Подружжя Пуників на старість залишились самотніми. Ганна Харитонівна все життя віддала школі. Ще й досі до неї навідуються колишні учні, запрошують на зустрічі, після яких привозять машиною з цілими оберемками квітів. Як ветерана війни запрошують на різні заходи й Олексія Матвійовича, який все повоєнне життя пропрацював суддею. Але то у свята, які бувають кілька разів на рік. А будні далеко не такі радісні. Господиня завжди любила, щоб в домі був лад, чистота й порядок. А тепер, коли сили не ті, та й частенько здоров’я підводить, сама не може з усім тим впоратись. Тому як рідну двічі на тиждень зустрічають соціального працівника Людмилу Володимирівну Войтенко.
– Ми завжди з Людочкою знаходимо спільну мову, – говорить Ганна Харитонівна, – бо вона працює не за інструкцією, а за велінням серця.
Дивилась я на цю жінку і думала, що саме такі мають працювати соціальними робітниками. До речі, директорка Савранського територіального центру соціального обслуговування непрацездатних одиноких громадян Надія Брицька так і сказала, що у них працюють в основному такі добрі, чуйні і сердечні люди. Та й сама Надія Олександрівна дуже мила і сердечна жінка. Дисципліну в колективі вона тримає на належному рівні. Відділення соціальної допомоги вдома обслуговує 510 жителів району, 33 дітей з обмеженими фізичними можливостями відвідують відділення ранньої соціальної реабілітації, ще 18 ветеранів війни та праці проживають в стаціонарному відділенні, яке у побуті називають «будинком милосердя». Крім того, при територіальному центрі є швейний цех, перукарня, медик. Постійно надаються соціально-побутові та медичні послуги вдома більш ніж 200 пенсіонерам.
Людмила Володимирівна Войтенко стала переможцем Всеукраїнського конкурсу професійної майстерності фахівців територіальних центрів у номінації «Кращий соціальний працівник». Вона нагороджена Дипломом президії Центральної ради профспілки працівників соціальної сфери України. А Надія Олександрівна Брицька одержала від цієї ж президії Подяку за високий професіоналізм у роботі, активну участь в організації Всеукраїнського конкурсу професійної майстерності фахівців територіальних центрів. Найвищою нагородою для соціальних працівників є вдячність їхніх підопічних.
Людмилі Володимирівні одна підопічна, яку взялись доглядати опікуни, на прощання сказала: «Я знаю, що ти дуже зайнята і замість мене тобі дадуть когось іншого, але ти приходь до мене просто в гості. Я до тебе звикла, як до рідної». Що до цього ще можна додати?
