ДОВЕДИ, ЩО ТИ – НЕ ВЕРБЛЮД
Яків Михайлович Пислару, пенсіонер із села Залізничного Болградського району, на схилі своїх років змушений судитися. Як і ще триста його односільчан. Хіба можна спокійно дивитися на те, що коїться з колишнім колгоспом? На те, як на очах зникли майнові паї? А тепер з’ясувалося, що власники земельних паїв, по суті, – не господарі власних наділів!
– Те, що я хочу розповісти, стосується не лише мого села, – говорить пенсіонер. – Був у нас, у Залізничному, сільгоспкооператив. Справи у ньому йшли все гірше і гірше, борги зростали. Зрештою, СВК розпався, і нашу землю не було кому обробляти. Ми, пайовики, дуже зраділи, коли свої послуги запропонувало ТОВ «Сільгоспхімія». Ми подумали: є у підприємства і техніка, і добрива. Але через два роки роботи переконалися, що керівник не на своєму місці – він дуже погано обробляє наші землі. Бур’яни вищі за озиму пшеницю! Здавалося б, у райдержадміністрації є фахівці, які повинні стежити за раціональним використанням земель, контролювати, як поводяться з ріллею. Але ніхто не спрямовує нашого орендаря на правильний шлях. За результати роботи ми непокоїмося ще й тому, що, відповідно до умов договору, орендар зобов’язався віддавати нам, власникам земельних паїв, 20% урожаю. Але якщо на наших землях стільки бур’янів, що ми одержимо у підсумку? Більше того, орендар не дозволяє, щоб ми контролювали обсяг вирощеного врожаю. Власники землі зовсім не знають: скільки зібрано зерна і, отже, скільки належить їм? А що відбувається з нашим майном?! Наведу один приклад. Наскільки мені відомо, колгоспний тік коштував понад 274 тисячі гривень, а наш орендар через аукціон викупив цей об’єкт за 41 тисячу гривень... Зрештою ми вирішили розірвати відносини з ТОВ «Сільгоспхімія». Оскільки термін договору ще не минув, зробити це можна лише через суд, куди ми і звернулися.
Що цікаво: у суді колишнім колгоспникам ще треба буде доводити свої права на земельні паї. Чи є у сільських жителів пакет документів? Чи зареєстровані договори між пайовиками і орендарем у встановленому законом порядку?
Як доповів на колегії Болградської райдержадміністрації начальник відділу земельних ресурсів Іван Мержев, на території Болградського району працюють 45 сільськогосподарських підприємств, які використовують на умовах оренди 68 тисяч гектарів – 50% загальної кількості земель району. Проте лише 9 підприємств, і то не у повному обсязі, мають зареєстровані договори оренди з власниками земельних наділів.
Чому договори оренди землі залишилися не зареєстрованими? На це запитання намагається відповісти голова ПК «Геодезист Буджак» Денис Безушенко:
– У деяких випадках держакти на землю виготовлялися за рахунок коштів Світового банку, в інших – за рахунок коштів кооперативів або самих громадян. У будь-якому разі вишукувалася мінімальна вартість. Укладалися договори з проектною організацією, яка обіцяла виготовити держакт, але не брала зобов’язання установити цю ділянку на місцевості. Тепер, коли селяни кинулися укладати договори на оренду землі, з’ясувалося, що немає актів з встановлення меж і доповнення до акту встановлення межі. Інакше кажучи, площу в натурі не одержано. Звідси – численні суперечки у земельних відносинах.
Чим може обернутися такий стан справ? Особливо, якщо буде ухвалено закон про купівлю-продаж землі, який періодично спливає на порядку денному Верховної Ради?
ЗАГУБИВШИ ГОЛОВУ, ЗА ВОЛОССЯМ НЕ ПЛАЧУТЬ
Є всі підстави говорити про те, що на селі можуть бути організовані процеси, у результаті яких колишні колгоспники втратять свою землю. Згадаймо, що сталося з майновими паями. Один з яскравих прикладів – село Жовтневе того ж Болградського району, де колись зразково-показове господарство опинилося у борговій ямі. З одного боку, дивну тактику обрав голова кооперативу – він набрав немислиму кількість кредитів. З другого боку, незрозуміла політика протягом багатьох років велася у державі – сільгоспвиробника поставили на коліна. І марно селяни закликали до розуму і допомоги, зокрема по допомогу ЗМІ, – чиновники були глухі і сліпі... Настав час, коли кредитори пред’явили свої права кооперативу пайовиків з Жовтневого. Все ліквідне майно колишніх колгоспників почали продавати. Не забути той страшний день, коли обурених селян взяли в оточення «стражі» порядку – щоб не перешкоджали повантаженню і вивезенню з ферми всієї худоби. Як з’ясувалося, що і від техніки залишилися лише купки металобрухту – землю обробляти вже немає чим. І коли в селі з’явилася корпорація «Агропрайм», озброєна засобами виробництва, мешканцям Жовтневого нічого не залишалося, як кинутися в її обійми.
Тепер у Жовтневому споруджується величезний свинокомплекс. Але це – вже інша історія, й інша власність, до якої колишні колгоспники вже не мають ніякого відношення.
Хто дасть гарантію, що завтра подібні сценарії не розгорнуться навколо земельних паїв? Тим більше, що у більшості селян, як з’ясовується, немає на руках правовстановних документів на землю?
Передчуваючи цю катастрофу, за ініціативою пайовиків з декількох сіл Болградського району, Фонд підтримки підприємництва, ініціативна група депутатів районної ради зібрали «круглий стіл».
– Проблема захисту інтересів пайовиків і ефективного використання їхньої землі стосується майже 30 тисяч жителів нашого району, – відзначив керівник Фонду Сергій Сахаров. – Отже, це – одна з найзначиміших громадських і економічних проблем району, яка може мати велике продовження.
– Під час розгляду скарги пайовиків із села Залізничного ми зрозуміли, що проблема ширша і глибша, ніж може здатися на перший погляд, – сказав депутат Болградської районної ради Володимир Алавацький. – Це питання ми виносимо на порядок денний чергової сесії. Під час підготовки довелося вивчити безліч документів. Привернула увагу газета «Одеські вісті», яка висвітлила семінар у Ширяївській райдержадміністрації, у якому взяв участь і голова постійної комісії обласної ради з питань земельних відносин та адміністративно-територіального устрою Ілля Каракаш. У публікації показано, що проблема настільки глибока і серйозна, що далі її замовчувати не можна.
Актуальність питання підтвердили і сільські голови Болградського району, які взяли участь у «круглому столі».
– СВК «Виноградівка» одним з перших замовив і повністю оплатив виготовлення 1,2 тисячі державних актів на землю, – розповідає сільський голова села Виноградівки Афанасій Кочмар. – Проте 150 чоловік досі не одержали держакти. Проектної організації, яка займалася цією роботою, вже давно не існує. Ми зверталися до органів влади, але допомоги так і не одержали.
– У нашому селі лише 80% пайовиків одержали державні акти, – говорить сільський голова села Виноградного Іван Михайлов. – Але це, як з’ясовується, не все. Потрібна технічна документація, а її немає ні в кого. У результаті наші люди виявилися незахищеними: без технічної документації вони не можуть укладати договори оренди на законних підставах. Ми зареєстрували договори оренди пайовиків з приватним підприємцем, який узявся обробляти землі, за сертифікатами. Таким чином, 1600 пайовиків незахищені – у них на руках звичайний папірець, який не допоможе у розв’язанні судових питань.
Багато сіл Болградського району при виготовленні держактів користувалися послугами якоїсь фірми «Аспазія». За словами заступника голови Болградської райради Марії Гайдаржи, спроби виявити це підприємство і зажадати виконання взятих зобов’язань у повному обсязі не вдалися.
– Ми дійшли думки, що має місце відмивання грошей, – заявив заступник голови. – Без правоохоронних органів тут не обійтися. Звернулися до районної прокуратури з проханням посприяти у захисті прав пайовиків. Але райраді відповіли: нехай пайовики самі звертаються до прокуратури Приморського району міста Одеси. Давайте прямо скажемо: сільський житель і фірма, в обороті якої виявилися величезні гроші, перебувають у різних вагових категоріях.
– Я вважаю, що ми повинні звертатися до Генеральної прокуратури, – говорить Сергій Сахаров. – Фірма взяла гроші, замість пакета документів, який вимагає законодавство, видала папірці. А далі людей пускають по інстанціях по колу. І формулювати свої претензії перед чиновниками найвищого рангу ми повинні жорстко: наведіть порядок!
«СІЛЬСЬКА РАДА ПОВИННА ДОПОМОГТИ ПАЙОВИКАМ»
Жителі Болградського району з інтересом вислухали сільського голову Кам’янки Ізмаїльського району Івана Лефтерова, який приїхав, щоб поділитися із сусідами досвідом справедливого розпаювання землі і майна.
– Я переконаний у тому, що не можна розглядати окремо земельні і майнові паї, адже майнова база створювалася для обробітку землі. Але якщо з питання землі ми можемо спробувати відновити права своїх виборців, то щодо питання майна ми, на жаль, спізнилися. У більшості сіл всі ліквідні об’єкти продано за безцінь – як у тому ж Залізничному, де тік пішов з молотка за 41 тисячу. Залишилися тільки зруйновані ферми і купи металобрухту замість техніки. Реально майна у селян вже немає. Є реальна загроза того, що люди можуть втратити право розпоряджатися своєю землею. Нам, мешканцям Кам’янки, пощастило. Микола Георгійович Миндру випередив події: останній держакт на землю було видано ще у 1999 році. Документи в порядку, укладено договори оренди, причому, не під 1,5% – це здирщина. У Кам’янці орендна плата за гектар ріллі – 600 кілограмів пшениці 3 класу. А у кожного пайовика – 3 гектари.
Не все відбувалося гладко – були охочі «прихватизувати» Кам’янку, цей ласий шматочок. Але не вдалося – люди зрозуміли, що треба діяти, щоб не залишитися без нічого. У нас була створена і працювала комісія, яка уточнювала оцінку майна, потім до сільради надійшли папери, ми реєстрували і видавали людям майнові сертифікати. Ми контролювали, щоб за цими сертифікатами були укладені договори. Завдяки послідовній позиції у проведенні реформи, виробництво збережено, і сьогодні річний бюджет Кам’янки – 1 мільйон гривень. У нашому селі працює лікарня з трьома відділеннями, причому, жодного квадратного метра своїх соціально значимих об’єктів не передали на баланс районної ради. Своїми силами відновлюємо церкву. Тому що прийшли і сказали: ось проект, ось підрядна організація, 700 тисяч «вибиваємо» з обласного бюджету, але 300 тисяч треба повернути... Вибачте, ми на такі угоди не йдемо.
Але у багатьох селах справи пущено на самоплив, майно «спливло», і тепер ділити немає що. Дуже складно пайовикам без підтримки державних структур судитися за те майно, що залишилося. Багато вирішують гроші. Суб’єктові господарської діяльності простіше обстоювати свої інтереси в судах, ніж пайовикам. Та й потім, судовий процес можна розтягти на 10 років, а за цей час «машина» працює.
Марія Гайдаржи запитала гостя з сусіднього району:
– А вам, Іване Олексійовичу, не кажуть про те, що сільрада не має права втручатися у господарську діяльність?
– Кажуть. Відповідаю: я захищаю права людей, права своїх виборців, я повинен це робити. Ухилятися від відповідальності, виправдовувати ситуацію об’єктивними причинами – все це боягузтво. Не можна безпосередньо втручатися, але треба бути поруч. Щодо земельних паїв, я переконаний, що сільські голови і районна влада можуть допомогти пайовикам одержати документи. І ми зобов’язані проконтролювати, щоб були укладені нормальні договори. Людей обдурили з ваучерами, людей обдурили із заощадженнями в «Ощадбанку» – можуть обдурити і з землею. Щоб цього не сталося, насамперед потрібна активна позиція самих пайовиків, вони повинні зрозуміти: треба своє захищати.
Підбиваючи підсумок, голова Фонду підтримки підприємництва С.Сахаров нагадав розповсюджену останнім часом в Одесі приказку: «Лохів треба кидати!» І запропонував присутнім посісти найактивнішу позицію щодо реформування в АПК.
– Якщо вас цікавить результат, ви повинні бути відповідальними господарями своєї землі, – звернувся Сергій Сахаров до присутніх на «круглому столі» пайовиків.
На жаль, власники земельних наділів розрізнені. Ні для кого не секрет, що збори пайовиків практично не провадяться. Ініціатива знизу зовсім відсутня. А якщо землі передано в оренду приватному підприємцеві, то власники земельних наділів і зовсім позбавлені права голосу – ніхто перед ними не збирається звітувати.
Але повернімося до документів на землю. Деякі сільські голови правомірно запитують: коли у більшості випадків договори оренди відсутні, то можна говорити про самозахоплення землі? Юристи уточнюють формулювання: це – використання землі без правовстановних документів.
І знову напрошується запитання: а куди ж дивляться ті державні служби, які покликані втілювати у життя реформування на селі? Чому чиновників влаштовує «підвішений» стан справ?
Висновок: якщо самі пайовики не прокинуться від сплячки, то одного чудового дня вони прокинуться безземельними. Тому що в Одесі так і кажуть: «Лохів треба кидати».
