В останні десятиліття інтенсифікація землеробства призвела до деяких негативних наслідків. Через надмірне застосування в розвинених країнах синтетичних засобів хімізації (пестицидів для пригнічення шкідливих організмів, мінеральних добрив, регуляторів росту рослин) усе відчутніше небезпечне забруднення довкілля. Крім погіршення життєвих умов, це призводить до істотного збільшення витрат на медицину і заходів щодо охорони і реабілітації природи. Експерти усе наполегливіше обґрунтовують недоцільність надмірної хімізації, близько третини забруднення природного середовища відбувається за рахунок сільського господарства.
Ця проблема з’явилася і в нашій країні. Впровадження індустріальних методів роботи на землі – і як наслідок стрімке зниження родючості ґрунтів, збільшення споживання енерго- і трудоресурсів, зниження фондовіддачі в агропромисловому комплексі. Останнім часом у чорноземних ґрунтах активізувалися такі негативні процеси, як інтенсивна мінералізація гумусу, а також розвиток деградації за рахунок зменшення вмісту у ґрунті органічної речовини. Серед заходів, спрямованих на забезпечення бездефіцитного балансу гумусу, найважливіше значення мають рослинні рештки й органічні добрива.
У сучасних умовах за нестачі та високої вартості ресурсів дуже важливо, щоб зменшувались витрати праці та грошових коштів на операції, пов’язані з застосуванням добрив, і досягалася максимальна їх окупність. У цьому плані заслуговує на увагу застосування сидеральних добрив. Економічна перевага їх перед гноєм загальновідома. До того ж, в останні роки значно скоротилося виробництво і внесення самого гною. Так, у 2005 році на один гектар ріллі в Україні вносили його 0,9 т, в Одеській області – 0,1 т, а для рівноважного балансу гумусу необхідно вносити в сто разів більше! Ось де можуть значно допомогти сидеральні добрива. Це вирощені на зелену масу і заорані в ґрунт сільськогосподарські культури для збагачення його на органічні речовини та азот. «Зелені добрива є одним з ефективних засобів підвищення родючості, особливо легких за гранулометричним складом ґрунтів. Поєднання цього добрива із внесенням невисоких норм підстилкового гною або соломи, що залишається на полі після збирання врожаю, значно збагачує ґрунт на органічні речовини.
На «зелене добриво» здебільшого висівають бобові– люцерну, сераделу, тригонелу, буркун, озиму вику, кормовий горох, кормові боби, еспарцет, з капустяних культур – гірчицю білу та сарептську, редьку олійну, ріпак ярий та озимий. Заорані в ґрунт, вони збагачують його не тільки на органічну речовину та азот, а й посилюють мікробіологічну діяльність: зростає кількість мікроорганізмів, підвищується їх біологічна активність, збільшується в орному шарі кількість рухомих форм поживних речовин.
Вибір того або іншого виду «зелених добрив» визначається характером їх дії: для збільшення у ґрунті азоту використовуються бобові сидерати, для поліпшення структурного стану верхнього шару ґрунту – злакові.
У результаті застосування сидератів на «зелене добриво» значно посилюється життєдіяльність ґрунтових мікроорганізмів. Мікробіологічні процеси в ґрунті значно підсилюються ще в період росту і розвитку сидератів, а ще кращі умови для ґрунтової мікрофлори створюються після заорювання «зеленого добрива». Це зумовлено тим, що вони збагачують ґрунт гумусом, азотом, фосфором і іншими макро- і мікроелементами, необхідними для розвитку мікрофлори і живлення рослин. Одночасно також відбувається поглинання ґрунтовими мікроорганізмами поживних речовин, що значно зменшує можливість вимивання їх, зокрема азоту, у нижні горизонти ґрунту.
Сидерати зменшують забур’яненість полів і виконують фітосанітарну роль. Усі сидерати підвищують ефективність внесення інших добрив. У результаті їх застосування збільшується врожайність усіх культур і тим самим підвищується ґрунтозахисна здатність рослинного покриву.
Велике значення для збереження родючості ґрунтів мають багаторічні трави. Вони є потужним засобом запобігання водній і вітровій ерозії ґрунту. Коренева система трав забезпечує скріплення ґрунтових часток у водостійкі грудочки – структурні утворення, що у певних межах можуть протистояти руйнуванню вітром орного шару і розмиваючої дії води. Рослини, що мають потужну кореневу систему, затримують стік води і змив родючого шару ґрунту не тільки надземною частиною, але і кореневою системою, що зв'язує ґрунт і зберігає його від водної і вітрової ерозії.
Трави протистоять вимиванню поживних речовин за межі кореневмісного шару, перекачують елементи живлення з глибоких горизонтів ґрунту у верхній шар. Більш того, трави родини бобових збагачують ґрунт азотом, тому що характеризуються здатністю засвоювання його з атмосфери. Важливо і те, що в рік внесення коефіцієнт використання рослинами азоту «зеленого добрива» майже вдвічі більший, ніж азоту гною. Недостатня кількість фосфору відшкодовують внесенням мінеральних фосфорних добрив безпосередньо під сидерати чи при їх загортанні у ґрунт. При цьому позитивний вплив бобових трав на режим живлення простежується протягом 3 років.
Оскільки врожай надземної і підземної маси рослин є сумарним підсумком біологічних, хімічних і фізичних процесів, можна стверджувати, що вирощування багаторічних трав є одним з найбільш важливих прийомів, що сприяють поліпшенню ґрунтів, що характеризуються постійно низькою родючістю або деградованих під впливом нераціонального господарювання.
Таким чином, підсумовуючи все вищесказане, слід відзначити, що навіть в умовах нестачі грошових ресурсів, є заходи, що призводять до збереження та підвищення родючості ґрунтів.
