Від кого та від чого ми повинні захищати дітей? Від голоду та холоду, руїни та інших нещасть – такою буде відповідь, якщо ми запитаємо про це у дорослих. Але Тетяна Валеріанівна Кириченко, завідувачка обласного притулку для дітей «Світанок», відповіла на це запитання точніше і лаконічніше.
– Сьогодні ми рятуємо їх від… рідних матусь, – говорить вона й очі її темнішають чи то від радості, що вдалося «відбити» малюків, чи то від гніву на таких, з дозволу сказати, «батьків».
На жаль, з’явилася навіть мода – на вокзалах, у парках та інших багатолюдних місцях непомітно «забувати» своїх дітей. Ось Альону (їй усього два рочки та 7 місяців) захмеліла матір «загубила» на вокзалі, із хитрим розрахунком, що тут її крихітка точно не пропаде. Чотирирічну Юлю знайшли у парку
ім. Т.Г. Шевченка, а круглолицього ласкавого Жорика виявили у Іллічівську. У шість років він вже володіє, як кажуть, біографічними даними. Розповідає, що приїхав до нас із Донецька, але повертатися додому, страх як не хоче… По-перше, «мамка б’ється», по-друге, немає там ні смачної кашки, ні іграшок, ні добрих та веселих друзів…
На очах у завідувачки притулку сльози, і я здогадуюся чому. Понад три місяці діти у цьому світлому, затишному будинку не мешкають – після визначення статусу вони потрапляють до інтернатів, прийомних сімей, дитбудинків. Документи для хлопчика вже готові, прізвище в нього теж нове – Донецький. І незабаром на нього чекає нова подорож. А ось куди?
Звичайно, мріють і завідувачка притулку, і вихователі про те, щоб потрапили ці діти до гарних, міцних сімей, це все ж таки краще, аніж інтернати. Хоча сама Т.В. Кириченко свого часу керувала інтернатом і може багато, як кажуть, плюсів нарахувати. Але зрозуміло, що краще матерів ніхто не зігріє і не навчить. Тим більше, що держава, взявши курс на сімейні форми виховання, забезпечила їх фінансово. Гроші ходять за такими дітьми, і немалі. Хоча й достаток, напевно, теж не найголовніше, а ось знайти справжніх батьків – це справді проблема. І працівники «Світанку» також долучилися до цього, виступаючи на форумах та телемарафонах.
Усього тут працює 35 чоловік, це небагато, якщо врахувати, що у притулку один гектар землі, а площа приміщень становить 2158 квадратних метрів. Серед прізвищ працівників чую й знайомі: 2,5 року тому я писала про відкриття першого обласного притулку. Так і працює тут сестра-хозяйка Н.М. Паценюк, Ю.Б. Барський, завдяки якому вся техніка утримується у зразковому порядку. Адже навіть пральня тут (подібної другої у країні не знайти) нагадує стерильну лабораторію. Усі приміщення, санвузли блищать, немов учора тут закінчився євроремонт. Але ж минуло понад два роки, та й контингент тут особливий... Моє запитання директор притулку передбачала, й сама почала розповідь про шефів.
Вірніше, розмова почалася із віршів. Їх пишуть самі діти, присвячуючи їх «Стікону». Невигадливі, але щирі рядки, типу: «ведь они в мороз и стужу находились только тут, от рассвета до заката строили для нас приют». Так, саме завдяки будівельній фірмі «Стікон», одній з кращих в Одесі, вдалося добудувати «Світанок», вчасно його відкрити. Понад півмільйона гривень – благодійний внесок «стіконівців» у той складний період. За словами Т.В. Кириченко, побувавши на одній із планерок, вона чула команди директора фірми – краща техніка, кращі будівельники, будматеріали направлялися на дитячий об’єкт. З того часу «стіконівці» найвідданіші друзі дітей, а керівник фірми Л.Я. Крючков – найдорожча людина для «Світанку».
Ото уже справді, доброта рятує світ, у якому (не зі своєї вини) опинилися ці знедолені діти. Рідкісний приклад, щоб усі в колективі, починаючи від керівника й закінчуючи працівниками, настільки віддано, щиро піклувалися про дітей.
– Ми ніколи не ходимо туди із простягнутою рукою (це ж теж принизливо), представники «Стікона» самі телефонують – що треба? Потрібно було підключити інтернет, одразу приїхав фахівець (до речі, син директора фірми) і зробив усе безкоштовно. Знадобилося музичне обладнання – адже без концертів тут не обійтися, і «стіконівці» одразу його привезли. Зателефонували друзі й напередодні завтрашнього свята: тепер у сиріт буде своє літнє кафе – парасольки їм вже закупили. Привезли і одяг, причому точно за розмірами.
Що ж, доброта та свобода завжди поруч. У притулку дітям справді легко і привільно, тому що його стіни пронизані непідробленою турботою, щирим бажанням виручити їх з лиха. Допомагає й Управління СБУ в Одеській області: звідси оперативно можуть висадити офіцерський десант на тридцять чоловік, які за лічені хвилини очистять усю територію, наведуть порядок, чистоту.
Часто відвідують дітей-сиріт і перші керівники області. Завдяки Миколі Дмитровичу Сердюку, голові облдержадміністрації, який вже побував тут, у дітей з’явилися сучасні комп’ютери, не кажучи вже про подарунки та солодощі. За словами директора притулку, педколектив особливо радує стиль таких взаємин – тонкий та делікатний.
– Нам завжди завчасно телефонують, запитують – що потрібно, що потребуємо насамперед? – розповідає Тетяна Валеріанівна. – Візити для проформи та самореклами відходять у минуле...
Але, звичайно ж, до приїзду шефів, високих гостей тут готуються, заздалегідь наводять красу. Старші діти (у притулку перебувають діти від трьох до вісімнадцяти років) допомагають вихователям. Для них величезна радість – бути у цьому житті комусь потрібними, як кажуть, затребуваними. Давайте ж і ми, дорослі, розділимо цю радість, і теж станемо для них незамінимими.
І останнє. Вчора губернатор області М.Д. Сердюк знову зустрівся з дітьми із «Світанку», привітав їх зі святом.
