання в цьому випадку повинно бути набагато суворішим, ніж аналогічне покарання чиновника в державній системі.
Положення про недоторканність Президента, депутатів і суддів повинно розглядатися окремо створеним органом, права якого повинні бути записані в Конституції, і тільки він повинен ухвалювати рішення щодо зняття недоторканності із всіх трьох гілок влади або окремо з конкретних представників цієї влади. Це можуть бути відділи Конституційного суду, які працюють у всіх містах й областях держави, або орган прокуратури, який стежить за дотриманням законів на всіх поверхах влади.
Парламент повинен репрезентувати українське суспільство, тому формується як із представників партій, так і на мажоритарній основі. Кожна зареєстрована партія повинна в кожному окрузі висувати зі своїх рядів одного конкретного кандидата до Верховної Ради. Одночасно в цьому окрузі балотуються кандидати за мажоритарною системою, і перемагає той, хто набрав найбільшу кількість голосів.
Таким чином, до парламенту від партій проходять тільки ті кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів у своїх округах, змагаючись із «мажоритарниками» на рівних умовах.
Підсумкове співвідношення кількості «мажоритарників» – членів парламенту від різних партій визначається тільки результатами голосування, тобто, склад парламенту, співвідношення сил у ньому визначається тільки волею виборців.
Вважаю також, що обрання в місцеві ради за партійними списками – це примус місцевих еліт працювати на інтереси різних партій, створюючи їм фальшивий рейтинг.
Організація виборного процесу повинна бути дуже суворою. Бюлетені виборців після підрахунків голосів та оголошення результатів повинні перебувати в загальновідомому місці й бути доступними кожному учаснику виборчого процесу. Тобто, кожна партія, кожен кандидат, який не пройшов, мають право особисто перевіряти ще раз перерахування бюлетенів протягом усього терміну діяльності парламенту і місцевих рад. Будь-яке підтасування результатів виборів повинно каратися так само, як підробка грошових знаків.
Наприкінці п'ятирічного терміну кожного скликання повинен провадитися референдум з оцінкою результатів його роботи. І якщо люди, які взяли участь у референдумі, визначать, що проблеми, заради рішення яких обиралися депутати, не вирішені і життя не покращилося, то жоден з депутатів поточного скликання не має права балотуватися на наступний термін. Це стосується всього депутатського корпусу – як парламенту, так і місцевих рад. Депутати, які окупували парламент і сидять у ньому по 15 років заради своїх особистих інтересів, які не приносять ні грама користі суспільству, нам більше не потрібні.
Для того, щоб забезпечити чесне голосування, члени комісій повинні працювати у відкритому режимі під чітким контролем спостерігачів, які репрезентують інтереси суб'єктів виборчого права. Бюлетені повинні увесь час перебувати на загальному огляді. Списки голосуючих вдома хворих, інвалідів, старих повинні бути складені й перевірені завчасно. Бюлетені цих громадян повинні підраховуватися тільки окремо в повному узгодженні зі списками.
Вважаю, що затребуваність нового Закону про вибори сьогодні дуже висока.
