У 1974 році на наші екрани вийшов фільм американського режисера Хола Бартлетта "Генерали піщаних кар'єрів", знятий за романом відомого бразильського письменника Жоржи Амаду "Капітани піску". Фільм став культовим у багатьох країнах, а головна музична тема фільму відома й улюблена в усьому світі й донині.
Жоржи Амаду у своєму романі називав капітанами бразильських безпритульників, підлітків від 8 до 16 років, які облаштувалися у занедбаних піщаних кар'єрах. Фільм закінчувався трагічно, й глядачі залишали залу із почуттям гнітючої безвиході.
Я згадав про цей фільм, відвідавши безліч великих, середніх та малих кар'єрів, густо розкиданих по нашій області. Ті ж піски, ті ж звалища сміття, та ж безвихідь і страхітлива думка – "невже так буде завжди"... Відмінність від фільму лише у тому, що кар'єри – середовище існування не для безпритульних капітанів підлітків, а для досить солідних та дорослих "генералів" і "капітанів" при посадах. І це джерело існування досить привабливе і прибуткове...
Проблема "хазяйчиків" незаконних кар'єрів з розробки корисних копалин, капітанів та генералів від бізнесу характерна й типова для усієї України. Незаконно та безкарно, відкрито й без оглядки, по-варварськи копають і добувають усе, що можна продати: і пісок, і камінь, і глину, й вугілля, і бурштин... Не відрізняється нічим від інших і наша Одеська область. У Роздільнянському, Біляївському, Іванівському (біля сіл Северинівка, Кучургани, Бурдівка, Маринівка, Стара Еметовка...) та інших районах провадиться незаконний, без наявності повного пакету, а то й зовсім без якихось дозвільних документів, видобуток піску та пиляльного вапняку.
Здійснюється він найчастіше просто у природоохоронній зоні. Навколишньому середовищу в районі, який прилягає до знаменитого на увесь світ своїми лікувальними властивостями Куяльницького лиману, вже завдано й далі завдається непоправного збитку. Перегороджено русло річки Куяльник насипними дорогами, що порушило циркуляцію води. У результаті деякі ділянки річки повністю пересохли, сам лиман щороку зменшує свою площу. Одна з причин – порушення природного балансу надходження води до лиманів. Вирубано просіку у природоохоронній прибережній зоні, що неминуче призведе незабаром до сповзання прибережного схилу та відступу лінії води на значну відстань.
Зелений масив біля села Єгоровки, одного із найкрасивіших та найулюбленіших місць відпочинку мешканців області, безжалісно порито траншеями та закидано не сотнями, а тисячами тонн відходів із виробіток. Причому закидають не порожнечі, а вікові дерева та чагарники, струмочки і болітця, де гніздяться рідкісні види птахів.
Масштаби виробіток вражають. В деяких місцях величина та глибина кар'єрів нагадує американський Великий каньйон. Лише на одному із кар'єрів біля села Бурдівки одночасно працюють 15-20 великовантажних автомобілів. І працюють вони практично цілодобово, постачаючи, як і десятки інших кар'єрів, будівництво автомобільної траси державного значення М-05 Одеса – Київ. Бачили гарні транспортні розв'язки, кілометрові насипи уздовж доріг, що зводяться "Укравтодором"? Для цього йому та його підрядникам потрібні були й ще будуть потрібні десятки тисяч тонн піску та ґрунту. Значну їхню частину взято із незаконних кар'єрів по обидві сторони дороги. Можете пишатися: усе це природні багатства нашої області. Причому багатства безкоштовні.
Ніхто сьогодні не заперечує необхідності будівництва доріг та створення сучасних транспортних розв'язок, але чому це має збагачувати одних за рахунок обкрадання інших, зокрема й сільських рад? Наприклад, протягом доби із кар'єру у селі Северинівка вивозиться до 100 автомобілів піску вантажопідйомністю до 15 тонн. Неважко підрахувати прибуток одного такого кар'єру. Вартість однієї машини піску зараз становить 1000 грн. При цьому нові "генерали" піщаних кар'єрів не платять податків, жодної копійки не надходить як до бюджету місцевих органів, так і до державної скарбниці. Вони не беруть участі у фінансуванні ремонту доріг і не несуть жодної відповідальності ні за що й ні перед ким.
Перевезення вантажів у таких кількостях та обсягах практично "вбило" сільські дороги. Існуюче дорожнє покриття не витримує навантажень. Не витримують їх і глинобитні будинки, розташовані уздовж доріг. Сільські ради за свій рахунок та за злиденні кошти щороку латають діри на дорогах. І як їх не латати, якщо немає можливості проїхати «швидкій допомозі», пожежній машині, шкільному автобусу. Хтось із "генералів" хоча б замислювався про це? Часу замислюватися немає, як і немає часу, та й бажання рахувати гроші, причому не свої, а чужі. Ось один із безлічі прикладів небажання рахувати чужі гроші. Біля села Бурдівки «генерали»-добувачі проклали двосмугову дорогу прямо по ріллі, забравши без згоди законних власників близько 10 гектарів землі, знищивши безповоротно родючу землю, яка годувала сторіччями людей.
І як же наші доблесні органи, покликані не допускати зазіхань на особисту власність громадян та нашу загальну власність – державну, карають таких «генералів»? Хочете посміятися? Будь ласка: за результатами 2007 року ТОВ "Гренада" (керівник М.Г. Губенко), на ділянці 0,7 га добуває камінь пиляльний, оштрафовано на 170 гривень. ТOВ "Континент" (керівник В.І. Дихан) на ділянці 2,5 га також добуває камінь пиляльний. Накладено штраф у 170 гривень. СПД «Соловей М.В.» також пиляє камінь. І його покарано на усе ті ж 170 гривень. Зараз, за документами, роботу цих кар'єрів припинено. Але ви вірите у те, що їх можна злякати такими штрафами? Адже сьогодні кожний знає, скільки коштує будинок побудувати!
Такі покарання з боку чиновників більше схожі на "дбайливе" ставлення, бажання опікувати й охороняти. Раптом вчорашній чиновник і сам колись стане «генералом»... Та й відповідати ні перед ким: оскільки більшості кар'єрів за паперами фактично не існує, господаря в них немає і запитати немає з кого.
У місцевих рад, відповідно до існуючого законодавства, впливати на цю ситуацію немає жодної можливості, та й небезпечна ця справа. Погрози на їхню адресу досить серйозні, занадто великі гроші добуваються із наших надр. У серйозності погроз я переконався на власному досвіді.
Усі ці незаконні дії є зразком для наслідування, яскравою пропагандою правового нігілізму та уседозволеності для населення. Але, окрім значного морального, екологічного, економічного збитку від варварської експлуатації кар'єрів, є ще один аспект – найважливіший. За безкарність одних іноді доводиться платити людськими життями. У ніким не охоронюваних безгоспних піщаних кар'єрах дуже люблять гратися діти. Випадки трагічних наслідків таких ігор – не поодинокі в усій Україні.
Наведу лише кілька даних сумної статистики. У червні 2006 року біля села Свердловського Кобеляцького району Полтавської області у піщаний кар'єр впали дві дівчинки, яких присипало піском. Дві години знадобилося працівникам підрозділу оперативно-рятувальної служби, щоб знайти дітей, які потрапили під завал. Дівчатка загинули, задихнувшись під шаром піску.
У 2007 році в селі Сидава Жмеринського району Вінницької області у місцевому піщаному кар'єрі, де гралися діти, трапився зсув. Під завалом опинилися двоє із них. При провадженні пошуково-рятувальних робіт підрозділом МНС дітей з під завалу дістали без ознак життя.
У 2008 році в селі Аполянка Уманського району Черкаської області, у глиняному кар'єрі, стався обвал близько 10 кубометрів ґрунту, під який потрапило троє чоловік. Усі загинули.
Цей трагічний список можна продовжувати. Але чи потрібно? Можливо, слід навести порядок у цій сфері і вберегти від загибелі і травм людей?
У Конституції України сказано – земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які перебувають у межах території України, природні ресурси її континентального шельфу є об'єктами права власності українського народу.
Кодекс Законів України "Про надра" вводить поняття надр, як частини земної кори, розташованої під поверхнею суші, дном водойм та простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення і освоєння. Завдяки мудрості розробників, Кодексом передбачено те, що навіть із подальшим удосконаленням технічних засобів і, відповідно, можливістю збільшувати глибини розвідки та видобутку, усі надра будуть належати народу України. Щороку видається Порядок видачі спеціальних дозволів на користування надрами. У Порядку, виданому у 2008 році, чітко сказано, що дозволи видаються відповідним міністерством переможцям аукціонів. І це лише один із численних документів, який вимагається для видобутку корисних копалин. Отже, будь-який видобуток природних ресурсів без оформлення та узгодження відповідних документів – незаконний і може розглядатися як злодійство.
Розкрадання природних ресурсів величезне. Мені здається, що для даного явища більш влучним словом є не злодійство, а грабунок. Оскільки грабунок відрізняється від крадіжки відкритим характером злочину. А тут відбувається саме так – при усьому чесному народі. Нахабно й відкрито.
А як же реагують на звертання органи, покликані "не допускати" таких явищ?
Ось що пише, наприклад, заступник виконувача обов'язків Одеського міжрайонного природоохоронного прокурора Семенов, передаючи звертання депутата Одеської обласної ради В.Я. Волкова до трьох різних інстанцій: "Висилаємо для перевірки у межах встановленої компетенції звертання (депутата) (у тексті це слово пропущено – авт.) В.Я. Волкова, стосовно незаконного, на його думку, видобутку піску у Біляївському та Іванівському районах Одеської області. Про результати перевірки повідомити заявника..."
Спокоєм та солодким сном віє від цієї відповіді. Усе обтічно й згладжено. Жодних вказівок "вжити невідкладних заходів". Кожен чиновник, який добре засвоїв ділову мову, уловить спрямованість ключових слів: "на його думку" і усього лише "повідомити". Хіба тут, у цій відповіді, можна побачити службову запопадливість, відчути біль за розграбоване народне добро? Ні – лише солодкий-солодкий сон... Таке враження, що чиновник від природоохорони лише вчора народився й ніколи не чув про такі речі.
А ось що пише колишній начальник Іванівського РВ УМВС України в Одеській області А.В. Фіногєєв Державному інспекторові Східної міжрайонної екологічної інспекції С.Н. Скалецькій: "За Вашою інформацією винесена постанова про відмову щодо порушення кримінальної справи за ст. 6
п. 9, оскільки є вирок щодо того ж звинувачення". За цією логікою, якщо є вирок за якоюсь справою, то надалі можна чинити аналогічні злочини скільки завгодно разів – адже вже є вирок.
Але найчастіше нові "генерали" піщаних кар'єрів, які грабують народ України в особливо великих розмірах, відбуваються сміховинними штрафами, як ми вже відзначали, по 170 гривень раз на рік.
Зрозуміло, що за таких грошей, причому не оподатковуваних податком, зусиль посадових осіб, які мають повноваження лише на видачу приписів та накладення невеличкого штрафу, не досить. Потрібна потужна силова підтримка.
Однак міліція на селі бере участь у заходах щодо припинення незаконного видобутку вкрай неохоче й лише за вказівкою згори. Вона воліє боротися із куро- та свинокрадіями. Кримінальні справи на "генералів" відкриваються дуже рідко й ніколи не доводяться до логічного кінця. Посилання на відсутність відповідної статті у Кримінальному та Адміністративному кодексах виглядають принаймні смішно. Усі нарікають на недосконалість законодавства, хоча загальновідомо, що наші правоохоронні органи за бажання знайдуть до кожного випадку не менш 10 різних статей Кримінального кодексу із покаранням аж до довічного ув’язнення. Але це лише за бажання...
Що відбувається із країною, у якій виконання закону залежить від бажання або небажання, нам усім добре відомо.
Проблемою незаконної розробки корисних копалин я, як депутат Одеської обласної ради, займаюся уже майже рік. Гадаю, що за цей час вдалося загострити увагу керівництва області та районів на необхідності невідкладно розв’язувати цю проблему. Втішно відзначити й те, що моє звертання до губернатора М.Д. Сердюка та голови обласної ради М.Л. Скорика знайшли належний відгук. І на сьогоднішній день, ті перевірки, які провадять профільні комісії облради та виконавчих органів облдержадміністрації вже приносять певні плоди: перевірено кілька районів, видано приписи на закриття декількох кар'єрів і, що найважливіше, запропоновано допомогу підприємцям у дооформленні ліцензій та інших документів. Але, мені здається, що обраний напрям розв’язання цієї проблеми дещо стереотипний: депутати вимагають, а іноді й просять від виконавчих органів виконання їх же обов'язків. Те, що дані органи повинні виконувати у силу своїх функціональних обов'язків! Парадокс? Лише не для нашої країни...
Рішення порушеного питання досить складне й вимагає системного підходу. Прекрасно розумію, що це займе багато часу і потребуватиме спільних зусиль багатьох державних організацій та служб як на місцях, так і в столиці. Але цим ми просто зобов'язані займатися наполегливо і систематично. І головне, щоб це не вилилося у чергову кампанію, яка не дала жодних результатів.
Згадую слова одного із сільських голів Роздільнянського району, людини невеликої посади, але дуже відважної та безстрашної, сучасного господаря своєї землі: "Скільки не звертайся до чиновників, результат той самий. У найкращому разі, коли дуже докучаю їм, приїдуть, погаласують, покричать, крайнього знайдуть, догану дадуть і далі поїдуть. Хвилі у "калюжі" заспокояться й усе як завжди. Нам батьки залишили доглянуту та обласкану працею землю. А що залишиться нашим дітям, і чи схочуть вони жити на такій зраненій варварами землі? Немає в них ні совісті, ні честі".
Згаданий мною фільм "Генерали піщаних кар'єрів" – про бездомних дітей, які у найжорстокіших умовах вулиці зуміли зберегти поняття про совість та честь. І правий сільський голова, понять совісті та честі немає ні в кого із наших нових кар'єристів, які біжать з місця в кар'єр за золотим піском і розставляють для острашки на місцях своїх «капітанчиків».
Я передбачаю запитання читачів, а хто ж «генерали», чи можна зупинити їхнє свавілля і чи не будуть вони заслужено покарані? Зараз цим питанням займається робоча комісія обласної ради, і результати її роботи будуть розглянуті на сесії обласної ради. Я щиро сподіваюся на справедливе розв’язання проблеми, як і у неминучість покарання за аморальні вчинки. Кожному зарахується за справи його. Люди не пробачать, як і не пробачить Земля...
