ЮЩЕНКО ЗАТІЯВ ПЕРЕГЛЯД ОСНОВНОГО ЗАКОНУ ЯВНО НЕВЧАСНО
У середу в Києві за участю Глави держави мало відбутись засідання Національної конституційної ради, на якому її члени розглянули б проект «Концепції системного оновлення конституційного врегулювання суспільних відносин в Україні». Мудрована назва документа, на думку політекспертів, приховує в собі чимало «підводних каменів». Можливо, якраз один з них (або декілька) став справжньою причиною для перенесення досить важливого й показового зібрання на початок травня. Заступник глави Секретаріату Президента Марина Ставнійчук пояснила затримку з розглядом «Концепції...» хворобою спікера Верховної Ради Арсенія Яценюка. Мовляв, Арсеній Петрович (член НКР), повернувшись із Португалії, занедужав і особисто звернувся до Віктора Ющенка з проханням скоригувати робочий графік. Президент, звісно, не міг відмовити. Надто з-за необхідності саме у середу відвідати «чорнобильські райони» Київщини.
Щоб читачі «ОВ» більш-менш розібралися в основних устремліннях учасників теперішньої «підковдрової боротьби» за перегляд Основного Закону, доречно буде звернутися до кількох відомих дат новітньої історії України. Почну з Конституції, прийнятої Верховною Радою наприкінці червня 1996 року під несамовитим тиском тодішнього Президента Леоніда Кучми. Попри критику ряду положень тієї Конституції, що лунає й донині, вона все-таки більш-менш дохідливо розтлумачувала повноваження Глави держави, парламенту й уряду. В документі, звичайно, не могло не бути низки фрагментів із «недомовками». Зокрема, обиватель не міг послатися на конкретний параграф, де б містилася пряма заборона Президентові балотуватися на третій термін. Цю «невизначеність» – не без участі авторитетних правників з Одеської Національної юридичної академії – із наближенням чергових «перегонів» 2004 року «прибрав» Конституційний суд України. Встановивши, що Леонід Данилович – позаяк він уперше був обраний на найвищу державну посаду у 1994-му, себто до прийняття Конституції 1996 року – має право втретє обійняти президентський пост. Звичайно, якщо народ не заперечує.
Безстрокове перебування біля керма державної влади екс-гендиректора Дніпропетровського ракетного заводу, однак, не влаштувало тодішню українську опозицію на чолі з Віктором Ющенком і Юлією Тимошенко. Тривала політакція «Україна без Кучми», що переросла після сфальсифікованих президентських виборів-2004 у так звану жовтогарячу революцію, ледь не зробила досить примарною перспективу володіти країною так званому південно-східному промисловому угрупованню. Стратеги із цього табору, що подали голос у найбільш слушний момент, запропонували «жовтогарячим» компроміс. Ви, мовляв, можете вже зараз переїжджати в кабінети Кучми і його планованого спадкоємця Януковича, – але в якості відповідного «жесту доброї волі» будьте люб'язні, проголосуйте за нову редакцію Основного Закону. Оскільки в «жовтогарячих» у той момент діагностувалося безсумнівне «запаморочення від успіхів», ніхто з їх політтехнологів не помітив у пропозиціях «умовного супротивника» ні тіні підступу. Новий варіант Конституції, що передбачав, починаючи з 1 січня 2006 року, значне звуження повноважень Глави держави на користь парламенту й призначуваного їм уряду, ВР прийняла «на ура».
Починаючи з позаминулого календарного року, політичну систему нашої держави стало ґрунтовно трясти. Перемігши на чергових парламентських виборах-2006, Партія регіонів на чолі з Віктором Януковичем на підставі положень нової редакції Конституції висунула Віктора Федоровича в прем'єри. Президент Ющенко був змушений відправити в Раду офіційне подання на свого недавнього суперника по президентській гонці.
Повернувшись до влади, Янукович і його команда прийнялися надолужувати «упущену вигоду». Демонстративно ігноруючи при цьому сам факт існування в країні інституту президентства. У відповідь Секретаріат В. Ющенка затіяв нову гру. Мовляв, ми теж не проти оновлення Конституції 1996 року й, на відміну від «недемократа» Кучми, не станемо підганяти події й загрожувати розпуском парламенту; нумо, спробуймо разом вийти на оптимальний варіант Основного Закону. Бо той, що приймався наприкінці 2004-го, довів: керування країною погіршилося, її влада зітнулася із низкою серйозних викликів. «Подолати ці й інші виклики можна лише в результаті внесення до Конституції системних змін», – наголошував Президент.
Як нескладно догадатися, у запропонованому СП проекті Конституції повноваження Ющенка, урізані Радою в грудні 2004-го, не лише поверталися. Вони багаторазово зростали!
Скориставшись фактом мало не щоденного поповнення Коаліції національної єдності на чолі з Партією регіонів за рахунок депутатів з колишнього демократичного табору (парламентська більшість у складі Партії регіонів, комуністів і соціалістів от-от могла б досягти 300 голосів, що означало б для лідера ПР необмежену владу в Україні), Ющенко 2 квітня 2007 року видав указ про розпуск Верховної Ради й призначення позачергових парламентських виборів. Порушивши тим самим колишні обіцянки не зазіхати на найкращий, на думку народу України, «депутатський набір».
«Конституційний процес», те пак наполегливе «перетягання каната» на користь Президента, весь цей час не припинявся.
З особливою силою він «закрутився» після того, як Юлія Тимошенко, котра прийшла до Кабміну замість Віктора Януковича, стала стрімко нарощувати власний політичний рейтинг. Угледівши в цьому факті безсумнівну загрозу майбутньому переобранню Ющенка на другий президентський термін, команда Глави держави ініціювала серію превентивних кроків. Наприклад, президентським указом була утворена НКР (Національна конституційна рада) із числа представників різних політичних сил, а також досить авторитетних в Україні вчених і суспільних діячів. Партія регіонів, помізкувавши як слід, через деякий час відкликала із НКР свою «депутацію». Мотивація ПР була простою: «оновивши» текст багатостраждальної Конституції, Ющенко одержував реальний шанс повторно очолити державу. Більше того, – завдяки ніким не скасованому рішенню Конституційного суду Віктор Андрійович після прийняття нової Конституції одержує право балотуватися на свою теперішню посаду ще два рази поспіль!
Зрозуміло, перспектива відсиджуватися в опозиції до 2019 року Партію регіонів улаштовувати ніяк не може. Так само, як і другу за чисельністю фракцію ВР, Блок Юлії Тимошенко. Юлія Володимирівна останнім часом всі частіше висловлюється за зміну Конституції на користь парламентської республіки. Найбільше зачіпає в цих месиджах Віктора Ющенка те, що виступи Тимошенко оформлені, так би мовити, в «експортному виконанні». Тобто, озвучуються переважно під час перебування Прем'єр-міністра за межами України. Зате в Європі їх вітають із захватом. А от пропоновані Ющенком кроки до прийняття нового Основного Закону на Старому Континенті сприймають із неабиякою часткою скептицизму. Наприклад, ідею проведення в Україні «конституційного референдуму» чітко засудили й ПАРЄ, і Венеціанська комісія. У цих шановних інституціях прекрасно розуміють: плебісцит по пропонованому варіанту Основного Закону – не більш ніж камуфляж. Адже в теперішній Україні просто не існує законодавчої бази для імплементації результатів всенародного волевиявлення! Так, думка народу для влади начебто цікава, – але ... «до розумної межі». Окресленої, між іншим, ще за часів існування УРСР. Задля прикладу наведу лише одну деталь: старий закон про референдум передбачає надання повноважень ухвалювати будь-які рішення щодо референдуму ...президії Верховної Ради УРСР. Тобто органу, який нині не існує!..
Що ж до позиції Партії регіонів, – незважаючи на вихід її представників зі складу НКР, регіонали як і раніше наполягають на включенні до тексту нової Конституції положень про надання російській мові статусу другої державної, про введення в Україні подвійного громадянства, нарешті, про федералізм (у вигляді істотного розширення прав регіонів).
Конституційний суд України нещодавно роз'яснив: для прийняття нового тексту Основного Закону недостатньо одного референдуму, необхідно ще й відповідне рішення парламенту. Виходячи із цього, Блок Юлії Тимошенко нині ратує за створення у Верховній Раді парламентської конституційної комісії. Пропрезидентські сили, природно, проти цього, мовляв, у країні вже є НКР.
Проголосувати за створення усередині ВР конституційної комісії силами однієї «жовтогарячої команди» не можна: з урахуванням позиції «Нашої України»-«Народної самооборони» 226 голосів ніяк не набираються. У цій ситуації БЮТ розраховує на підтримку депутатів від Партії регіонів, Блоку Литвина й комуністів. Як днями заявила Юлія Тимошенко, парламент може проголосувати у першому читанні зміни до Конституції, які передбачають перехід до парламентської форми правління, одразу після Великодня. «Парламентська форма правління в Україні нарешті наведе порядок. Буде так, як у Німеччині: буде канцлер і буде порядок», – упевнена Прем’єр. При цьому, за словами Тимошенко, Президент матиме «досить помірковані» повноваження.
Результативне голосування «за» пропоновані БЮТ конституційні зміні, на думку членів іншої частини «помаранчевої команди», може нести погрозу розвалу демократичної коаліції; про це, зокрема, заявив лідер фракції НУНС В'ячеслав Кириленко. Більшість його прихильників нині щосили вмовляють Юлію Володимирівну відмовитися від створення нової «конституційної надбудови» і тим самим «урятувати коаліцію».
У БЮТ, однак, якщо й бачать погрозу демкоаліції, то винятково з боку вісьмох членів фракції НУНС, що представляють здебільшого Закарпаття, так званої групи Віктора Балоги (глави Секретаріату Президента України – авт.). Мовляв, саме в руках людей Ігоря Криля й перебуває «золота акція» коаліції, отже, тільки вони й у стані її розвалити...
На додачу до щойно викладених лих для Віктора Ющенка, на травневому засіданні НКР може спливти ще й небажаний для його команди варіант Основного Закону. Значна частина Національної конституційної ради наполягає на змішаній формі правління Україною – при скороченні повноважень глави держави. Зокрема, члени НКР пропонують позбавити Президента країни права пропонувати ВР для призначення на посаду кандидатури міністра оборони й міністра закордонних справ. В основному теперішній устрій – тобто парламентсько-президентська республіка – збережеться, однак пункти щодо глав МО й МЗС із тексту Конституції, можливо, вилучать.
Як це не парадоксально, однак дехто з українських політологів припускає, що Ющенко ...готовий погодитися на таке «кромсання». Директор Інституту проблем керування ім. Горшеніна Кость Бондаренко із цього приводу сказав «ОВ» наступне: «Можливо, Віктор Андрійович сумнівається в тім, що в жовтні 2009 року знову одержить мандат довіри всього українського народу. У цьому випадку ослаблення позицій наступного президента для Ющенка виглядає цілком логічним...»
